Діяльність українського уряду потребує не економічного аналізу, а медичного діагнозу - це кома, і, схоже, вже безнадійна, бо не допомагає навіть крапельниця МВФ.

Як і річна світова фінансова криза, так і грипозна "криза" приходили в Україну несподівано і заскочили вітчизняний уряд зненацька.

Фінансова криза справді зачепила геть увесь світ. Але в Україні найбільше падіння промислового виробництва, ВВП і доходів населення, найвищі інфляція та дефіцит держбюджету, наймасовіше безробіття. Однак лише у нас досі немає антикризової програми уряду. Може, не існує і самого уряду?

Він є лише на рекламних носіях і на прес-конференціях із звітами про щомісячне перевиконання "планових надходжень", успішну "рекапіталізацію" банківського сектора, черговий кредитний транш від МВФ.

Але від усіх цих "досягнень" зиску небагато - не виконується жодна бюджетна стаття розвитку та вже виникають проблеми із фінансуванням соціальних видатків. Банки перемістилися у віртуальну реальність: не дають ані депозитів, ані кредитів.

Водночас, НБУ не зупиняє друкарський верстат: то 18 мільярдів гривень - на статутний фонд "Нафтогазу", то 44 мільярди гривень - на рефінансування банків. Ще непогано було б 10 мільярдів гривень на "Євро-2012".

Податкова і митниця постійно перевиконують "план надходжень", а курсова вартість вже отриманих кредитів МВФ сягає 90 мільярдів гривень.

Чому ж тоді нема грошей ні на програми розвитку, ні на адекватне підвищення зарплат і пенсій, ні на Аграрний фонд, ні на розрахунки з "Газпромом"? Казна пуста?

Не рятує, очевидно, навіть фінансова крапельниця МВФ, бо для закупівлі ліків прямо на телевізійній селекторній нараді прем'єр-міністр звертається до НБУ з проханням знову надрукувати грошей - вражаюча висота економічної політики.

Іноземці, що проживають в Україні - бізнесмени, працівники посольств та міжнародних організацій, - не можуть зрозуміти: чому найбагатша за ресурсами країна Європи не має обладнання та ліків і розраховує лише на порятунок ззовні.

В умовах, коли рівень сезонної захворюваності вдвічі нижчий, ніж у попередні роки, головний "рятівник" від грипозної паніки міністр закордонних справ Петро Порошенко по всьому світу збирає гуманітарну допомогу для України. Хіба це не предмет для національної гордості?

У такій ситуації для голови уряду немає кращого політичного виходу, як уникнути відповідальності шляхом перескакування на іншу посаду, наприклад президента, і перекладання усіх наслідків своєї "праці" на наступного прем'єра.

Але хто має забезпечити такий стрибок? Хіба не ми? Якщо ми перемістимо діючого главу уряду на вищу посаду, всі перейдемо у стан затяжної національної коми. Де ж тоді знайдемо для всіх крапельниць?

Скільки нам ще потрібно поставити собі риторичних запитань, щоб сказати нарешті "ні" політичним і економічним аферам?