Багато наукових дисциплін тісно переплітаються між собою, даючи можливість таким чином прикладами з однієї сфери людських знань проілюструвати процеси в інших сферах.

Приміром, у квантовій фізиці існує поняття тунельного ефекту. Перебуваючи на виділеному вузлі, частинка (або квазічастинка) оточена енергетичними бар'єрами. Її рух з вузла на вузол з погляду класичної фізики – неможливий. Однак існують стани нижче енергетичного бар'єра, при яких імовірність переходу з вузла на вузол відрізняється від нуля. Частка набуває можливості переміщатися "крізь бар'єр". Цей ефект вдалося пояснити після врахування взаємодії частинки із самими вузлами, тобто основою. Це і є змістом ефекту тунелювання.

Михайло Папієв, міністр праці та соціальної політики

Уявімо собі не фізичну картину, а економічну картину навколо людини. Вона оточена у цьому світі бар'єрами приватної власності, хоча по природі своїй народжена вільною. Фокус у тім, що людина, не перебуваючи в "клітці", оточена цими "клітками" власності так, що говорити про її волю немає сенсу. І чим більше нагромадження цих "кліток", тим більшою є її несвобода.

З цієї ситуації існують два виходи. Перший - очевидний: прибрати клітки власності, що і пропонує комуністична або анархічна ідея. Але є й інший шлях, більш близький нам. Визнаючи примат волі людини, громадянських свобод як вищу цінність, ми все ж повинні констатувати, що тільки при правильному користуванні приватною власністю людській спільноті вдавалося подолати убогість. Це природна ціна благополуччя - хочемо ми цього чи не хочемо. Як же зробити так, щоб благополуччя було варте заплаченої за нього ціни?

Відповідь варто шукати у фізичній аналогії. Ми маємо в економічній картині, що оточує людину, виявити й узаконити ті стани (форми) власності, які знімуть обмеження існуючих "кліток" власності, забезпечать "тунелювання" економічних свобод особи через ці "клітки". Введення поняття суспільної власності (або - згідно 13-й статті Конституції України - власності Українського народу) і є тим інструментом, що робить "клітки" приватної власності економічно проникними для людини, але при цьому забезпечує недоторканність самих "кліток". Це той зв'язок з основою, що приводить до вирішення у фізиці.

Якщо ми живемо в цивілізованій державі - ми повинні розуміти, що приватна власність – це якась "священна корова", що є недоторканною. Перший варіант - комуно-анархічний - це варіант "все в усіх забрати й між усіма розділити", тобто, очевидно не справедливий варіант. Саме тому ми акцентуємо увагу на тому, що для вирішення соціальних питань і для встановлення в Україні насправді справедливих відносин необхідно конкретизувати, розшифрувати конституційне положення про власність Українського народу - тобто, про суспільну власність.

Саме поняття суспільна власність є неоднозначним, і може вживатися тільки як умовний - більш зручний - синонім передбаченого Конституцією України поняття "власність Українського народу". Це – застереження, щоб уникнути звинувачень у тому, що ми нібито намагаємося узвичаїти неіснуючий юридичний термін.

З ліберального погляду природним є порядок речей, при якому використання суспільної власності повинне перебувати "у руках" найбільш активної частини населення, яка своїми зусиллями, особистими якостями, знаннями й інтуїцією перетворить цю власність, забезпечуючи прогрес і задовольняючи потреби людей. При цьому, "плата" за використання такої власності є символічною, що дає можливість констатувати про філантропічний перехід суспільної власності в приватну. Не можна сказати, що така точка зору є непродуктивною. Однак "пересічна людина" у цій ситуації опиняється в полоні "кліток", що її оточують, і втрачає економічну перспективу. Але ліберальні ідеологи не особливо цим переймаються, їхній фетиш - людина "не пересічна", тобто активний геній і талант, а ідея ренти - це антиідея.

У цьому - вразливість ліберальної ідеології, оскільки вона не цілком роз'яснює: а що робити "пересічним" людям, безініціативній більшості? Саме ця вразливість призвела до того, що вже в середині ХІХ століття відбуваються ідеологічні трансформації, і лібералізм породжує соціал-демократію. Саме соціал-демократія - справжня, а не спекулятивна - намагається апелювати до мас, до кожного громадянина зокрема, і генерує ідеї, спрямовані на досягнення суспільного, а не особистісного блага.

Керуючись інтересами суспільства, цілком доцільно розглянути варіант, при якому не передбачається зміна порядку речей, тобто права власності в країні залишаться колишніми. Однак перехід (використання) суспільної власності стане суворіше регламентованим і адміністрованим. Все має отримати свою ціну: підприємець - винагороду за свою активність і новаторство, суспільство - свою гідну частку за надавані для використання блага. При цьому дуже важливо, щоб отримані суспільством кошти значною частиною послужили реалізації тих економічних свобод і перспектив, які відкриються для "пересічної людини", для розвитку нових геніїв і талантів, самореалізація яких у ліберальному світі була проблематичною через відсутність або нерівність стартових можливостей. Забезпечення граничної рівності стартових можливостей - це одне із завдань, окрім інших, не менш вартих уваги, котру може вирішити запропонований нами підхід.

Ліберальні ідеї не дозволяють поставити в рівні стартові умови із цілком здоровими, сильними, енергійними особистостями пенсіонерів, інвалідів та інші соціально вразливі категорії населення. Лише повноцінне використання рентного потенціалу української економіки (у тому числі й транспортної, й інтелектуальної, і земельної, і транзитної ренти, і ренти від використання надр, ефіру та ін.) і включення доходів від ренти до суспільного бюджету, що обслуговує інтереси власності Українського народу - це шлях до справедливого суспільства.

У західному капіталістичному світі запропонований нами підхід важко реалізувати не через наявність злої волі, а через історичну пам'ять власності, котра складає економіку цих країн, у якій усе давно поділено й закріплено в непорушних реєстрах. Наша недорозвиненість, в інституційному сенсі, у такій ситуації може виявитися перевагою, що дасть можливість по-новому сформувати реєстри власності й правильно описати її трансформацію в процесі створення доданої вартості. Головне - не сліпо копіювати Захід, а дотримувати всіх міжнародних договорів, у яких бере участь Україна і які зовсім не суперечать ідеї розвитку суспільної власності.

В 1881 році один з основоположників соціал-демократії, Карл Маркс, одержав листа від російської революціонерки Віри Засулич, яка запитувала його - гуру передової європейської думки - про те, що він думає про шляхи розвитку російської соціал-демократії. Маркс кілька разів сідав за відповідь - лист його явно спантеличив. Але в результаті він відповів, що його теорія базувалася на європейській соціології, і Росія зможе досягти рівня Заходу не швидко, якщо взагалі зможе досягти цього самого рівня. Зараз же ситуація виглядає таким чином, що "недорозвиненість" країн, які виникли на території колишньої Росії, їхні відмінності від Західноєвропейської цивілізації можуть стати позитивним моментом: нам простіше, ніж Європі, говорити про рентні відносини й про впровадження іншої - немарксистської - соціал-демократії. Соціал-демократії, яка б базувалася на рентних відносинах і на суспільній власності. Все ж не дарма громада в слов'ян відігравала настільки важливу роль в історії!

Погляньте, що дає Україні введення рентних відносин і актуалізація конституційного положення про власність Українського народу?

Демографічна ситуація в країні така, що населення України невпинно скорочується. Більше того: скорочується населення продуктивних сил. На сьогоднішній день нас уже не 52, не 50 і навіть не 48 мільйонів. Рік-два, і Україна буде змушена відкривати шлюзи для робочих рук з інших держав світу. Створення Рентної Фундації забезпечить права корінного населення й чітко окреслить хазяїв країни й найманих робітників, що приїхали сюди лише для заробітку засобів для існування. Зрозуміло, що емігранти, які приїхали в країну на певний строк, права на володіння своєю часткою ренти не мають. Що це, якщо не втілення гасла "Україна для українців!" - якщо, звичайно, під українцями розуміти всіх громадян України.

Знову ж: якщо рентні платежі будуть направлятися й на виплату допомоги по народженню дитини - це може істотно поліпшити демографічну ситуацію.

Через кілька років кількість пенсіонерів в Україні перевищить кількість працюючих громадян. Як сформувати пенсійний фонд? На сьогоднішній день він формується з відрахувань працюючих громадян. А завтра? А зважаючи на те, що більшість роботодавців приховують реальний прибуток своїх працівників, виплачуючи гроші в конвертах (така вже в нас корумпована система)? Рентна Фундація також дає можливість відповісти на поставлене питання.

Введення в ужиток поняття ренти й прозорий механізм формування Рентної Фундації та структурних фондів зніме питання права власності на той чи інший об'єкт. Яка різниця пересічному громадянинові, хто є власником того чи іншого заводу чи підприємства, якщо цей власник справно платить ренту?

Звідси й новий погляд на проблему "соборності" України. Що на сьогоднішній день поєднує кримчан, донеччан, галичан, закарпатців? Тільки умовність: спільне проживання на спільній території зі спільною юрисдикцією. Саме тому питання сепаратизму незмінно - перед кожними черговими виборами - виходить на порядок денний. Громадяни окремих регіонів підходять до питання єдності країни, керуючись ірраціональними поясненнями: "Так повинно бути", "Так історично склалося", "Так звикли". За Станіславським: якщо в першому акті на сцені з'являється рушниця, у третьому вона обов'язково вистрілить. Перетворення громадян на реальних власників країни зніме проблему сепаратизму - жодна людина, яка має здоровий глузд, не піде на те, щоб своїми руками знищувати своє майно. Кримчанин у Севастополі ніколи не буде вимагати приєднання Криму до Росії, знаючи, що саме українські надра наповнюють його особовий рахунок у банку. Те ж саме стосується львів'ян і донеччан - усіх без винятку жителів України.

Нарешті, наші громадяни стають власниками, вони реально починають цікавитися громадським життям, тому що від цього залежить їхній дохід, їхній добробут, майбутнє їхніх дітей та онуків. Звідси - зміцнення й розвиток українського середнього класу, що на сьогоднішній день перебуває на рівні приблизно 9% від усього населення й не має вирішального впливу на життя країни.

Як не дивно, у введенні ренти починають бути кровно зацікавлені навіть сумнозвісні олігархи: при введенні поняття ренти й суспільної власності саме собою відпадає - причому назавжди - поняття реприватизації. Рента унеможливлює будь-яку економічну революцію, тому що сама є революцією в українській економіці.

Отже, коли ми сьогодні говоримо про національну ідею, ми повинні враховувати кілька складових. По-перше, необхідно, щоб цією ідеєю перейнялися не одиниці, а маси. Епоха героїв-одинаків минула - зараз необхідна колективна праця в ім'я всіх і кожного. А ця праця неможлива без усвідомлення кожним громадянином України того, що Україна - це його майно, його власність - так само як і власність ще більше 46 мільйонів громадян. По-друге, необхідно, щоб рентні відносини були прозорими, а суспільна власність - зримою. Із цією метою необхідно створити не тільки рентну фундацію, яка б акумулювала кошти, що надходять від ренти, але й відкрити для кожного громадянина особові рахунки - на право власності часткою багатств України. Це дозволить громадянам повірити в завтрашній день. Ідея завжди повинна бути спрямована в майбутнє, а не в минуле. Ідея повинна бути несуперечливою. Ідея повинна закликати до справедливості.

Якщо ми хочемо бачити Україну процвітаючою країною й розраховуємо на її прекрасне майбутнє - ми просто зобов'язані актуалізувати питання про власність українського народу, що дозволить об`єднати суспільство й забезпечити надійний соціальний захист саме для нинішніх громадян України в майбутньому.

А разом з тим ми можемо довести усьому світу, що закони квантової механіки діють і в суспільному житті. Просто необхідно до людей ставитися як до громадян, а не як до "гвинтиків у єдиній системі" - чи то державній, чи то олігархічній.