Про виграші та програші

Про виграші та програші

…Але головним переможцем у весняному протистоянні стала Юлія Тимошенко. По-перше, Юлія Володимирівна вчасно відійшла на задній план, давши можливість двом Вікторам провести сеанс "бою в багнюці". Вона опинилася у ситуації над процесом – не коментуючи, не
Понеділок, 28 травня 2007, 23:16
Що наштовхує на таку думку?

Віктор Ющенко, безумовно, програв. По-перше, йому не вдалося переконати Захід – насамперед Європу – у легітимності розпуску Верховної Ради. Наші засоби масової інформації не надто ретельно висвітлювали листування, яке протягом останніх двох місяців мало місце між Києвом і Брюсселем – більшість мессіджів з Брюсселю носили далеко не сприятливий тон щодо Ющенка. Скажімо, європейці акцентували увагу на тому, що вибори не будуть визнані Заходом, якщо в них не візьме участь – з будь-яких причин – "одна з найвпливовіших партій України" (і хоча ця партія не вказувалася, вона легко читалася).

Європа закликала повернутися у законодавче поле і вирішувати всі проблеми внутрішнього життя виключно в рамках Конституції. Європа протестувала – вустами Венеціанської Комісії – проти імперативного мандату. Ющенкові вдалося налаштувати проти себе Сергія Головатого, який є чи не найбільш відомим українським політиком і правником в стінах Європарламенту і крізь призму окулярів якого Брюссель часто дивився на процеси в Україні.

Нарешті, навіть той факт, що делегацію Євросоюзу, що прибуде в Україну 29 травня, очолюватиме пан Северін, який не так давно був ініціатором резолюції з приводу недопустимості помаранчевих репресій в Україні, - є доволі показовим.

Сполучені Штати зайняли іншу позицію, але при цьому намагалися переконати Ющенка у необхідності пошуку широкого компромісу і створення у перспективі широкої коаліції. Принаймні, про саме таку позицію – не сформульовану офіційно, але наполегливо повторювану – розповідають люди з близького оточення Віктора Ющенка. До коаліції по-американськи мали би увійти і Партія регіонів, і Блок Юлії Тимошенко, і "Наша Україна". На сьогодні виглядає доволі фантастично, але ж український політикум живе за принципом "Мы рождены, чтоб Кафку сделать былью".

По-друге, Ющенко нібито продемонстрував зуби і м'язи. Але водночас продемонстрував і непослідовність. Переляк 2 квітня змінився фарсом, пов'язаним з другим Указом. Після цього всі зрозуміли, що де другий – там місце і третьому, а коли замість 24 червня почали говорити про 15 липня – взагалі виник сумнів у твердості Ющенка як політика і у наявності в нього лідерських якостей. Нова дата – 30 вересня – це вже поступка коаліції. Це вже відверте знущання: мовляв, ми пішли назустріч Вікторові Андрійовичу, який, бажаючи зберегти лице після заяв про неприпустимість проведення виборів у жовтні, отримав від нас поступку – виборів у жовтні дійсно не буде. Вони пройдуть в останній день вересня.

По-третє, Ющенко зобов'язався підписати прийняті парламентом зміни до Бюджету на 2007 рік, що передбачають підвищення заробітних плат працівникам бюджетної сфери на 50%. Цим самим він а) визнав легітимність розпущеної ним же Верховної Ради та легітимність її рішень; б) дав у руки своїм опонентам безпрограшний козир, що явно спрацює в ході парламентських виборів і в) ділитиме солідарну відповідальність за можливі інфляційні процеси, викликані цим кроком.

По-четверте, Ющенко загрався у "солдатики", перепідпорядковуючи собі війська і кидаючи солдатів на Київ. У результаті виявилося, що його армія некерована і не становить собою загрозу. Армійські підрозділи, які зупиняються на вимогу двох ДАІ-шників – це вже не армія, а комедія. Це анекдот. З серії анекдотів про армію, в якій наступають всі три танки, що перебувають на озброєнні, а авіація брати участь у бойових діях не може, бо у пілота розлад шлунку.

Чомусь згадався випадок з недавньої російської історії. 9 січня 1996 року, після захоплення лікарні в місті Кизляр, лідер чеченських бойовиків Салман Радуєв дав прес-конференцію, в якій сказав, що насправді метою бойовиків було дістатися до Москви і здійснити терористичний акт в столиці Російської Федерації. Але корумпованість російських міліціонерів була настільки вражаючою, що грошей, заготовлених на хабарі для міліції на блок-постах, ледве вистачило до Кизляра – саме тому довелося зупинити просування на столицю і захоплювати заручників у цьому дагестанському містечку… Не здивуюся, якщо колись виявиться, що внутрішні війська не змогли дійти до Києва, бо у них не вистачило грошей на хабарі для ДАІ.

По-п'яте, Ющенко – як би там не було – пішов на порушення Конституції і примудрився зневажити Конституційний Суд. Виступ Президента 24 травня – якщо його перекласти на просту мову – зводився до наступного: "Є дві точки зору – моя і неправильна. Якщо вердикт Конституційного Суду не буде співпадати з моїм баченням, значить, Конституційний Суд у нас – не легітимний".

Більше того – він протягом двох місяців кризи неодноразово продемонстрував бажання діяти поза рамками закону. Нагадаємо лише деякі факти: а) розпуск Верховної Ради всупереч 92 статті Конституці України; б) "призупинення" свого Указу – всупереч тому, що подібна норма в законодавчому полі України не існує; в) призначення 66-річного Івана Плюща на посаду секретаря РНБОУ – всупереч жорстким віковим обмеженням, що існують в системі державної служби; г) встановлення неконституційним шляхом дати виборів – 30 вересня…

Я вже не кажу про порушення принципу презумпції невинності щодо суддів Конституційного Суду, звільнення суддів без додаткової аргументації, намагання блокувати розгляд питання про відповідність Указів Президента Конституції України, а також про порушення принципу здорового глузду при призначення на керівні посади в силових структурах відвертих клоунів та блазнів, що раніше успішно блазнювали в Секретаріаті Президента.

Натомість оточення Ющенка має чимало переваг у даній ситуації. І це нічого, що для цього їм довелося кинути свого шефа на амбразуру і здійснити його ритуальне спалення.

По-перше, "партія війни" в оточенні Президента отримала невелику, але все-таки перемогу, зупинивши наступ "донецьких" і довівши ситуацію в парламенті до кризи. При цьому явно мали місце провокативні дії "помаранчевих Валенродів", засланих у табір опонентів для дестабілізації ситуації. Переконаний, що ковтуненки, надоші та інші "перебіжчики" ретельно спланували свій перехід з "вищестоячими" товаришами, а коаліціанти в стані запаморочення від успіхів не змогли розшифрувати задум Юлії Тимошенко, яка делегувала їм табун "троянських коників".

По-друге, оточення президента апробувало нові методи стимуляції свого Лідера і нові механізми спонукання його на потрібні кроки. Напрацьовано механізми, які у майбутньому будуть використовуватися для впливу на Президента.

По-третє, з президентського оточення "видавлено" інородне тіло – Індустріальний Союз Донбасу. Тепер у Президента – єдина ПФГ-фаворит – "Приват". Ігорю Коломийському не потрібно ділити Ющенка з іншими фаворитами – повний ексклюзив!

По-четверте, вдалося заблокувати приватизацію найбільш привабливих об'єктів і відкласти її до кращих часів.

По-п'яте, знайдено спосіб дестабілізації ситуації в парламенті, що зробить парламент більш маніпульованим і керованим з боку Банкової.

Абсолютно інша ситуація у таборі біло-блакитних. Віктор Янукович ще два тижні тому нібито капітулював перед Ринатом Ахметовим і його бізнес-середовищем. Янукович погодився йти на вибори. Але потім він поїхав до Іспанії лікувати хворе коліно. Потім зробив кілька суперечливих заяв. Потім – через Василя Цушка – продемонстрував наявність м'язів і рішучості боротися до кінця. Янукович розумів, що помилка чи відсутність рішучості можуть обернутися для нього третім тюремним ув'язненням – набагато довшим за попередні. Тому й мусів діяти як політик і прораховувати кожен крок. Страх – велика сила.

На сьогодні Янукович може похвалитися тим, що він "розрулив" ситуацію – всупереч капітулянтським настроям "ахметовських". Також Януковичу вдалося заручитися підтримкою впливових кіл на Заході. Партія Регіонів знову мобілізувала свій електорат. Також Янукович – за його словами – добився від Президента запевнень у тому, що він підпише закон про зміни і доповнення до Бюджету-2007. Та й дата виборів – 30 вересня – це виграш Януковича (для донецьких ключовим було слово "осінь" - свою осінь вони отримали – на противагу президентському "літу").

Водночас оточення Януковича продемонструвало абсолютну неповороткість і недалекоглядність. Ті, хто готували рішення для Януковича у лютому-березні, виявили цілковиту профнепридатність. Чого – скажімо – варте повне оголення резервів? Навіщо було висувати всіх знакових людей на посади віце-прем'єрів, міністрів чи радників Прем'єра? Навіщо роздувати штати? У результаті коли оточення Президента висунуло як аргумент наявність свіжих сил (призначення О.Турчинова заступником секретаря РНБОУ) – у коаліції не знайшлося адекватної симетричної відповіді. Хіба що треба було вводити в гру Віктора Медведчука…

До того ж було оголено і тили: в Донецьку, Харкові, Дніпропетровську, Луганську не було створено серйозної матеріальної та інтелектуальної бази на випадок поглиблення "Холодної війни". Всі сили були на виду, всі – у Києві.

Ще один момент – цілковита бездіяльність цілого ряду знакових фігур. Мене дивує: де були весь цей час "маршали" Януковича – когорта віце-прем'єрів? Врешті-решт Володимира Радченка звільнили. А інші? Де свіжі думки? Де виступи? Де мобілізаційні дії? Чому табір коаліції не задавав тон в політичній кампанії, а йшов у президентському фарватері? Чому не Президент мусів реагувати на оригінальні дії коаліції, а коаліція – на виступи Президента? Чому коаліція не була готова саме до такого повороту дій? Чому абсолютним лазером в даній ситуації виявився Олександр Мороз – адже він мав все потрібне: посаду, важелі впливу, ім'я, досвід? Чому так бездарно велася кампанія з активізації громадської думки – "мавпування" майданних акцій дворічної давнини – не найкращий метод боротьби за утвердження своєї правоти.

Чому коли на Київ пішли внутрішні війська не було задіяно Організацію солдатських матерів? Де були жіночі організації, наявністю яких у своєму резерві гордилися регіони? Де були гасла типу "Вікторе Андрійовичу! Ви – батько шістьох дітей, не дайте втягнути наших дітей у братовбивчу війну!" чи "Пане Президенте! Чому Ваш син не вирушив разом з нашими дітьми на Київ?" Навіть якщо повірити в те, що внутрішні війська рухалися на Київ з виключно мирними цілями (у що я особисто не вірю), - інформаційну хвилю можна було підняти о-го-го яку!

Єдиним результативним кроком Уряду в ці дні став так званий "План Папієва". Який було з успіхом втілено. Міністр праці і соціальної політики, посилаючись на доручення Прем'єр-міністра, отримане ще на початку березня, запропонував радикально підвищити заробітні плати бюджетникам та пенсії пенсіонерам. У середньому – на 50% - в три етапи, до осені. Загалом було знайдено необхідну суму – 14 мільярдів гривень. Планом передбачається, що заробітні плати зростуть у 17 мільйонів громадян України!

Розрахунок – точний. По-перше, це одразу ж дає серйозні електоральні дивіденди Партії Регіонів і збільшує її результат на кілька відсотків. По-друге, у випадку, якщо Президент підписує зміни до Бюджету, він цим самим визнає легітимність Верховної Ради. По-третє, у випадку, якщо він не підписує запропоновані зміни – він дає серйозний передвиборчий аргумент у руки своїх опонентів, які можуть провести кампанію зі словами: "Ми Вам хотіли дати гроші – а Президент вирішив за доцільніше пустити їх на виборчу кампанію!"

У випадку програшу на виборах і переходу в опозицію Партія Регіонів подарує своїм політичним опонентам міну уповільненої дії. У випадку, якщо наступний Уряд формуватиме знову Партія Регіонів – є розуміння: такою є плата за перемогу.

Власне, єдиний вдалий хід з боку "біло-блакитних" викликав лють у опонентів. Як результат – почалася точкова кампанія проти автора плану – Папієва. Опоненти з помаранчевого табору вчепилися до фрази про можливість звільнення з роботи вагітних жінок за грубі порушення трудового законодавства – і оголосили міністра-ініціатора "ворогом кохання". Незважаючи на те, що за цю ж норму у грудні 2003 року проголосувала практично вся фракція "Нашої України".

Була очевидною абсурдність звинувачень на адресу міністра. Викликала подив спланованість інформаційних потоків. Насправді істинна причина крилася у тому, що з подачі Папієва Янукович здійснив – напевне – єдиний дійсно результативний крок у весняній кампанії. Крок, який не мав серйозних контраргументів.

…Але головним переможцем у весняному протистоянні стала Юлія Тимошенко. По-перше, Юлія Володимирівна вчасно відійшла на задній план, давши можливість двом Вікторам провести сеанс "бою в багнюці". Вона опинилася у ситуації над процесом – не коментуючи, не встряваючи в процес. Юлія Володимирівна брала участь практично у всіх переговорах – але при цьому мало говорила на камеру. Вона стала ілюстрацією до нєкрасовських рядків про жінок: "Но грязь обстановки убогой к ним будто не липнет".

По-друге, вона змогла зберегти свій фінансовий ресурс, не витрачаючи його на безглузді масові акції.

По-третє, електоральний спад, що відмічався у пані Тимошенко у квітні, обернувся новим підйомом у травні – коли стала очевидною непослідовність Ющенка.

По-четверте, Тимошенко всерйоз розглядається як гравець першої величини на найближчі політичні сезони – політики всерйоз дискутують про те, яку посаду запропонувати Юлії Володимирівні після виборів. Наразі більшість погоджується на те, що пані Тимошенко можна запропонувати посаду спікера парламенту. Сама вона вимагає пост Прем'єра і на підсвідомості марить постом Президента.

По-п'яте, вона створює таку ситуацію, за якої практично весь електорат Ющенка на наступних президентських виборах голосуватиме за неї – створено передумови для зсуву Ющенка в східне електоральне поле, де він може і почити в Бозі політично…

Додайте те, що Юлія Володимирівна отримала пост заступника секретаря РНБОУ для найближчого соратника – Олександра Турчинова. В перспективі Турчинов міг би й очолити Раду нацбезпеки – особливо зважаючи на вік І. Плюща.

Додайте також наявність на посту голови Верховного Суду Василя Онопенка – а саме до Верховного суду звертатимуться у випадку, коли політична ситуація в країні знову зайде в глухий кут…

Одним словом – ситуація ще до кінця не вирішилася. Можна робити перші висновки. А реальних переможців і переможених будемо – як курчат – рахувати по осені.

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції «Економічної правди» та «Української правди» може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.

powered by lun.ua
Підпишіться на наші повідомлення!