А гроші заберете в суді

А гроші заберете в суді

Я вже нічому не дивуюся, але мені незрозуміло: як можна публічно називати людину злодієм, а потім повертати їй гроші за вкрадене?
Четвер, 19 листопада 2009, 16:11
Андрій Черніков - журналіст

Я часто розповідаю друзям про одне інтерв'ю з Юлією Тимошенко, яке мені вдалося взяти у прем'єр-міністра України ще у 2005 році. Помаранчева революція перемогла, Тимошенко набрала у парламенті, якщо не помиляюся, 408 голосів, планів купа і світле майбутнє попереду.

Оскільки і Юлія Тимошенко, і Віктор Ющенко під час передвиборної гонки обіцяли країні повернути у держвласність "Криворіжсталь", то, безумовно, я запитав, про це у прем'єра.

Тимошенко, відповідаючи на питання, вимовила фразу: "Пінчук - злодій". Зазвичай політики говорять більш нейтральні фрази, наприклад, "генпрокуратура бере хабарі", "судді куплені". І за це навіть простому смертному нічого не буде.

Проте варто сказати "Медведько - хабарник" або "Онопенко продався", як тут же може наступити адміністративна або навіть кримінальна відповідальність.

Реклама:

Так от. Тимошенко сказала: "Пінчук - злодій". Я перепитав, чи вважає вона, що Віктор Пінчук і Рінат Ахметов вкрали "Криворіжсталь". Відповідь була позитивною. Однак під час цієї розмови завод ще залишався у власності цих двох бізнесменів, і ще не було жодних судових рішень.

Рішення суду з'явилося пізніше, але у ньому не було сказано, що Пінчук злодій. Там було написано, що конкурс з продажу заводу пройшов з порушеннями, а тому "Криворіжсталь" підлягає поверненню у держвласність, а гроші слід віддати покупцям.

Я не знаю, скільки коштів з держбюджету було повернуто, але ціна продажу підприємства становила 804 мільйони доларів.

Я вже нічому, звичайно, не дивуюся, але мені все ж не зовсім зрозуміло: як можна публічно називати людину злодієм, а потім повертати їй гроші за вкрадене?

Треба робити щось одне: або садити злодія, або повернути гроші, але не можна звинуватити у крадіжці, залишитися при своїй думці і тут-таки виписати чек з вибаченнями.

На жаль, змушений сказати банальну фразу: цей випадок не сприяв поліпшенню інвестиційного клімату в країні. Перепродаж "Криворіжсталі" Лакшмі Мітталу не надихає, бо це одиничний випадок. А що ж з іншими інвесторами?

За останніми даними, прямі іноземні інвестиції в Україну у першому півріччі 2009 року склали 2,7 мільярда доларів, що майже удвічі менше, ніж у 2008 році.

Криза кризою, але відсутність у країні судової системи і стабільності у політиці відіграють провідну роль. Мій знайомий інвестор з Європи, побачивши цю цифру, з посмішкою зазначив: "Хай йому грець! За таких обсягів інвестицій до України навіть я можу вважати себе олігархом!".

У нього є компанія в Україні, яку можна віднести до середніх. Він вкладає у неї кілька мільйонів доларів. Однак він буде це робити тільки до тих пір, поки не запахне смаженим. Поки ж він спостерігає за класичною сценою: в Україні б'ють своїх, щоб чужі боялися.

Гарним прикладом може бути приватизація Одеського припортового заводу. Більшості жителів країни все одно, що відбувається з ОПЗ. Багато хто досі не знає, що це не суднобудівна компанія, а хімічний комбінат. І з якого приводу шум?

Шуміти свого часу почав ще Ющенко, який під час президентських перегонів говорив жителям села в Одеській області, які зібралися біля клубу під дощем, що ОПЗ коштує не мільйони, а мільярди доларів.

Настав 2009 рік, і тільки тепер завод вирішили продати. А продавати було дуже треба, тому що Фонд держмайна з січня по вересень назбирав від продажу всього 654 мільйони гривень при плані у 8,5 мільярда гривень.

Тому що настала криза і немає грошей. Тому що МВФ рекомендував продати завод, інакше погрожував не дати кредит. Тому що ОПЗ хочуть купити усі.

Оголосили конкурс, зібрали з кожного учасника заставу - по 400 мільйонів гривень. Учасників було троє, отже, загальна сума склала 1,2 мільярда гривень. Потім переміг один конкурсант, він запропонував за завод 5 мільярдів - не доларів, правда, а гривень.

Переможені, згідно з усіма писаними і неписаними законами, повинні були отримати назад свої застави. І тут сталося неймовірне: за нібито відмінної організації тендера конкурсна комісія визнала низку порушень, угледівши у діях учасників змову.

Підсумки конкурсу анулювали. Ну і бог з ним. Однак держбюджет країни встиг поповнитися трьома заставами. Один з них уряд повернув відразу ж. Це була, як кажуть, "газпромівська" компанія. Ну, цим хлопцям спробуй не поверни.

Українські бізнесмени Ігор Коломойський та Олександр Ярославський, які через їхню компанію виграли конкурс, залишилися ні з чим - завод вони не отримали. Ще одним "щасливчиком" став росіянин Костянтин Григоришин. І ось уже третій місяць гроші цих людей успішно витрачаються країною.

Уряд прямо не відмовляється повернути застави. І, мабуть, таки поверне, але через суд. Однак очевидно, що несвоєчасний розгляд позову буде гучним негативним сигналом для інвесторів, спілкуванню з якими Тимошенко присвятила цієї осені багато часу.

Є ще й моральний бік справи. Особисто мені було соромно, коли наша країна п'ять років тому, помилково збивши російський літак з ізраїльськими громадянами на борту, замість щирих вибачень і сплати компенсацій родичам загиблих, півроку воювала з ними у суді, намагаючись зменшити суми відшкодувань.

У випадку з ОПЗ мені теж не зрозуміло, чому держбюджет проти волі платників податків має жити в боргу перед бізнесменами?

Кажуть, аварії на дорогах рідко трапляються у тих країнах, де є чіткі правила і всі їх дотримуються. Дуже часто аварії стаються там, де правил немає. І справжній Армагедон коїться там, де правила є, але одні їх виконують, а інші, ті, що мають преференції, - ні.

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції «Економічної правди» та «Української правди» може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.
Реклама: