Останнім часом багато статей написано про те, як уряд збирається рятувати будівництво в Україні. Зокрема йдеться про виділення коштів на добудову об'єктів зі ступенем готовності 70% і більше.

А останнім часом з'явилося повідомлення, що до уваги братимуться об'єкти, ступінь готовності яких складає не менш як 80%, що вже викликало шквал відгуків про корупційність цієї схеми розподілу бюджетних коштів. Хоча чому дивуватися? Там, де бюджетні кошти - завжди корупція.

Та справа не в тому, наскільки прозоро будуть виділятися ці кошти. Оскільки іншого плану виходу будівельної галузі з кризи немає, то спробуємо розібратися, що він реально дасть будівельникам.

Аналітики вже порахували, що для того, щоб завершити будівництво запланованих об'єктів, потрібно загалом більше семи мільярдів гривень. Уряд при цьому готовий надати лише три. І з цього зрозуміло, що будівництва він не врятує, а лише вирішить проблеми деяких забудовників.

Та й навіть цих три мільярди, які невідомо чи ще знайдуться в дірявому бюджеті, уряд так і не зміг раціонально поділити, адже механізм, за яким відбиралися об'єкти будівництва для фінансування, не має в собі жодного раціонального економічного підґрунтя.

Чого загалом бракує нині житловому будівництву? Правильно: ринку збуту. Існує попит на житло, але він не платоспроможний. Отже, основним завданням, яке би мало стояти перед урядом, є забезпечення платоспроможності населення для придбання житла. А це вже, як ви розумієте, вимагає набагато більше зусиль, ніж просто фінансування будівництва.

Якби ці три мільярди були просто направлені на створення платоспроможного попиту на житло, то, я впевнений, населення би найраціональніше розділило ці кошти між забудовниками без усяких там корупційних складових.

Єдиний плюс в урядовій програмі спасіння будівельної галузі полягає в тому, що кошти підуть не напряму забудовникам, а на кредитування населення на купівлю житла. Інакше б вони пішли не на добудову об'єктів, а на погашення відсотків за кредитами.

Так, це є певним стимулюванням попиту на житло, але..... кредити за планами уряду надаватимуться сім'ям, які стоять в черзі на отримання житла чи гостро потребують покращення житлових умов, а це, як правило, малозабезпечені родини.

Чи зможуть такі сім'і, яким часто немає за що купити продуктів харчування, дозволити собі оплачувати кредит за житло нехай і під 14% річних в гривні? Між тим, обов'язково знайдуться ті, хто візьме такі кредити, і тут без корупції вже не обійтися.

Зрештою, досі в Україні пільгові кредити можна було отримати через так званий "Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву", про корупційну діяльність якого ходять легенди, а отриманий там кредит, з додаванням усіх хабарів чиновникам цієї установи, інколи був навіть дорожчим за комерційні кредити банків.

Тож не думаю, що в новоствореній схемі кредитування через Державну іпотечну установу та державні банки ми отримаємо щось менш корупційне і доступне, ніж мали досі.

Виникає питання: чому уряд вирішив спершу рятувати ті будинки, які вже майже готові? Мета приваблива для тих, хто не розбирається в будівництві: спочатку добудувати об'єкти, в яких інвестори найшвидше отримають житло, а потім візьмемося за інші об'єкти. Але... не все так просто.

Кожен будівельник давно знає просту істину - з кожним наступним зведеним поверхом цікавість інвесторів до будинку зростає. А коли робота наближається до завершення, то покупці на такий будинок завжди знайдуться. Можливо, для цього треба буде знизити вартість продажу, але такі реалії сьогодення.

Разом з тим, уряду доцільніше було б підтримати об'єкти на перших етапах будівництва, у найгіршому фінансовому становищі, бо інвестори бояться вкладати в них кошти.

Якби такі об'єкти заручилися підтримкою уряду, це зацікавило б інвесторів. Інакше вони просто приречені: інвестори не довіряють, банки не кредитують, держава вважає, що їх ще рятувати зарано. А потім буде запізно.

Другий момент у схемі фінансування будівництва, який викликає подив - це три критерії відбору об'єктів, які зовсім не стосуються забудовника.

Гроші, звісно, уряд виділятиме з бюджету. Тому елементарна справедливість вимагає надати їх у першу чергу тому, хто найбільше їх спрямував до бюджету свого часу, працюючи чесно і прозоро. Але вийшло так: якщо в найбільшого платника податків у будівельній галузі не було об'єктів, готових на 70%, то його залишили поза бюджетною допомогою.

Разом з тим, компанія, яка завжди працювала за чорними схемами, ухилялася від усіх податків (завдяки чому змогла забезпечити низьку ціну, а це одна з умов отримання фінансування) та в даний час мала об'єкт будівництва, готовий на 70% і більше - отримає бюджетне фінансування. І де тут справедливість?

Зрештою, питання викликає й фінансовий стан забудовників, яким надаються кошти. Аудит фінансового стану забудовників просто не передбачений. А даремно.

Чи не всі забудовники свого часу набрали кредитів у банку з надією, що ціни на житло будуть рости вічно, і все вдасться віддати. Але не так сталося, як гадалося, і будівельники погрузли боргах, часто не маючи навіть чим погасити відсотки за користування кредитом.

Чому ж так відбувається? Та пояснення просте: уряду бракує професіоналів, які могли б тверезо, економічно мислити без жодного політичного підґрунтя.

А так, навіть ці три мільярди мають шанс бути направлені на владнання фінансових негараздів та прорахунків забудовників. Але аж ніяк не на добудову житла.

А ідея ніби-то була хороша..... але лише ідея. Зрозуміло одне - уряд будівництву не допоможе.