Малий бізнес: униз чи вгору?

Малий бізнес: униз чи вгору?

Політично-бізнесовий цикл в Україні зводиться до вкороченого електорального. Коливання в економіці вже не встигають за калейдоскопом виборів і химерно накладаються одне на одне… Головним стає вчасно добігти і відкусити свій шмат, і - хто б думав про межі законів чи правил? Зайве просторікувати про це у нашій країні, де за даними опитувань понад 60% населення готові давати хабара для вирішення своїх проблем.
Вівторок, 1 квітня 2008, 14:48
Володимир Кухар, заступник директора департаменту - начальник відділу Держкомпідприємництва

Дискусія про те, як насправді живеться підприємцям в Україні і чи достатньо для них робить держава, спалахує з новою силою. Різноманітні рейтинги демонструють то підвищення, то зниження рівня України в питаннях формування сприятливого підприємницького середовища. При цьому експерти і журналісти не завжди занурюються вглиб матерій, які розглядають. Тоді як уважніший погляд відкриває перспективу на цікаві деталі.

Як зарядиш, так і вистрелить

Останнім часом почастішали посилання на дослідження Світового банку Doing Business. У звіті 2008 року, зробленому на матеріалі року попереднього, Україна опинилася внизу світової „турнірної таблиці" за кількома показниками, погіршивши своє становище порівняно з 2006 роком. Слід враховувати, що таке глобальне дослідження готується заздалегідь і фактично відображає картину першої половини 2007 року. А враховуючи інерцію економіки, яку фахівці люблять називати „часовим лагом", говорити слід про проекцію процесів кінця 2006 року.

З усіх поглядів корисне і цікаве дослідження Doing Business робиться на матеріалі товариств із обмеженою відповідальністю, що працюють у найбільшому місті країни. Очевидно, ця форма господарювання в малому бізнесі України не найпоширеніша. У нас багато малих підприємців послуговуються спрощеною системою оподаткування і звітності. Якби за основу дослідження бралася ця форма господарювання, яка полегшує, а інколи й скасовує бюрократичні процедури, становище України було би значно кращим.

Не пощастило Україні й із критеріями, що використовувалися при оцінюванні ліцензування. Експерти Doing Business оцінювали всі офіційні процедури, які повинна пройти будівельна компанія, щоб побудувати склад. Притчею во язицех стали понад сотня віз, які необхідно зібрати підприємцям, щоб розпочати будівництво. Так само сумновідомі часові терміни і неформальні видатки, пов'язані з цим. Безперечно, започаткування будівництва є одним із найслабших місць у системі державного регулювання бізнесу. І органи самоврядування на місцях, натхненно реалізовуючи свої конституційні повноваження, додають до цієї картини свого, несимпатичного бізнесові, колориту.

Графа „ліцензування" в невигідному світлі й від того, що міжнародні дослідники змішують ліцензування і дозволи. В українській дійсності у кожної сфери свої проблеми. Ліцензування врегульовано відповідним законом ще у 2000-му році. Держава періодично скорочує кількість видів діяльності, що ліцензуються, пильнує за виникненням зайвих регулювань, розглядає проблемні питання на регулярних засіданнях Експертно-апеляційної ради при Держкомпідприємництві. Парадокс, але інколи самі підприємці пропонують запровадити ліцензування того чи того виду господарської діяльності. Кажуть, це захистить від підробок, а отже - збереже здоров'я громадян, рівновагу екосистеми.

Цікавою є й ситуація, що її через методологічні розбіжності трактують як занижену роль малого та середнього бізнесу в українській економіці. Частку нашого малого бізнесу у вітчизняному ВВП виокремити із загального потоку статистики складно, але прийнято вважати, що вона є малою. Тимчасом, у світі цей показник сягає 60-70%. Водночас, в Україні юридична особа вважатиметься малим підприємством за умови отримання валового доходу за рік до 500 тис. євро. У країнах ЄС малим вважається бізнес із річним доходом до 5 млн євро. Якщо ж застосувати європейську методологію щодо фінансового порога або розглянути кількість малих підприємств на тисячу населення, то Україна в європейському контексті матиме цілком пристойний вигляд.

Не питай...

Звичайно, річ не в особливостях конкретного дослідження. І тим паче - зайве говорити про відсутність проблем у малого та середнього бізнесу. Якщо не вдаватися в деталі, то їх можна розбити на дві великі групи: проблеми управління та корупція. Причому не все впирається у чиновника. Проблема державного регулювання малого та середнього бізнесу - питання егоїстичного, неправового підходу відомств, із одного боку, і слабкості самої підприємницької громадськості, її неспроможності формулювати та „пробивати" питання свого порядку денного на державному рівні - з іншого.

У щоденній роботі державні механізми залишаються недостатньо відкритими для малого бізнесу. Але чи скористалися підприємці наявними можливостями хоча б наполовину?

Хто скаже, де економічно обґрунтовані та юридично грамотні пропозиції підприємців щодо поліпшення конкретних сфер роботи малого бізнесу? Де активність підприємницької громадськості під час громадських колегій і форумів, підкріплена не лише гучною риторикою, але й розрахунками на папері? Де „не диванні" громадські організації підприємців, за якими, окрім керівника, було би щось більше, крім секретаря й мильниці-фотоапарата з факсом? Де громадські акції для малого бізнесу і кампанії в пресі на їх підтримку, а ще краще - серії ґрунтовних матеріалів із найважливіших питань? (Заради справедливості слід згадати успішні виступи підприємців проти спроб фактичного скасування спрощеної системи, позбавлення незалежності Держкомпідприємництва, але це - ще не система!).

На сьогодні найважливіші сфери господарської діяльності на законодавчому рівні здебільшого врегульовано. Україна як нова держава повністю скористалася позитивним досвідом інших країн, а в деяких сферах регулювання навіть лідирує. Як визнають самі міжнародні експерти, вітчизняні закони про регуляторну політику, ліцензування, дозвільну систему, контроль і нагляд є якісними за найвищими стандартами. Справа за малим - підкріпити їх такими ж якісними підзаконними актами і просто їх виконувати. І тихий саботаж дозвільного закону чиновниками (за винятком, хіба, певних зрушень у сфері компетенції МНС), і вперте небажання дотримуватися контрольного закону (ДПА), як і більшість інших проблем дійшли до точки, коли зрозуміло: прогрес можливий лише за наявності довіри до найвищої влади та її політичної волі змінювати підприємницьке середовище на краще.

І те, й інше, здається, наявні. Юлія Тимошенко ще до затвердження її кандидатури на друге прем'єрство висловила готовність розвинути регуляторну реформу, започатковану в 2005 році. „Інституційна пам'ять" прем'єра щодо позитивного досвіду першого етапу прискореної дерегуляції дозволяє розраховувати на зрушення.

Тут ми підходимо до практики так званого політично-бізнесового циклу, який у випадку України зводиться до вкороченого електорального. Коливання в економіці вже не встигають за калейдоскопом виборів і химерно накладаються одне на одне.  Доки в країні не буде збалансованої політичної ситуації з якісним державним управлінням, розраховувати на значне поліпшення бізнес-середовища годі.

Часті зміни парламентів і урядів у перекладі на мову чиновника, який, припустимо, серйозно ставиться до роботи над поліпшенням підприємницького середовища, означають „провисання" законодавчої і нормотворчої роботи. Цим і прикривається той, хто не бажає змін. Якщо законопроект не пройшов хоча б першого читання в парламенті, з приходом нового скликання Верховної Ради він знімається з порядку денного. І далі ланцюжок: законопроект перепогоджується міністерствами, новий уряд має знову внести законопроект, а нова Рада включити до порядку денного, профільний комітет розглянути і внести до сесійної зали...

Зрештою, всепроникна нестабільність накладає відбиток не лише на роботу владних верхів і місцевих владоможців, а й настанови самого бізнесу. Головним стає вчасно добігти і відкусити свій шмат, і - хто б думав про межі законів чи правил? Зайве просторікувати про це у нашій країні, де за даними опитувань понад 60% населення готові давати хабара для вирішення своїх проблем.

Тимчасом, протягом кількох років поспіль практично всі ринки - від продажів пральних машин і телевізорів до будматеріалів - ростуть на 30-40%. Щорічне подвоєння кількості проданих нових авто не перестає дивувати і нас, і Європу. Причому значною мірою це відбувається за рахунок кредитування продажів авто у нижньому і середньому ціновому сегменті. Багаті у нас розраховуються готівкою і одним махом.

Напевне, таку динаміку творять підприємці, які переклали Кеннеді: не питай в України, що вона зробила для тебе...

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції «Економічної правди» та «Української правди» може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.

powered by lun.ua
Підпишіться на наші повідомлення!