Їм треба злизати з лоба

Їм треба злизати з лоба

Український бізнесмен може купувати за кордоном вілли, острови, яхти і навіть футбольні команди, але там він завжди буде на другорядних ролях.
Середа, 7 жовтня 2009, 14:04
Віталій Дем'янюк - генеральний директор компанії "Газекс"

Наші бабці, коли маленькі онуки надовго виходили з дому і спілкувалися з чужими людьми, увечері злизували ще не готовим до спілкування з великим світом дітям з лоба.

Схоже, усім активним гравцям сучасної української політики, я навмисне не використовую словосполучення "політична еліта", необхідно злизати з лоба. Більше того, злизати з лоба треба усій країні.

Діагноз один: зурочили. Зурочили людей, зурочили країну. Інакше пояснити, чому з періодичністю у 70-80 років ми щоразу втрачаємо можливості державного та національного становлення, складно.

Наші політики та великі бізнесмени перебувають у ментальній вирві. Вони кружляють навколо питань власного самозбереження, абсолютно втративши змогу адекватно сприймати навколишню дійсність.

Але неадекватність в тому і полягає, що насправді ті дійства та окремі кроки, які здійснюють українські політики, не слугують навіть самозбереженню.

Український, якщо він український, великий бізнес звик до детального аналізу, тож має усвідомлювати, що єдиним надійним захистом його інтересів у глобальному світі є українська держава.

Звичайно, якщо міркувати тактично, можна реалізувати активи, перейти у готівкову позицію і вивести капітали з країни. Але будь-хто, володіючи капіталом понад 1 мільярд доларів, потенційно може стати джерелом збурення економіки.

Іноземний капітал, що спирається на транснаціональні корпорації, історичний досвід та суверенітет інших держав, не буде миритися з появою новачків.

Можна купувати вілли, острови, яхти, навіть футбольні команди, але не можна претендувати на провідні ролі у базових індустріях, інфраструктурі, військовій промисловості, фінансовій сфері. Другорядні ролі - це доля капіталу, навіть значного, якщо він не спирається на свою, не плутати з власною, державу.

Тільки держава, яка володіє міжнародним правом та суверенітетом, може відстоювати інтереси своїх громадян у глобальному світі, навіть якщо вони дуже заможні і виглядають абсолютно самодостатніми.

Українська держава має стати основним проектом великого українського бізнесу. Він має підтримувати будь-які кроки, що сприяють державотворенню, а дії, спрямовані на руйнування, розкол, приниження авторитету та послаблення держави, повинен ідентифікувати на ранніх стадіях та зустрічати жорсткою протидією.

Найпалкішими прихильниками української державності, як це не дивно на перший погляд, мають бути потужні бізнесмени південного сходу України, оскільки, окрім наявності загальногромадянського патріотизму, вони також мусять керуватися суто прагматичними речами - відповідно до стратегічного планування власного бізнесу.

Ні вони, ні їхні капітали нікому, крім української держави, не потрібні. Всі інші зовнішні гравці зацікавлені лише у поглинанні або в обміні цих капіталів на певні банальні блага: металургійний завод - на старовинний замок, гірничо-збагачувальний комбінат - на футбольну команду, тисячі гектарів родючих земель - на кілька сотень квадратних метрів, що плавають в океані.

Абсолютно впевнений, що кожен, хто керує великим бізнесом, усвідомлює ці прості речі, але продовжує гратися у політику, здійснюючи кроки, від яких держава здригається. Чим керуються ці пани?

Можливо, вони розраховують, що зараз усе це зроблять, а вже потім встановлять загальні правила і працюватимуть цивілізовано. Нічого не вийде.

Ці кроки нічим не відрізняються від спекулятивної гри на фондовому ринку. Фіксувати прибуток чи, можливо, він ще трошки збільшиться? Шановні панове, ринок перегрітий, активи незабезпечені, корегування буде тяжким, можливий і колапс.

Бізнесу потрібно повертатися до фундаментальних речей, які, можливо, не є миттєво прибутковими, але забезпечують стабільну роботу у майбутньому. Потрібна держава і потрібні закони.

Не ті, які дозволяють міноритарному акціонерові блокувати діяльність та оновлення органів управління акціонерного товариства, відтягуючи неминучий крах бізнесу, а ті, які нададуть можливість мажоритарному акціонерові брати на себе відповідальність за оперативне управління та дотримання прав та інтересів міноритаріїв.

Диверсифікація не допоможе. Впевненість у тому, що можна "розкласти яйця у різні кошики", створює ілюзію захисту. Витрачати ресурси на те, щоб українські політики протидіяли один одному в умовах, коли це послаблює країну, - хибна стратегія.

За нинішніх умов відповідальність великого бізнесу має, перш за все, виявлятися у тому, що політичним лобістам, які репрезентують цей бізнес, має бути суворо заборонено у передвиборчих баталіях чинити дії, які можуть привести до руйнування основ державності та послаблення авторитету країни.

Якщо зробимо хоча б це, вже буде легше. Почнімо з малих кроків.

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції «Економічної правди» та «Української правди» може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.

powered by lun.ua
Підпишіться на наші повідомлення!