Писана торба газових ініціатив

Писана торба газових ініціатив

Однією з головних новин січня стала заява Юлії Тимошенко про намір спільно з Євросоюзом побудувати новий газопровід "Білий потік", який поєднає країни Центральної Азії з державами ЄС через Чорне море та Україну. Ця ідея, котру багато ЗМІ приписують Юлії Тимошенко, насправді належить групі американських експертів на чолі з сенатором Річардом Лугаром.
Середа, 6 лютого 2008, 11:16
Леонід Косянчук - екс-директор Департаменту з питань нафти, газу і нафтопереробної промисловості Мінпаливенерго

Уперше про такий прожект стало відомо у кінці 1990-х років, але тоді він мав назву GUEU (Грузія-Україна-Європейський Союз). Хоча десятиліття тому GUEU дістав чимало політичних компліментів, але потенційні експортери та імпортери газу поставилися до нього прохолодно, без надмірного ентузіазму. З того часу проект нового газопроводу припадав пилом. Щоправда, Юлія Тимошенко вже двічі повертала забуті документи з дальніх полиць: 2005 року, коли вона вперше стала прем'єр-міністром, при розробці Енергетичної стратегії, і влітку 2007 року - під час міжнародної конференції з питань енергетики у Тбілісі. Третя спроба Тимошенко оживити проект набула широкого розголосу через те, що пропозиція була адресована Єврокомісії й прозвучала у Бельгії (хоча й без попереднього відповідного погодження з країнами Прикаспійського регіону).

Як і передбачалося, європейські лідери поставилися до ідеї стримано. Комісар із питань енергетики Андріас Пібалгс прокоментував ситуацію вельми дипломатично: "З боку Комісії ми повинні вивчити це питання в деталях, адже коли Комісія дає добро і фінансує якусь частину техніко-економічного обґрунтування, вона повинна бути впевнена, що надалі підтримуватиме цей проект...". Представник Єврокомісії тактично змовчав про те, що пропозиція українського прем'єр-міністра просто не дуже вписується в загальну концепцію європейського плану розвитку енерготранспортної інфраструктури та забезпечення енергетичної безпеки INOGATE і дуже нагадує скорочений варіант НАБУККО з відхиленням маршруту - по території України. До речі, у згаданому плані INOGATE місце України в контексті європейської енергетичної безпеки визначене дуже чітко - винятково як країни-транзитера російського газу наявною газо-транспортною системою в Європу.

Проте сама ідея "Білого потоку" має право на життя, але тільки якщо не розглядати газопровід як єдиний спосіб транспортування. Економічно привабливішим є на сьогодні транспортування газу в скрапленому та компримованому вигляді. Цю думку поділяють і експерти західних компаній - наприклад, грецької EXERGIA, британської MOT Mc'Donald, що задіяні в реалізації плану INOGATE.

Реакція МЗС Туркменістану на заяву Юлії Тимошенко засвідчила, що український прем'єр поки що не має спільників не лише серед покупців, але й, у першу чергу, - серед продавців енергоресурсів. "Згідно з міжнародною практикою, офіційні повідомлення про проекти будівництва міжнародних трубопровідних систем надходять від держав, що видобувають енергоносії, - після проведення відповідних переговорів і консультацій із іншими зацікавленими сторонами". Таким чином, туркменський уряд натякнув, що не потребує нових посередників для продажу його газу.

Ініціатива українського прем'єра викликає подив ще й тому, що уряд переймається проблемами європейської енергетичної безпеки на тлі власних газових негараздів. Хіба в нас уже розв'язані всі проблеми з диверсифікацією поставок енергоносіїв? Ні, не розв'язані, а ще й нові незабаром з'являться: вже цього місяця почнуться переговори з "Газпромом". Не дарма президент Віктор Ющенко просить уряд не чіпати лихо, поки воно тихе, і не дратувати Росію заявами як про нові енергетичні проекти, так і про підвищення тарифів на транзит газу по вже наявних магістралях.

Очевидно, радники президента проаналізували ситуацію і дійшли висновку, що європейці не зрадіють подорожчанню вартості транзиту, адже для них це означає підвищення ціни на енергоносії. Вірогідно, в президентському Секретаріаті вже помітили тривожну тенденцію: Європа все менше довіряє Україні і не вірить у стабільність співпраці з нею.

Про останнє свідчить той факт, що 7 грудня минулого року стало відомо про участь Угорщини у проекті газопроводу "Південний потік", співавторами якого виступили Росія та Італія. Відповідну угоду підписали у червні 2007 року. Угорський прем'єр Дюрчань під час зустрічі з російським колегою Зубковим зазначив, що його країна "дуже залежить від енергопоставок із РФ", але сприймає Росію "як надійного партнера і постачальника енергоресурсів". Щодо загроз енергетичній безпеці, то Угорщина вбачає їх "у наявності лише одного постачальника чи одного трубопроводу". Зміцнюючи енергетичні позиції країни, угорський уряд вирішив, залишаючи одного надійного партнера в поставках газу - Росію, взяти участь у будівництві іншого газопроводу.

"Іншого" - цебто альтернативного українському, по якому російський газ досі надходив до Угорщини.

Оце вам - парламентская криза, політична нестабільність, хронічний передвиборчий стан разом із випадками несанкціонованого відбору газу з магістральних трубопроводів. Отже, побоюються європейці не Росії, а непередбачуваності наших відносин із Росією, а якщо говорити точніше - то наслідків цієї непрогнозованості для Європи. Саме тому, ймовірно, країни Євросоюзу беруть участь у будівництві всіх альтернативних російських газопроводів - на півдні і півночі. Саме тих, що пролягають в обхід України. Це цілковито характеризує український "винятковий транзитний потенціал", яким так люблять хизуватися вітчизняні можновладці.

Чи не час Україні серйозно взятися за проблеми власної енергетичної безпеки? Це ж ми, а не Євросоюз отримуємо газ від одного постачальника по єдиній старій трубі, котра з легкістю перекривається з боку Росії. Пора диверсифікувати і джерела, і способи поставок газу в Україну - замість того, щоб носитися, як із писаною торбою, з ідеями забезпечення європейської енергобезпеки.

На закиди щодо того, що в Україні немає відповідних проектів, котрі реально втілити у життя, відповімо: такі проекти є. Їх чимало - від безпосередньої участі у згадуваному НАБУККО - до будівництва на чорноморському узбережжі станцій для регазифікації зрідженого та компримованого (стиснутого) газу, що може надходити з Єгипту і країн Перської затоки. Вочевидь, через політичні акції, міжнародні візити та думки про президентські вибори у влади руки не доходять до реальних проектів.

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції «Економічної правди» та «Української правди» може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.

powered by lun.ua
Підпишіться на наші повідомлення!