Борис Соболєв для ЕП:
Радянські борги повісили на Україну?

Борис Соболєв для ЕП:
Радянські борги повісили на Україну?

Україна досі вирішує, хто й як буде сплачувати за неіснуючі у природі частки Румунії та Словаччини у Криворізькому ГЗКОРі (потрібно хоча би задатися питанням, а чому забули про частку Чехії, Болгарії та Німеччини?)
Понеділок, 26 листопада 2007, 10:23

У серпні поточного року Росія офіційно звітувала про цілковите врегулювання боргових претензій країн-членів Паризького клубу кредиторів щодо боргової спадщини колишнього Радянського Союзу. Історія існування радянської імперії таким чином остаточно написана платіжними дорученнями з вулиці Іллінка, де розташований Мінфін Російської Федерації. На жаль, в Україні жодна з державних установ аніяк не відреагувала на дане повідомлення. А варто все-таки було би підняти ті документи, якими у 1991-1994 роках Україні нав’язали її поведінку щодо даної проблеми, та відповідно відреагувати. Хіба ми настільки багаті, що нас не турбує, як та ким успадковано фінансову систему СРСР?

Щоби з’ясувати, яким чином країна, котра майже 80 років була другою у світі за силою та багатством, стала у 1991 році банкрутом, потрібно повернутися у той час. Отже, станом на кінець 1990 року ніхто навіть у жахливих снах не міг собі уявити, що СРСР через кілька місяців може заявити про технічний дефолт. У фінансистів цим терміном називають неспроможність із технічних причин здійснити якийсь із передбачених борговими угодами країни черговий платіж.

Уряд першого й останнього президента СРСР Михайла Горбачова успішно набирав нових позик. Причому деякі країни-кредитори, такі як Саудівська Аравія та Південна Корея, надали протягом 1991 року фінансові, не пов’язані з товарними поставками, позики. Проте фінансовий стан країни гіршав із кожним днем.

Уже в червні 1991 року на міжреспубліканській нараді керівників зовнішньоекономічних відомств у Москві тодішній голова Союзно-республіканського валютного комітету С. А. Сітарян повідомив, що валюти в державі не вистачить зробити чергові платежі вже у серпні. Тобто ще до заколоту ГКЧП радянські керівники визнавали фактичне банкрутство СРСР.

Вже у кінці липня 1991 року українська делегація запропонувала перший варіант комплексної угоди для врегулювання проблеми зовнішнього боргу із забезпеченням взятих республіками-правонаступницями зобов’язань часткою у валютних активах СРСР. Було також знайдено та погоджено величину цих часток – зокрема, Україні випало 16,37% і боргу, і активів. Це був прорив, досі не відомий в історії.

Адже, наприклад, спадщину Австро-Угорської імперії ділили з 1918 року мало не до самого кінця ХХ-го століття. А до спадщини СФРЮ республіки-правонаступниці ще не бралися.

Укладена 4 грудня 1991 року Угода про розподіл зовнішнього державного боргу та активів Союзу РСР поки що в сучасній Україні є маловідомою. Проте питань розподілу спадщини в інших галузях хоч відбавляй.

Протягом 1992-2005 років в Україні дискутується питання деяких промислових та соціальних об’єктів, побудованих за рахунок коштів країн колишніх членів Ради економічної взаємодопомоги та багатосторонніх банків РЕВ – Міжнародного банку економічної співпраці та Міжнародного інвестиційного банку.

Таких об’єктів у 10 країнах-членах РЕВ створено досить багато, а деякі залишилися недобудованими на момент розпаду соціалістичного табору та СРСР. Так, на території колишньої НДР залишилася грандіозна будова АЕС “НОРД”, у СРВ – велике нафтовидобувне підприємство “В'єтсовпетро”, у МНР – мідно-молібденовий комбінат “Ерденет” тощо. Залишилися такі об’єкти і на території України.

Це, насамперед, Криворізький гірничо-збагачувальний комбінат окислених руд (м. Долинська, Кіровоградської області), об’єкти промислової та соціальної інфраструктури газопроводу Уренгой-Помари-Ужгород тощо. Сума інвестованих в Україну коштів перевищувала 5 млрд інвалютних рублів.

Визнаючи дію підписаних документів і до сьогодні, Україна може ініціювати другий етап Київської наради, яка відбулася у Маріїнському палаці ще 1992 року, де й було комплексно обговорено питання правонаступництва щодо фінансових активів і пасивів СРСР.

До цього не лише можливо, але й потрібно повернутися саме зараз.

Наприкінці автор додає алгоритм ведення переговорів стосовно лише одного з аспектів правонаступництва – а саме, щодо активів Ради економічної взаємодопомоги.

Врегулювання взаємних претензій сторін-учасниць РЕВ та її банків відбувалося на підставі:

1. 27 жовтня 1991 року республіки та Союз РСР підписалися під Меморандумом про солідарну відповідальність за погашення боргу СРСР.

2. 4 грудня 1991 року Україна разом із іншими республіками-правонаступницями СРСР підписала Міждержавну угоду про правонаступництво щодо зовнішнього державного боргу та активів Союзу РСР, за якою Україна в особі уряду взяла на себе зобов’язання обслуговувати 16,37% сукупного зовнішнього боргу СРСР та прийняла право власності на такий же відсоток активів СРСР.

3. Угоду про правонаступництво не визнали Естонія, Латвія та Литва, тому пропорції розподілу боргу та активів відкорегували.

4. Угода про правонаступництво мала в проекті 10 додатків. Жоден із них не підписали внаслідок небажання політичного керівництва Росії.

5. Фактична цифра заборгованості СРСР станом на 1 січня 1991 року не перевищувала 55 млрд доларів США. Але протягом 1991 року найвище керівництво Союзу вжило всіх заходів для суттєвого збільшення боргу та вивезення за кордон ліквідних активів. Сума боргу становила на 1 грудня 81 млрд дол. США. Крім того, 17,7 млрд перевідних рублів становила заборгованість перед країнами РЕВ, МІБ та МБЕС. Російська сторона не розмежувала облік кредитів, які було спожито СРСР, а які – лише РФ станом на період дії відповідних кредитних угод.

6. РФ не надавала офіційної інформації щодо кредитних зобов’язань СРСР та перебрала в односторонньому порядку міжнародні угоди СРСР, у тому числі й кредитні; самостійно використовувала, не розрізняючи бухгалтерію СРСР та Росії, 25,3 млрд дол. США, що були законтрактовані протягом 1991 року і переходили на 1992 та наступні роки. Тому, з метою здобуття інформації про реальний стан справ, у проекті спільного Комюніке за підсумками Міждержавної консультативної наради з питань створення необхідних умов для своєчасного виконання боргових зобов’язань колишнього Союзу РСР від 25 лютого 1992 року, яка відбулася у Києві, було зазначено: п. 2 "вивести Внєшекономбанк СРСР з-під юрисдикції РФ, надавши йому статус спеціалізованого міждержавного банку. Встановити, що Банк підпорядковано Міждержавній раді та діє на базі статуту, який приймає Міждержавна рада". На жаль, цей документ не підписали через політичний та економічний тиск Росії на багатьох країн-правонаступниць.

7. Суть угоди про правонаступництво полягала у тому, що держави-правонаступниці не мають вільних коштів для виконання своїх боргових зобов’язань і одержують та використовують активи для виплат боргу, одночасно ведучи переговори з кредиторами про реструктуризацію та пролонгацію заборгованостей СРСР.

8. РФ, прикриваючись Меморандумом про солідарну відповідальність від 28 жовтня 1991 року, не дозволила здійснити розподіл активів СРСР, а також зазначила, що одержання частки в активах буде залежати від сплати відповідних сум із боргів, тобто потрібно було би "викуповувати" активи СРСР у Росії.

9. Не сама вартість активів СРСР, а їх використання – ось у чому полягає суть питання про розподіл активів. Україні майже нічого не було відомо про величезні інвестиції Радянського Союзу більш ніж у 100 країнах світу (консигнаційні склади, виставкові зали, культурні центри, агентські компанії, брокерські фірми, спільні банки тощо). Всю закордонну мережу радянського майна односторонньо привласнила Росія. Наприклад, верстатобудівники України давали 1/3 експорту, що реалізовувався через 74 закордонні СП "Станкоімпорт" (бл. 320 млн дол. США щороку), але після односторонньої конфіскації цієї мережі Росією наша машинобудівна промисловість, по суті, припинила експорт.

Борис Соболєв, кандидат економічних наук

10. Юридичним документом, що тимчасово регулює взаємини України з офіційними кредиторами СРСР, є обмінний лист між урядом України та Паризьким клубом кредиторів від 26 березня 1993 року, підписаний прем’єр-міністром України Леонідом Кучмою та головою Паризького клубу кредиторів колишнього СРСР та його правонаступників Жан-Клодом Тріше. У листі сказано, що 18 країн-кредиторів колишнього СРСР не мають претензій до України щодо сплати нею боргу СРСР до моменту остаточного врегулювання цього питання між Україною та Росією, тобто підписання відповідної двосторонньої угоди.

11. Затягування з підписанням угоди з Росією про остаточне вирішення питань правонаступництва щодо зовнішнього боргу та активів СРСР негативно впливало не лише на стосунки з Росією, а й на взаємини з країнами та банками - кредиторами колишнього СРСР. Тому уряд України прийняв рішення про підписання Угоди про остаточне врегулювання питань правонаступництва щодо зовнішнього державного боргу та активів Союзу РСР. Підписання цієї угоди 9 грудня 1994 року у Москві розблокувало шлях до угоди про реструктуризацію зовнішньої заборгованості України перед Росією на суму 2,7 млрд дол. США. Під час переговорів до підписання тодішнім керівником Кабінету Міністрів України Масолом угоди російська сторона однозначно заявила про наше спільне розуміння термінів "активи" та "пасиви" колишнього СРСР. Під пасивами сторони розуміють усі зовнішні зобов’язання у вільноконвертованій чи інших іноземних валютах, набуті станом на момент правонаступництва за Угодою від 4 грудня 1991 року.

12. Протягом 90-х років РФ врегулювала у двосторонньому порядку питання правонаступництва боргів, успадкованих від діяльності соцтабору.

13. Україна до цього часу вирішує, хто й як буде сплачувати за неіснуючі у природі частки Румунії та Словаччини у Криворізькому ГЗКОРі (потрібно хоча би задатися питанням, а чому забули про частку Чехії, Болгарії та Німеччини?) .

Чому сучасні уряди України не порушують ці питання принаймні для обговорення у Москві? Мабуть, узагалі відсутня інформація стосовно цих проблем, або ж просто бояться зіпсувати стосунки.

Навіть така далека від нас країна-правонаступниця СРСР, як Киргизія, не лише поставила питання про "борг України від 1992 року" у 27 млн доларів, але й витребувала з наших кишень цю суму буквально днями.

Отже, все залежить від тих, хто засідає у коридорах влади. А, можливо, і від нас, кому це все надто байдуже?

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції «Економічної правди» та «Української правди» може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.

powered by lun.ua