Ефект Пігмаліона

Ефект Пігмаліона

Окремі аспекти соціальної політики уряду Тимошенко можна критикувати за популізм. Але щоб це робити, варто, передусім, самому не бути популістом. Пропозиції Секретаріату переглянути річний показник інфляції і соціальні показники провокують подальше зростання й інфляційних очікувань, і безпосередньо індексу споживчих цін.
П'ятниця, 21 березня 2008, 16:58
Сергій Старицький, економіст

Згідно із давньогрецькою легендою, Пігмаліон був скульптором, царем Кіпру, який зумів створити таку гарну скульптуру, що сам закохався в неї і переконав богів оживити її.

У 1966 році американський психолог Розенталь назвав "ефектом Пігмаліона" явище, коли сформовані очікування змушують особу або групу осіб чинити так, щоб ці очікування, врешті-решт, перетворилися на дійсність.

Як показує досвід інфляційних тенденцій перших двох місяців 2008 року, а також політичного галасу, що їх супроводжував, "ефект Пігмаліона" спрацьовує і в українській економіці ХХІ ст. - українські політики формують інфляційні очікування населення і бізнесу, тим самим посилюючи інфляцію.

А потім у зв'язку з посиленням інфляції намагаються підтримати соціальні стандарти населення, поглиблюючи інфляцію ще більше.

Гроші люблять тишу, політики - галас

Спочатку щодо формування очікувань. Як випливає із пункту 3 статті 116 Конституції, основним органом, відповідальним за економічну (зокрема антиінфляційну) політику в державі, є Кабінет Міністрів.

Саме уряд "забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту".

Виконуючи ці постулати Основного закону, минулого місяця уряд спільно з Національним банком розробив і почав "без істерик і суєти", як заявила тоді прем'єр Тимошенко, виконувати так званий антиінфляційний пакет - План антиінфляційних заходів на 2008 рік.

А от роль основних коментаторів інфляційних тенденцій протягом січня-лютого взяли на себе опозиція і Секретаріат президента.

Щодо опозиції, то тут дивного немає нічого. Спостерігати і критикувати дії влади - це функція опозиціонерів, передбачена якщо не законами про опозицію, то принаймні логікою політичного процесу.

Щоправда, після 16,6% інфляції в 2007 році (це був абсолютний рекорд зростання індексу споживчих цін за минулі 7 років) заяви з боку Партії регіонів щодо необхідності боротьби з інфляцією видаються, як мінімум, дещо дивними

В розвинутих країнах, окрім "сценаріїв Апокаліпсису", опозиція  та тіньові уряди формують сценарії альтернативної економічної політики. В Україні єдиною альтернативою, на яку поки що спромоглася чинна опозиція, було блокування трибуни парламенту протягом півтора місяця. Причому не через соціальні чи економічні питання.

До речі, значна кількість заходів антиінфляційного пакета, про який автор розповідав у минулій статті, потребує саме законодавчого впровадження. Йдеться, приміром, про зменшення ввізних мит на бензин і зерно, зменшення дефіциту до рівня менше 2% ВВП тощо.

І, можливо, якби ці кроки були вже реалізовані через парламент, темпи інфляції могли бути дещо меншими.

Утім, із політичної точки зору роль опозиції у нагнітанні інфляційних очікувань цілком природна і зрозуміла. На відміну від позиції Секретаріату Ющенка.

Автор знайшов не менше двадцяти заяв, які пролунали протягом січня-лютого від представників президентської гілки влади - починаючи з самого Віктора Ющенка, призначених ним губернаторів, закінчуючи дрібними клерками Секретаріату.

Шановне панство пророкувало, прогнозувало, застерігало, пояснювало, що інфляція в Україні буде високою.

Для порівняння, в другій половині 2006 року, коли, починаючи з вересня, щомісячна інфляція не опускалася нижче 2%, кількість таких заяв із боку Секретаріату була меншою в рази.

От, до прикладу, найхарактерніший приклад нагнітання інфляційних очікувань. Заява глави Секретаріату президента Балоги від 8 лютого цього року: "Показник інфляції за січень викликає цілком обґрунтовану тривогу. (...) По суті, всі громадяни сплачують прихований інфляційний податок. Його наслідками, зокрема, є:

- ажіотажний попит (тут, до речі, постає питання: зростання попиту є наслідком чи причиною інфляції - Авт.);

- падіння темпів збільшення реальних доходів людей (За даними Держкомстату, за січень реальні наявні доходи населення зросли на 23,4% - рекорд за останні два роки. Для порівняння, за 2007 рік реальні доходи громадян України збільшилися лише на 12,8%, при тому, що інфляція була теж доволі високою. - Авт.);

- і їхнє небажання заощаджувати гроші (За даними Держкомстату, обсяг заощаджень у січні 2008 року до січня 2007 зріс в 9,5 разу, при чому найбільші темпи зростання спостерігалися саме на початку цього року - Авт.);

- доларизація (не все так однозначно. Так, і цього року, і минулого населення купує валюти більше, ніж продає, але при цьому, за даними НБУ, доларизація економіки за минулий рік зменшилася з 27% до 22,7%. Депозити в валюті цього року зростали швидше, але вже у лютому тенденція почала дещо змінюватися: депозити в гривні зросли на 3,3 мільярда гривень, у валюті - на 2,4 мільярда гривень - Авт.);

- здорожчання кредитів (за даними НБУ, за 2 місяці 2008-го інтегральна ставка за кредитами не змінилася, в гривні зросла лише на 0,2 відсоткових пункта - Авт.). (...) Є підстави для припущень про те, що інфляція перейде на галоп".

Але навіть якщо не враховувати всіх неточностей у цій заяві, виникає питання: невже людина, яка входить до п'ятірки осіб, що мають найбільший вплив на формування державної політики в Україні, не розуміє, що такими заявами вона лише формує й посилює інфляційні очікування бізнесу і населення.

Аукціон нечуваної щедрості

Тепер перейдемо від процесу формування інфляційних очікувань до конкретних дій представників державної влади - і, зокрема, до головного на цей момент фронту боротьби з інфляцією - ситуації навколо змін до Державного бюджету.

По суті, сьогодні позиції й Кабінету Міністрів, і Секретаріату президента щодо необхідності скорочення дефіциту Держбюджету збігаються.

Зокрема, обидва органи виконавчої влади пропонують зменшити дефіцит до рівня, не вищого 2% ВВП (показник цілком пристойний, адже, навіть за Маастрихтськими критеріями Євросоюзу, відповідне обмеження сягає 3% ВВП).

Мало того, нещодавно представники Міністерства фінансів заявляли, що успішне виконання Державного бюджету за січень-лютий 2008 (план доходів загального фонду Держбюджету за січень перевиконаний на 7,3%, за лютий - на 8%) дає урядові змогу ставити питання про можливість зменшення запланованого дефіциту Держбюджету-2008 навіть до рівня 1,5% ВВП.

Утім, як це не парадоксально, але зараз складається така ситуація, що заради збалансованості державного бюджету і запобігання створенню чергових інфляційних стимулів варто тимчасово утриматися взагалі від будь-яких змін до Держбюджету.

Справа в тому, що зараз Бюджетний комітет уже бомбардують із усіх без винятку сторін щодо збільшення найрізноманітніших соціальних виплат. Зрозуміло, така "любов до ближнього" завжди була характерна народним депутатам, особливо під час бюджетного процесу і напередодні виборів.

Утім, цього разу масштаби щедрості пропозицій нечувані. І це при тому, що поки що урядовий проект змін до Держбюджету у Бюджетний комітет навіть не дійшов.

З одного боку, такий "ажіотаж добрих справ" чомусь стимулює сам уряд. Адже мегапроект із повернення заощаджень вкладникам Ощадбанку СРСР, навіть за всіх його організаційних недоробок, мав успішний результат. У тому числі - й для рейтингу Тимошенко.

В цій ситуації опонентам як із Банкової, так і з опозиції потрібно одному "проекту нечуваної щедрості" протиставити інший.

З іншого боку, Секретаріат президента не може для себе чітко уяснити, що важливіше: збалансований бюджет чи передусім - соціальний.

Адже пасажі Банкової про дефіцит  у 2% ВВП, про необхідність гальмування росту попиту, м'яко кажучи, не зовсім узгоджуються із пропозиціями терміново підвищити прожитковий мінімум, мінімальну пенсію і тощо.

Тобто окремі аспекти соціальної політики уряду Тимошенко можна і треба критикувати за популізм. Але щоб це робити, варто, передусім, самому не бути популістом.

І пропозиції Секретаріату переглянути річний показник інфляції (при тому, що вкластися у запланований показник інфляції в 9,6% за 2008 буде вкрай тяжко), і пропозиції щодо підвищення соціальних стандартів провокують подальше зростання інфляційних очікувань і безпосередньо індексу споживчих цін.

Утім, рекордсменом із пропозицій щодо бюджетних змін стала Партія регіонів. Так, трійка депутатів Хара-Сухий-Папієв уже "наштампували" близько десятка окремих законопроектів, якими вони намагаються задовольнити всі можливі соціальні групи.

Найбільш цікаві й одіозні пропозиції - індексувати заощадження вкладників Ощадбанку СРСР. За підрахунками депутатів, проіндексована сума боргу має становити 328 мільярдів гривень.

Цікаво: в березні 2003 уряд Януковича офіційно пропонував прирівняти радянський рубль до 23 українських копійок (і відповідно, скоротити обсяг зобов'язань до 28,55 мільярда), тепер депутатів від ПРУ не влаштовує навіть курс в 1,05 гривні за 1 радянський рубль.

Інший приклад - всю другу половину 2007-го уряд Януковича взагалі не виконував рішення Конституційного Суду України щодо визнання неконституційними 21 статті минулорічного бюджету.

Цим рішенням КСУ де-юре повернув законну силу численним пільгам для чорнобильців, інвалідів, матерів із дітьми до 3 років, дітей війни і для багатьох інших категорій (загальна кількість пільговиків сягнула близько 3 мільйонів осіб).

Уряд Тимошенко, хоча і взявся виконувати згадане рішення КСУ, але, зважаючи на обсяг повернутих пільг (їхня "ціна" перевищує 20 мільярдів гривень), робив це з певними обмеженнями, передусім, ураховуючи фінансовий стан пільговика.

Зараз же регіонали через подані законопроекти вимагають, щоб рішення КСУ виконувалося повністю. Мабуть, "тому що послідовні".

І це при тому, що реалізація тільки поданого законопроекту №2094-6 (ідеться про повноцінне відновлення пільг для матерів із дітьми до 3 років) вимагає з бюджету додатково виділення 6,73 мільярда гривень (це за підрахунками авторів законопроекту). Джерела надходжень цієї суми автори, звичайно, не вказують.

Схожих законопроектів уже десятки, а буде значно більше. Відповідно, в результаті торгів навколо внесення змін до Держбюджету інфляційні стимули можуть не тільки зберегтися, але й навіть зрости.

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції «Економічної правди» та «Української правди» може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.

powered by lun.ua