Хай живе тиран Ющенко!

Хай живе тиран Ющенко!

Суд – захист від будь-якого узурпатора, реальна влада для всіх. Якщо є справедливий суд, кожний, "найменший" громадянин може піти туди і домогтися рішення, якому змушені будуть підкоритися усі інші. При цьому виграє той, на чийому боці правда, а не на чий
Середа, 2 травня 2007, 18:45

Чи існує зв'язок між президентом Ющенком та сотнями безіменних колективів рейдерів, які з первісною легкістю відбирають чужу власність? Так, існує, і проявився він у кулеметній черзі указів президента, яка змусила пригнутися і противників, і прихильників глави держави.

Зв'язок цей – зовсім не там, де його хочуть знайти регіонали та їх приспішники. Ющенко – не політичний рейдер, навпаки, він – потенційний лікар проблеми рейдерства, хоча і мимоволі.

Можливо, він і сам про це не здогадується, але президент України може зробити евтаназію безнадійно хворій судовій системі, яка протягом останніх років знаходиться в глибокій комі, розчистивши цим місце для створення нової судової влади.

Дії Ющенка, які декому нагадують дії диктатора, показали: будь-кому таке благо, як об’єктивне та неупереджене судочинство, є недоступним. Ні самому президенту, ні прем’єру, ні бабі Парасці.

Винні в цьому всі, і сам Ющенко, і Янукович, і усі їхні молодші брати по владі.

Справжні суди були непотрібні правлячому класу, захищеному дорогими зв'язками у правоохоронних органах, наїжаченому охороною та запакованому у мерседеси і бентлі. Правлячому класу були потрібні недорогі судді, що швидко реагують на його потреби. Суддям же, принаймні критичній їх частині, хотілося отримувати якомога товстіші конверти і гарантії безкарності.

Суди – працюючі і неупереджені – набагато більше потрібні безсилим маленьким українцям, ніж забезпеченим бізнесменам, чиновникам та політикам.

До сих пір правлячий клас забезпечував безкарність, а судді відповідали на це увагою до потреб. Звичайно, чесні судді є, але тону вони не задають.

Судова система почала гнити. Але українському суспільству цей запах чомусь не заважав. Чомусь ніхто не вбачав у цьому катастрофи, аж поки ця катастрофа не заходила до нього у подвір'я.

Можливо, тому, що гра між людьми Ю, Я та іншими діє на спостерігачів настільки гіпнотизуючим чином, що вони перестають помічати реальні проблеми, а починають жити політичним футболом, ототожнюючись з улюбленою командою.

Принаймні, той факт, що хребет суспільства зламався, якось оминув увагу громадян. Політика – найкращий у світі наркотик, знеболює та розважає.

Система судів, за якою лишається останнє слово у визначенні, хто правий, а хто винний, втратила свою суть – довіру громадян. Адже окрім довіри, у суддів більше немає виправдання їхньої діяльності. Без довіри немає суду.

Хабарі суддям – річ настільки ж буденна, як пробки на дорогах у годину пік. Всі розуміють, що це погано, але вважають це другорядним порівняно з деякими іншими суспільними проблемами. Наприклад, кого завтра поб'є Янукович чи кого завтра звільнить Ющенко.

Тим не менш, в українському політичному житті є немало щасливих збігів. Президент Ющенко нарешті дійшов до того етапу, коли своїми розпорядженнями (двома про розпуск парламенту і двома про звільнення суддів) він показав, символічно позначив болючу істину – суд помер! Українського суду немає, немає ніякого представництва справедливості на землі. Справедливість громадянам слід шукати в собі.

Є будинки, в яких сидять посадові особи. Будинки позбавлені смаку і часом виглядають дуже вбого, ще гіршим є моральний портрет багатьох, хто вершить там суд. Вплив грошей настільки великий, що часом жахливі рішення судів лишаються непокараними.

За щасливим збігом обставин, Ющенко остаточно і, маємо надію, безповоротно, поставив перед суспільством цю проблему. Хіба що, послідовність його дій при цьому була дещо сумнівною з точки зору відповідності духу і букві закону.

Втім, при першому наближенні все окей – на основі статті 126 Конституції, застосування якої до суддів обумовлено статтею 149 Основного закону, президент має право звільнити за порушення присяги суддів, яких він чи його попередник на посаді призначав. Квота президента – що хочу, те і роблю.

З іншого боку, як і у випадку з указами про розпуск парламенту, обґрунтування згаданих звільнень поки здається непереконливим. Факт отримання хабарів не доведено у суді, хоча є доволі вагомі ознаки вини. Але все ж таки визначати вину – це привілея суду, а не Ющенка. Тим більше, у такий суперважливий момент, коли Конституційний суд розглядає справу про долю не тільки двох Вікторів, а і в певному сенсі всієї країни.

Однак навіть вірогідності винності суддів 50 на 50 достатньо Ющенку для того, щоб видати наказ про звільнення. В той же час для того, щоб захиститися і довести свою невинність, звільненим суддям доведеться докласти багатьох зусиль.

Очевидно, що Ющенко таки починає ступати на територію нелегітимності, роблячи перші боязкі, несміливі кроки та поки оглядаючись на статті Конституції та законів. Однак при повному блокуванні гальма у вигляді судової системи далі буде більше. Тим більше, що рішучих та налаштованих на такий сценарій людей в оточенні президента та прем'єра вистачить.

Та й сам Ющенко – людина, а люди міняються. Здається, Ющенку намагаються допомогти розсмакувати самовладдя, свободу від юридичної однозначності – ті сумнівні блага, які дає йому нинішня Конституція.

Звичайно, боротися з Ющенком-узурпатором було б краще, ніж з узурпатором-Януковичем – втім, це справа особистих уподобань.

А жарти регіоналів про Ющенка виявилися вдалими. На мітингах вони розбризкували слину, називаючи Ющенка диктатором – і, схоже, наврочили, оскільки президент таки показав їм, що почав рухатись у бік одноосібної влади, хоча й в ультралегкому варіанті.

Партії регіонів, колись грізному збіговиську "справжніх пацанів" та "бєспрєдєльщиків", доводиться зараз бігати жалітися європейцям і зовсім уже не "по понятіям" оббивати пороги судів.

Можна передбачити, що Віктора Ющенка зупинять, рано чи пізно, свої чи чужі. Але можна також зробити припущення, що це з великою вірогідністю буде супроводжуватися реформуванням інституту судової влади, який президент зруйнував спочатку своєю бездіяльністю з 2005-го року, а потім і дією у 2007-му.

Ющенко став персонально підкреслювати проблему відсутності чесної судової влади. Тому в першу чергу у численних та впливових противників нинішнього президента, з'явилася можливість спрямувати свою нелюбов до Віктора Андрійовича у конструктивне русло. Сподіваємось, різкі дії останнього примусять усіх цінити правопорядок і не покладатися на диктат сили.

Адже реформування потрібне не тільки для наявності арбітражу, що запобігає силовим зіткненням, а й для забезпечення стабільної роботи бізнесу, який все з меншим ентузіазмом фінансує сторони, що б'ються між собою.

Суд – захист від будь-якого узурпатора, реальна влада для всіх. Якщо є справедливий суд, кожний, "найменший" громадянин може піти туди і домогтися рішення, якому змушені будуть підкоритися усі інші. При цьому виграє той, на чийому боці правда, а не на чийому рахунку гроші.

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції «Економічної правди» та «Української правди» може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.

powered by lun.ua
Підпишіться на наші повідомлення!