Мабуть, ніщо так об’єктивно не відображає цивілізаційний рівень країни, як інфраструктура, яка забезпечує життя безпосередньо людини. Чи не найважливіша частина інфраструктури – це ЖКГ. За рівнем його розвитку протягом століть можна було давати оцінки успіхам тієї чи іншої країни. "ЕП" приділяє багато уваги питанням житлово-комунального комплексу ще й тому, що це – ринок обсягом більше 4 млрд доларів, з невичерпним потенціалом для застосування підприємницьких та технічних талантів. Нарешті, ЖКГ – це реальна загроза національній безпеці, що визнав навіть президент.

Зараз в Україні не вистачає можливостей для інвестування. З іншого боку, підприємців у ЖКГ просто не пускають – на сторожі стоїть недолуга, застаріла державна система, яка і є єдиною й головною причиною, чому ЖКГ є авгієвою стайнею української економіки. Проте, у цієї проблеми є декілька складових.

1. Неврегульованість питань власності, про що "ЕП" вже писала.

2. Небажання влади йти на передачу активів ЖКГ в приватні руки. В країні немає реальної програми приватизації майна житлово-комунального комплексу. Максимум, про що йде мова – це продаж фінансово проблемних підприємств. Приватизації заважають соціалістичні забобони, які глибоко сидять у людях: мовляв, варто лише запустити капіталістів у ЖКГ, так вони там все розпродадуть, лишать людей без води і тепла, і тому без пильного контролю держави тут не обійтися.

Хоча державне управління теплоподачею приводить до катастроф узимку (Алчевськ) або до колосально неефективної роботи підприємств комунальної сфери (наприклад, в більшості державних водоканалів втрати води складають не менше 50%), всі ці реальні неподобства все одно лякають менше, ніж уявний диктат приватних власників. Тому розмови точаться навколо оренди чи концесії – рішення половинчасті в українських непередбачуваних умовах.

3. Не існує механізму справедливого визначення тарифів в сфері ЖКГ. По-перше, нинішня процедура встановлення вартості є директивною, а не ринковою – держава визначає, скільки платити за ту чи іншу послугу. По-друге, навіть у державі нині не існує єдиного центру прийняття рішення щодо зміни розміру тарифів.

В європейській практиці регулювання монополій – а підприємства ЖКГ дуже часто є такими – має здійснюватися окремим органом, який складається з представників споживачів та виробників послуг, а також держави. Таким чином, в ідеалі такий орган у своїй діяльності, зокрема при визначенні тарифів, має справедливим чином враховувати інтереси як продавців, так і покупців. В реальності ж в Україні відбувається популістська вакханалія, коли заради політичних цілей тарифи не піднімають. До того ж, якщо чиновники таки наважаться підняти тарифи, то це рішення може бути заблоковане іншими державними органами чи навіть судами – як це було, приміром, в Києві, де підвищенню комунальних тарифів перешкоджав Мінюст, і т.п.

Конфлікт інтересів (політики хочуть ціни поменше, а бізнесмени-комунальники - більше) може доходити навіть до протиправних дій. Приклад - ТОВ "Водне господарство", яке є приватним оператором міського водоканалу і працює за договором оренди на 49 років з 23 березня 2006 року. За час оренди погашено 13,6 млн. грн. кредиторської заборгованості.

Однак робота приватного оператора наразі під загрозою, оскільки місцева влада штучно створює такі умови, у яких йому неможливо працювати без збитків. За час роботи ТОВ його витрати зросли – зокрема, подорожчали енергоносії, послуги на поставку води, та ін.

В той же час на спроби ініціювати процедуру підвищення тарифу місцева влада прореагувала дуже агресивно. Була призначена комісія з перевірки діяльності ТОВ "Водне господарство". Більше того, члени комісії показали дуже велику енергійність, вимагаючи у підприємства ті документи, які до справи не мають безпосереднього стосунку. Апофеозом діяльності чиновників було вилучення з підприємства 150 договорів – чого, на думку представників ТОВ та сторонніх спостерігачів, комісія однозначно не мала права робити. Керівництво "Водного господарства" заявило про свій намір вимагати порушення кримінальної справи за цим фактом.

В компанії стверджують, що такими діями ТОВ було нанесено моральну та матеріальну шкоду. На думку Олександра Дануци, депутата Кіровоградської міськради, місцева влада причетна до спроби рейдерського захоплення ТОВ "Водне господарство". На думку депутата, певні особи використали свою участь у роботі комісії у власних інтересах.

4. Концесія чи оренда – недостатні стимули для головного: спрямуванню потоку приватних інвестицій в ЖКГ. Справа в тому, що держава нездатна залучити 86 млрд грн. – саме стільки вкладень потребує українське ЖКГ, за оцінкою профільного міністерства. А приватний капітал не буде йти в галузь доти, доки не отримає твердих гарантій стабільності свого бізнесу і повернення інвестованих коштів. Найкраща гарантія стабільності – це, звичайно, право володіння активами ЖКГ.

Доля ж концесіонерів та орендарів занадто сильно залежить від поточних настроїв місцевої та центральної влади. Потенційно, чиновники мають можуть весь час шантажувати тих бізнесменів розірванням договору оренди чи концесії. В таких умовах вкладати інвестиції надзвичайно ризиковано.

Нечисленні приклади, коли українські бізнесмени займались розвитком інфраструктури ЖКГ, що їм не належить, нерідко закінчувались виникненням проблем з державою.

Хрестоматійним став приклад ТОВ "Інфоксводоканал". Ця компанія отримала в оренду міську водопровідну систему Одеси. Але після зміни влади у місті (на посту мера Руслана Боделана змінив Едуард Гурвіц) почалися безкінечні судові тяганини – компанію звинувачували у невиконанні договору оренди і намагались розірвати угоду.

З ТОВ "Водне господарство" в Кіровограді, схоже, може бути аналогічна ситуація. Підприємством здійснено інвестицій у розмірі 4,5 млн. грн. у розвиток та реконструкцію водопровідних та каналізаційних систем. Тим не менш, зараз влада створює неприйнятні для роботи умови – що ставить хрест на будь-яких інвестиційних планах компанії.

5. Механізми примусу до виконання угод в сфері ЖКГ в Україні є надзвичайно недосконалими. Відомо, що для функціонування ринку необхідна не тільки наявність попиту та пропозиції, але і певної інфраструктури (суди, правоохоронні органи, виконавчі служби, поручителі і т.п.), яка примушує учасників ринку виконувати угоди, що вони укладають між собою. В іншому разі ринок не буде функціонувати взагалі, або ж його робота буде надзвичайно неефективною.

Наразі підприємства ЖКГ недоотримують мінімум 8-9% своїх доходів – сума, яка співрозмірна з їх рентабельністю.

В Україні зараз, на жаль, не є поширеною практикою застосування до неплатників стандартного механізму стягнення заборгованості. В теорії це цілком можливо – за рішенням суду виконавча служба може накласти арешт на активи боржника і реалізувати їх для погашення заборгованості за послуги ЖКГ.

Тим не менш, є причини і політичного, і юридичного характеру, які заважають це робити. По-перше, політики та посадові особи дуже часто ставлять питання неправильним чином: чи виселяти неплатників з їх квартир за несплату за послуги ЖКГ?

Звісно, виселення – занадто жорсткий захід, і по суті є неконституційним – ніхто не вправі позбавляти громадянина його майна в покарання за недотримання платіжної дисципліни. Тому громадська думка схиляється до варіанту "вибачити і терпіти".

По-друге, окремим підприємствам (наприклад, водоканалам) за самою процедурою досить складно застосовувати стандартні юридичні механізми до своїх неплатників – наприклад, через незначний розмір заборгованості.

Практично усім підприємствам ЖКГ, які керуються приватними власниками, через юридичні складнощі доводиться знаходити свої механізми примусу до сплати повної вартості наданих послуг. Зокрема, на ТОВ "Водне господарство" був розроблений спеціальний пристрій "Кротик", який дозволяє припинити надання послуг з водопостачання в квартири багатоквартирних будинків. Власне процесом перекриття води займається ціла бригада: оператори, що керують пристроєм дистанційного відключення, касир з переносним касовим апаратом, спеціальний автомобіль, обладнаний гучномовцем. Боржники мають змогу просто на місці погасити заборгованість.

Також "Водне господарство" впровадило автоматичну систему оповіщення боржників "Автодозвон". Така система дозволяє постійно нагадувати неплатникам про необхідність погашення заборгованості за допомогою телефонного зв’язку.

Потрібно констатувати, що неплатежі тільки тоді перестануть з'їдати і так невеликий прибуток підприємств ЖКГ, коли буде достатньо юридичних та політичних передумов для переходу на авансову систему оплати. Споживачі мають отримувати рівно стільки послуг, за скільки було сплачено - тоді це стане реальним стимулом до підвищення платіжної дисципліни. До тих пір же несвоєчасна та-або неповна сплата послуг ЖКГ буде частиною культури українців, і цю неприємну традицію будуть підтримувати окремі політики своїми заявами.