Весняна політшиза у об'єктивах

Весняна політшиза у об'єктивах

Потрібний при всіх владах, незнищенний, як сама сірість української державної машини, він ледь не десятиліттями кочує із уряду в уряд. Повторюючи з року в рік одні і ті ж фрази, кліпаючи одними і тими ж скляними очима у об'єктиви камер. Полку міністрів пр
Середа, 21 березня 2007, 14:10
Повіяло теплом, і політичне повійство України активізувалось. Народу підкинули непоганий пазл – гадати, чи була вчорашня окупація генеральною прокуратурою квартири Луценка змовою регіоналів і луценківців для підвищення рейтингу лідера "Народної самооборони", чи це була просто чергова безголовість правлячого угрупування. Попередній досвід показує, що завжди варто допускати і підлу дводушність політиків, і відсутність мозку у "правоохоронців за викликом".

(До речі, чим ця самооборона "народна", коли там усе фінансує Жванія? Жванія навіть Луценка "самообороняє" особисто – більше нема кому заступитися за "термінатора"…)

(Друге "до речі" – де реакція полум'яної опозиціонерки Юлії Тимошенко на свавілля прокуратури? Чи вона мовчки терпить муки заздрості – про такий піар вона не могла мріяти з часів Кучми і Лук'янівського СІЗО…)

Але важливе інше.

Слушно прокоментував один із небайдужих користувачів українського інтернету: якщо прокурорчики можуть влаштовувати нелегітимні маскі-шоу з екс-міністром МВС на очах у натовпу журналістів з камерами, то уявіть собі, наскільки незахищеною від владного свавілля є звичайна людина.

До речі, про звичайну людину. Вчорашня фрейдистська цитата регіонала КИСЕльова варта бути викарбуваною на фасадах усіх офісів Партії регіонів. "Хто такий Луценко для нас? Да він ніхто, і фамілія його Нікак, потому что він сьогодні не політичний лідер, він лідер сьогодні громадської організації, він сьогодні не міністр як політична фігура, він сьогодні не депутат як політична фігура. Він сьогодні ніхто, він громадянин такий же, як багато, як мільйони інших".

Ніхто, як і мільйони інших

Ніхто, як і мільйони інших

Ніхто, як і мільйони інших

Майже непоміченим залишився переділ державних банків. Тепер фінустановами, по зобов’язанням яких держава (тобто усі громадяни України) дає свої гарантії, будуть правити новітні рейдери від Клюєва.

Натовпу журналістів там, на жаль, не спостерігалось – мабуть, українському народу нецікаво бачити, як його реально грабують на мільярди, а цікавіше дивитись, як намагаються забрати декілька тисяч доларів (чи то "кривавих шекелів") у Луценка.

Державним крадіям в країні живеться дуже гарно, поки політики влаштовують такі яскраві і зрозумілі масам перфоманси.

Між тим ротація клоунів у владі продовжується.

Голівуд втратив можливість найняти на роль робота-андроїда Анатолія Кінаха. Тепер цей соковитий персонаж – міністр економіки. Лідер так званих підприємців та промисловців не зміг противитися поклику крові – адже зараз у владі плоть від плоті ідеологічні брати цього прєдводітєля виживших червоних директорів. Янукович і Мороз з ним ледь не цілувалися, настільки їх тіла та душі палали взаємною пристрастю до Анатолія Кириловича.

Фантастична людина, цей Кінах. Потрібний при всіх владах, незнищенний, як сама сірість української державної машини, він ледь не десятиліттями кочує із уряду в уряд. Повторюючи з року в рік одні і ті ж фрази, кліпаючи одними і тими ж скляними очима у об'єктиви камер.

Полку міністрів прибуває, міністерства розмножуються діленням, як бактерії-збудники на тілі України.

Що таке "регіональна політика", і навіщо для цього окреме міністерство? Збільшення відомств у квадратичній прогресії зменшує швидкість роботи державного апарату. І відповідно відбувається зменшення його ефективності.

Нарешті міністром закордонних справ з колосальною підтримкою депутатів став Арсеній Яценюк. Розум, честь і совість нашої епохи, якщо тільки забути його діяльність на посту виконуючого обов'язки голови НБУ, коли стабілізаційні кредити видавались банкам у досить незвичайний спосіб. На чутки про нескромні відкати, які банкіри платили за можливість врятуватися грошима НБУ від банкрутства, під час революції не було кому і коли звертати увагу. Але прийде час, і за все треба буде заплатити, пане Яценюк.

Але поки що у Арсенія Петровича – любов народу, Президента і правлячої коаліції.

На жаль, це така доля українців. Весь час стоїть трагічний вибір між крадіями інтелігентними чи бидлоподібними. Воістину, там, у владі, згрішили всі, і нема іншого виходу, як вибрати того, кому простити все.

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції «Економічної правди» та «Української правди» може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.

powered by lun.ua
Підпишіться на наші повідомлення!