Українці звикли до порожніх обіцянок напередодні виборів. Громадяни скептично сприймають лозунги та передвиборчі програми вартістю два-три річні бюджети України, які насправді ніхто і не планує виконувати.

Однак у період кризи саме відродження економіки та покращення власного добробуту насамперед очікують від майбутнього лідера мільйони українців. Наскільки швидко та ефективно йому вдасться приборкати економічні негаразди, залежить від комплексу обраних заходів та їх вдалої реалізації.

Усвідомлюючи, що економічна політика є прерогативою прем'єра, а не президента, зауважимо: у разі перемоги одного з двох найбільш рейтингових кандидатів, уряд, скоріше за все, очолить контрольована ними людина. У цьому випадку прем'єр реалізовуватиме саме президентський план порятунку економіки.

Україна уже не перша у Європі за темпами спаду ВВП - вона поступилася "лідерством" Литві. Тим не менш, економічна ситуація в країні залишається незадовільною. Можна припустити, що під час передвиборчої кампанії негативні тенденції в економіці та суспільстві загалом будуть лише поглиблюватися.

Якщо ж процес обрання президента з якихось причин затягнеться, то наслідки можуть бути жахливими. Немає сумнівів, що це буде час великого "дерибану", цілковитої безкарності та безвідповідальності. Тому відродження і навіть елементарне оздоровлення економіки до президентських виборів неможливе.

Взагалі, кількісні та якісні показники спаду виробництва свідчать, що головною причиною кризи стали системні дисбаланси. Такий висновок здається закономірним і при порівнянні глибини спаду в Україні та інших державах.

Відродження економіки без усунення цих дисбалансів або взагалі неможливе, або воно відбуватиметься дуже повільно - навіть в умовах політичної стабільності. Тому перевантаження економіки має стати головним завданням нового гаранта.

Втім, такі кроки повинні бути не черговим латанням дірок та перекладанням тягаря з однієї галузі економіки на іншу. Потрібні справді радикальні дії, які спроможні закласти фундамент подальшого економічного розвитку.

Перший крок - суттєве, до 1,5-2 тисяч гривень, підвищення мінімальної зарплати. Але треба розуміти, що запропоноване зростання доходів, не поєднане з іншими заходами щодо ліквідації економічних диспропорцій, призведе до збільшення бюджетного дефіциту та інфляції і зменшення реальних доходів населення.

Отже, можливість такого кроку обґрунтована тим, що сотні тисяч українців, переважно працівників малого та середнього бізнесу, офіційно отримуючи "мінімалку", мають суттєві доплати "у конвертах".

Звичайно, з цих коштів не виплачуються податок на доходи фізичних осіб, збори у пенсійний та інші фонди. Саме збільшення надходжень до державної казни цих зборів дозволить підвищити до нового мінімуму зарплатню у бюджетній сфері та збалансує бюджет пенсійного фонду.

Підкреслимо, при цьому більшості роботодавців доведеться лише легалізувати доходи працівників, які вони сьогодні і так отримують. Витратитися доведеться лише на збори до бюджету.

Цей крок обов'язково повинен супроводжуватися скасуванням або суттєвим зменшенням дотацій на комунальні послуги та енергопостачання. Якщо пільги і залишаться на деякий час, то повинні бути тільки адресними.

Зауважимо, що значна частина населення спроможна платити справедливу ціну за ці ресурси навіть за нинішнього рівня доходів. Хибну практику субсидування платоспроможних громадян за рахунок малозабезпечених треба викорінювати.

Взагалі соціальна сфера чи не найбільше страждає від системних перекосів. З одного боку, населення має безліч пільг, які і перерахувати важко. З іншого боку, ці пільги або фактично не надаються, як безкоштовна медицина, або ті, хто мають надавати пільги, наприклад, транспортники, не отримують компенсації з бюджету.

Існує ще одна сторона цієї медалі - отримати компенсації з бюджету дуже часто можна, лише поділившись нею з чиновниками. До речі, саме їх статки, а не працівників чи навіть бізнесменів, зростали найбільшими темпами в останні роки.

Частину цих статків формує "вдала" розподільча система. Тому усі пільги населення мусить отримувати у вигляді грошей, для чого потрібно провести монетизацію пільг.

До речі, Росія, на яку люблять рівнятися регіонали та комуністи, вже зробила рішучі кроки у цьому напрямку. Крім того, потрібно терміново почати створення страхової, а не умовно безкоштовної медицини, якою користуються, переважно, ті ж депутати та інші слуги народу.

Потрібно знайти нові пріоритети у промисловій сфері. Одним з них може стати будівництво житла. Зауважимо: без його безкоштовної роздачі одним громадянам за рахунок інших! Важко уявити собі товар, більш затребуваний населенням.

Нерухомість потрібно перетворити з інвестиційного інструменту, який помножує статки невеликого прошарку заможних громадян, саме на товар, доступний мільйонам українців.

По-перше, житло потрібно здешевити, переважно за рахунок уникнення бюрократично-корупційних схем.

По-друге, створити механізм кредитування його придбання: у гривнях, під невеликі відсотки та на тривалий термін. Україна має замкнутий цикл у будівельній галузі, забезпечена кадрами, сировиною і технологіями. Треба лише створити умови, насамперед - законодавчі.

Давно потребує реформування і податкова система. Разом із спрощенням адміністрування існуючих податків та зниженням ставок деяких з них, необхідно розширювати базу оподаткування шляхом запровадження нових податків.

Наприклад, давно назрілий податок на нерухомість. Треба припинити збільшення "тютюнових" податків, бо маємо зростання контрабанди, та нарешті підвищити їх на міцні алкогольні напої.

Годі вже таким чином дбати про їх виробників - вітчизняних олігархів! Бо пляшка горілки за ціною два долари - це ганебно, коли мінімальна пенсія не дотягує і до сотні "вічнозелених".

Повинен бути підвищений і податок з підприємців, що перебувають на спрощеній системі оподаткування. Розміри зборів з них, затверджені майже десять років потому, давно втратили актуальність.

Потрібно надавати "по шапці" найбільш одіозним олігархам, особливо тим, чиї дії шкодять інтересами держави, а зростання їх імперій засновано на корупції та рейдерстві. Можливо, з жорстким використанням силових структур. Зауважимо, що Росія не дуже втратила через те, що позбулася Березовського.

Необхідно знижувати хабарницькі апетити вітчизняних чиновників, бо їх надприбутки - це втрати економіки та соціальної сфери. І головне: законодавче забезпечення економічних реформ має стати пріоритетом нової влади.

Звісно, запропонований перелік дій не є вичерпним, економічна програма нового президента повинна займати сотні сторінок. А для її вдалої реалізації слід досягнути політичної стабільності.

До того ж, не кожен кандидат наважиться озвучити всі постулати своєї програми, особливо ті, що стосуються скасування пільг чи запровадження нових податків. Але, отримавши п'ятирічний карт-бланш, він матиме час на їх втілення.