100 євро для нашого села

100 євро для нашого села

Здавна існує принцип: ми оплачуємо поточні витрати, щоб прохарчуватися, а кредит беремо для інвестування: придбання будинку або машини, оплата яких розтягнеться на роки.
Вівторок, 10 листопада 2009, 13:13
В. Витвицький, Одеса

Ось історія, яка кілька місяців розбурхує інтернет.

В одному селі, жителі якого живуть за рахунок туристів, життя застигло через економічну кризу і як наслідок - повну відсутність туристів. Усі жителі заборгували один одному. Минають місяці безпросвітного життя.

Нарешті у селі з'являється іноземець та винаймає кімнату у готелі. Він розплачується купюрою у 100 євро. Господар готелю хапає гроші і біжить до власника м'ясної крамниці, якому він заборгував рівно 100 євро.

Той бере ці ж гроші і віддає їх своєму постачальнику. Селянин біжить до місцевої повії, щоб сплатити заборгованість. Остання замикає коло, віддавши 100 євро господареві готелю за номер, який вона орендує погодинно.

У той момент, коли вона кладе гроші йому на стіл, приходить турист і заявляє, що кімната йому не підходить, забирає свої гроші і зникає. Нічого не було ні зароблено, ні витрачено, але це не завадило мешканцям села розрахуватися з боргами. Чи не таким же чином світ намагається вийти з кризи?

Автором цієї історії є творчий колективний геній інтернету. За своєю простотою і незвичайністю байка нагадує східну казку. Зрозуміло, що історія жартівлива, але водночас вона стара, як і економічна наука.

Її цитують як класичний приклад навчальні заклади. Однак це не применшує її мудрості: вона гранично точно відтворює причини нинішньої фінансової кризи.

Доводиться лише дивуватися, що у керівників країн великої двадцятки абсолютно немає таланту красномовності, притаманного викладачам давніх часів. Вони ще тоді пояснили, як функціонує економіка, рух товарів, роль грошей і кредитування.

Турист, який приїхав у село із 100 євро, грає роль рятівника ситуації. Він втілює у собі роль центральних банків, які протягом двох років не припиняють вливати грошову масу, щоб розблокувати ситуацію.

О диво - свіжі гроші приїжджого туриста допомогли мешканцям села позбутися боргів. Насправді дебіторська заборгованість одних відповідає кредиторській заборгованості інших, тут спрацьовує "ефект доміно".

Турист потім може забрати свої гроші, не піддавши систему небезпеці: хазяїн готелю, різник, селянин покрили свої заборгованості, отже, вони більше не бояться і можуть знову відкривати одне одному кредити.

Саме на це сподіваються Федеральна резервна система і Центральний європейський банк. Вони теж розраховують отримати щедро роздані гроші для погашення боргів. Існує побоювання, що машина кредитування може запуститися навіть занадто швидко. Банкіри називають це "стратегією виходу з кризи".

Інший урок з байки, яка так подобається користувачам інтернету, належить до частини регулювання кредитних відносин. І це необхідно зробити.

Правило говорить: усі позичають в усіх. Чи не його підтверджує Французька енергетична компанія, яка 17 червня 2009 року звернулася до фізичних осіб з проханням позичити їй 1 мільярд євро? У ліберальній системі вкладники і підприємства можуть регулювати свої стосунки на взаємовигідній основі.

Виникає питання: а чи не могли б самі банки здійснювати свою посередницьку діяльність без втручання центробанку? Це теорія "вільного банку", затятим прихильником якої є економіст Фрідріх Хайєк.

Це зовсім не утопія, ця система існувала в Шотландії та Канаді у 18-19 століттях і навіть у Франції до 1800 року, коли Наполеон створив Банк Франції і наділив його монопольним правом грошової емісії. Вся справа у довірі.

Такий механізм погано працює без посередника у нашому селі. Господар готелю, різник, селянин та його подруга взаємно профінансували одне одного, щоб вижити. Але настає момент, коли між ними вже немає довіри. В іншому випадку, чому б вони так поспішали повернути гроші, як тільки з'явилася готівка?

Вони відчувають, що їхня заборгованість досягла такого ліміту, коли небезпечно йти далі. Ми розуміємо причину: пропонований ними товар - це продукт повсякденного споживання.

З давніх-давен існує принцип: ми оплачуємо поточні витрати, щоб прохарчуватися або розважитися, а кредит беремо тільки для інвестування: придбання будинку або машини, тобто покупок, оплата яких розтягнеться на роки.

Даний принцип діє як у випадку із сімейними фінансами, так і з громадськими коштами. Наш "старий фінансовий режим" зник, тому що не зміг упоратися з суспільним обов'язком.

Ця байка, а також успіх, яким вона користується, мають подвійну мораль: не потрібно володіти спеціальними знаннями, щоб зрозуміти причину фінансової кризи.

Якщо ми хочемо уникнути подібних неприємностей у майбутньому, необхідно терміново пояснити принцип кредитування широкій громадськості. Донести це до кожного.

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції «Економічної правди» та «Української правди» може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.

powered by lun.ua
Підпишіться на наші повідомлення!