Украинская правда
Экономическая правда

Почему украинец бедный? Шесть гипотез.

Алексей Жмеренецкий, для ЭП — Среда, 16 марта 2016, 14:18
Версия для печати Комментарии 140
Фото ua.korrespondent.net

Україна – одна з найбільших країн Європи за територією та чисельністю освіченого міського населення.

Країна №1 за площею родючих ґрунтів і технічних талантів, лідер за географічною досяжністю найбільших світових ринків.

Країна з дешевою електроенергією та багатими надрами, відкрита для бізнесу та в цілому достатньо демократична країна.

Водночас це країна з надзвичайно бідними громадянами.

 Натисніть для збільшення

Існує багато пояснень такого стану справ. Проте політики і неосвічені люди полюбляють звинувачувати в усьому олігархів – ніби вони крадуть у людей багатства, яких могло б вистачити усім.

І справді, саме узурпація економічних і політичних ресурсів (екстрактність інститутів) лежала в основі довгої історії занепаду України. Однак сьогодні ми маємо справу вже не з причинами, а з наслідками, які значно глибше простої корупції чи несправедливого розподілу благ.

Щоб зрозуміти, як можна змінити ситуацію, давайте зазирнемо в корінь природи бідності українців.

Гіпотеза №1: "Результати роботи українців розкрадаються"

За різними оцінками тіньовий сегмент економіки в Україні складає близько 40% ВВП, тобто близько 53 мільярдів доларів. Це ті гроші, з яких не сплачуються податки.

Сумарне податкове навантаження в Україні становить 52.2% від прибутку/доходу. Тобто у випадку повної детінізації економіки, держбюджет додатково отримає близько 28 мільярдів доларів на рік.

Якщо припустити, що усі ці "детінізовані податки" були б розподілені виключно на зарплати бюджетникам – лікарям, вчителям, держслужбовцям, яких в Україні близько 3 мільйонів осіб, та пенсіонерам, яких близько 13,4 мільйонів – то на одну особу припаде додаткових 141 долар на місяць. У такому разі середній дохід українського "бюджетника" теоретично став би не в 5, а тільки у 2 рази менше польського.

Непогано. Але ринок за своїми законами негайно відреагує на зростання купівельної спроможності громадян збільшенням рівня цін товарів і послуг. Кошти від збільшення цін розподіляться між заробітними платами усіх працюючих в Україні, кількість яких складає 14 мільйонів осіб, та прибутком підприємців.

У результаті вартість життя середнього українця збільшиться щонайменше вдвічі, а реальне збільшення доходів населення складе близько 70 доларів на місяць – що в сумі із сьогоднішньою заробітною платою українця також не дотягне до рівня доходів в Гондурасі.

Якщо ж "по-справедливості", так би мовити, конфіскувати і розподілити між 42 мільйонами громадян усі тіньові кошти, а не лише несплачені податки – то додаткова сума доходів кожного українця складе усього 56 доларів на місяць.

Останній аргумент на захист версії про "обкрадаючу" причину бідності населення можна було б знайти у феноменальній нерівності розподілу активів в Україні, що за даними Credit Suisse Global Wealth Databook 2015 складає рекордні для світу 91.6% (де 100% – це максимальний рівень нерівності, коли усі активи в руках однієї людини).

Що ж буде, якщо відібрати у багатих українців не лише прихований прибуток, а взагалі увесь прибуток та активи, які цей прибуток генерують? Невже тоді запанує загальний добробут?

У світі є стійка пропорція між обсягом ВВП на душу населення і середнім річним доходом громадян – вона складає приблизно 1 до 1. Показник ВВП включає усю вартість товарів і послуг, вироблених в країні за рік, у тому числі й гроші олігархів, земельну ренту, доходи державних підприємств.

Так от, за даними МВФ у 2015 році ВВП на душу населення в Україні складає лише 2100 доларів – очікувано менше Гондурасу. Виходячи з того, що у світі середній дохід громадянина зазвичай дорівнює ВВП на душу населення в його країні, можна грубо стверджувати, що 2100 доларів на рік – це середнє арифметичне річних доходів усіх багатих і усіх бідних українців.

Виходячи з цього, якщо гіпотетично усі декілька мільйонів багатих українців роздаватимуть свої статки усім громадянам – ми отримаємо просто рівномірно бідне населення із доходом 4000 гривень на місяць.

Здавалося б – це істотне збільшення доходу пенсіонера порівняно з 1500 гривнями сьогодні. Проте навіть за цих умов ми лише зрівняємося із пострадянськими країнами.

Звичайно, що ділитися таким абсурдним чином ніхто не стане. А здійснивши це "розкуркулення", отримаємо моментальний відтік капіталу, міжнародну ізоляцію, закриття підприємств, гіперінфляцію та обвал економіки.

Показова розкіш, яку ми бачимо на вулицях великих міст – це лише результат концентрації невеликих, в масштабах країни, статків у руках відносно малої кількості населення. Розподіл цих тіньових коштів між величезною масою бідних українських громадян жодним чином не змінить загального стану жебрацтва.

Ця проста арифметика розбиває будь-які заклики про розкуркулення олігархів та "роздавання національних багатств" в якості швидкого рецепту від бідності. Навіть тотальна детінізація не призведе до миттєвого значного покращення рівня життя населення.

Навіть за умови створення ідеальних умов та "українського економічного дива" – наприклад, ВВП країни за прикладом Китаю і Японії зростатиме не більш, як на 12% щороку – в такому випадку українці зможуть розраховувати лише на додаткових 200-300 доларів на рік.

Чому ж так?

Гіпотеза №2: "Українці мало працюють"

Це чи не найбільш абсурдна версія. Як випливає з діаграми кількості робочих годин у різних країнах світу, українці – один із найбільш зайнятих працею народ у світі. Незважаючи на це, зайнятість не впливає на зростання добробуту українців.

Адже не достатньо просто багато працювати – потрібно працювати ефективно.

Гіпотеза №3: "Українці працюють неефективно"

За цим показником українці – чи не найвідсталіший народ світу.

За обсягом ВВП на одного зайнятого в економіці ми відстаємо від сусідньої Польщі втричі.

Натисніть для збільшення

Якщо ж взяти ВВП в розрахунку на годину відпрацьованого часу, адже середня кількість робочих годин на рік і рівень зайнятості в різних країнах відрізняються – ми побачимо, що з 63-х країн, класифікованих за таким принципом, Україна посідає 56-те місце, виробляючи приблизно 5 доларів вартості на годину.

Тобто, приблизно в три рази менше вартості, виробленої за годину в Польщі чи в Росії, і близько 5% від вартості, виробленої за годину роботи в Швейцарії.

Але з чим це пов'язано?

Гіпотеза №4: "В українців відсутня мотивація та професійні навички для інтенсивної та ефективної роботи"

Як показали результати всесвітнього опитування дослідницького центру Геллапа (Gallup), майже дві третини працівників у всьому світі (63%) не зацікавлені у своїй роботі й відчувають незадоволення від того, чим займаються. Чверть опитаних працівників (24%) вкрай незадоволені своєю роботою, тобто відчувають себе нещасливими через обрану професію, вони непродуктивні й вороже налаштовані по відношенню до роботодавця.

У сумі дві категорії – незадоволених і вкрай незадоволених працівників – складають 87% працівників світу.

В Україні лише 10% населення задоволені своєю роботою, що навіть менше середньосвітових 13%.

За іншим дослідженням бачимо, що серед різних факторів українці найменше задоволені своєю заробітною платою.

Згідно зі Звітом про глобальну конкурентоспроможність Всесвітнього економічного форуму, Україна посідає 72-е місце за якістю системи вищої освіти і 88-е за якістю викладання управлінських наук серед 144 країн. За ефективністю ринку праці Україна займає 80-те місце.

При цьому дефіцит компетентних кадрів не стимулює українські компанії займатися освітою своїх співробітників. Україна посідає лише 92-е місце за цим показником.

Виникає парадокс: компетентність українців є низькою, як і їх мотивація – проте українські компанії не поспішають навчати працівників і мотивувати їх до роботи.

Іншими словами, компетентність і висока мотивація працівників не впливають сьогодні на збільшення прибутку українського бізнесу.

Як таке можливо?

Гіпотеза №5: "В Україні відсутні високотехнологічні, ефективні підприємства із сучасним обладнанням, які потребують кваліфікованих, мотивованих кадрів"

В Україні панує тотальна неефективність в усіх галузях економіки.

За рівнем технологічності українська промисловість відстає на третину від середніх показників ЄС. Частка високотехнологічного експорту в загальному експорті продуктів переробної промисловості в Україні становить лише 6%, в той час, як у прогресивних країнах цей показник складає 20-49% (Велика Британія – 22%, Швейцарія – 26%, Франція – 25%, Республіка Корея – 26%, Малайзія – 44%, Сінгапур – 45%, Філіппіни – 49%).

Енергоефективність економіки України в десять разів нижча, ніж у розвинених країнах. Навіть у сільському господарстві Україна в декілька разів менш ефективна за інші країни-конкуренти.

Натисніть для збільшення

Не цінується людський час та знання: близько 40% зайнятих у промисловості працюють на виробництві низького технологічного рівня.

 Натисніть для збільшення

За рівнем інноваційності Україна займає 81-е місце в світі згідно зі звітом Всесвітнього економічного форуму.

За основними показниками технологічної готовності український бізнес значно відстає від розвинених країн світу. Українські підприємці не запроваджують автоматизованих систем управління (ERP, CRM), не застосовують міжнародних стандартів управління якістю (ISO 9000), не інвестують у наукові розробки та не запроваджують інновації.

Натисніть для збільшення

Звідси й неефективність, і низький рівень доданої вартості.

Але чому український бізнес не бажає збільшувати власні доходи за рахунок модернізації підприємств?

Тому, що за роки варварської економічної політики, узурпованої нуворишами держави, наш бізнес пристосувався виробляти зерно, метал, ліс-кругляк та іншу продукцію в секторах низького рівня доданої вартості, де не потрібні значні інвестиції для старту справи та значно менші ризики. Ці сектори мають природно обмежений інноваційний потенціал.

Тому нинішній український бізнес мало потребує запровадження технологій. Створювати ж бізнес у нових секторах економіки у підприємців немає стимулів.

Здається, ми підійшли до глибинної причини бідності українців.

Гіпотеза №6: "Більшість підприємств в Україні спеціалізується на виробництві продукції із низькою доданою вартістю. Причина української бідності – у структурі вітчизняної економіки"

Вітчизняна економіка виробляє недостатньо товарів, що необхідні українцям для комфортного повсякденного життя. Тому пальне, одяг, побутову техніку, автомобілі, обладнання, ліки, засоби гігієни, меблі, інформаційні продукти – усе це українські громадяни переважно купують з-за кордону.

Але щоб купувати імпорт, потрібно мати валюту, отримати яку можна лише продаючи щось за кордон на експорт.

Якщо продавати недостатньо, або продавати сировинні товари із малою доданою вартістю – не буде за що купувати імпорт. Метал, руду, транзит, зерно, м'ясо й горілку – саме це ми обмінюємо на іноземні високотехнологічні блага.

Натисніть для збільшення

82% українського експорту формується із низькотехнологічних секторів економіки.

36% експорту – сировина.

Натисніть для збільшення

Модернізувати ці сектори звичайно можна, але їх інноваційний потенціал природно обмежений. Більше того, продукція цих секторів апріорі має низьку додану вартість.

Зубожілі українці в рази більше європейців зайняті у первинному (сировинному) секторі економіки й сільському господарстві зокрема. Враховуючи переважну низькотехнологічність вторинного/промислового сектору економіки України, а також низьку частку інноваційної діяльності в третинному секторі – стають остаточно зрозумілими справжні причини української бідності.

Натисніть для збільшення

Висновки

Тотальна бідність українців мало залежить сьогодні від обсягу тіньової економіки, від високого рівня нерівності чи від монополії олігархів на державні активи, землі та надра. Перерозподіл благ від багатих українців до бідних цю ситуацію не виправить – багатих в Україні мало, а порівняно зі світовими магнатами українські олігархи просто жебраки.

Українські трударі низькокваліфіковані, неефективні й немотивовані працювати: вони багато працюють, проте мало виробляють.

Ані освіта, ані збільшення робочого часу не допоможуть сьогодні українцям виробляти більше – тому що більшість підприємств країни є низькотехнологічними, орієнтованими на випуск сировинної продукції.

За таких умов освічені кадри невідворотно виїжджатимуть за кордон, бо їм просто немає де застосовувати свої знання на батьківщині.

Український бізнес пристосувався і звик до такого стану справ. Він отримує свою невелику маржу на сировинній продукції та не має стимулів до підвищення технологічності підприємств і їх переорієнтації на випуск товарів і послуг з високою доданою вартістю.

На сьогодні деякі мозкові центри України розробили цікаві варіанти бажаних, досяжних і прагматичних змін у стуктурі національної економіки.

Але що ж допоможе втілити подібний перехід?

Може, нас врятує ліквідація державних органів, які сьогодні заважають іноземним інвесторам і бізнесу вільно максимізувати свій прибуток відповідно до потреб ринку і приватних корпоративних інтересів?

Чи нам необхідно переформатувати і збільшити компетентність державних органів для того, щоб вони змогли управляти стимулами для розвитку високотехнологічного бізнесу, в інтересах України?

Починати треба з іншого боку.

Щоб запровадити реальні реформи, замість популізму і грабежу, незалежно від того, який з підходів є більш дієвим – в інститутах влади мають отримати ключові повноваження нові компетентні люди із новою мотивацією.

Радити нинішнім очільникам високих кабінетів слушні проекти реформ не має жодного сенсу.

Адже перш за все необхідно зосередитися на змінах правил гри і людей, які працюватимуть за цими правилами. Але про це у наступному матеріалі.

Олексій Жмеренецький, спеціально для Економічної правди

Все про: ВВП, зарплаты, безработица, торговля

powered by lun.ua

Комментарии — 140

Zhe Baykov _ 09.06.2016 20:22
IP: 93.76.121.---
Чиновники будь-якого рівня -- лише служки громадян. Чомусь про цей факт забувають наголошувати в переважній більшості коментарів. :-)
Мирослава Мирослава _ 30.05.2016 23:46
IP: 176.98.95.---
Inna Kolisnyk:
На жаль ви на 100% праві. Як би чиновники не грабували Україну, зараз ми б вже були квітучою нацією.
Inna Kolisnyk _ 19.04.2016 11:03
IP: 194.44.153.---
Все дуже просто .Ми бідні тому, що нас грабують чиновники, депутати, олігархи ...це не гіпотеза, а факт.
Виктор Чернилевский _ 16.04.2016 21:06
IP: 81.162.228.---
Порівняльний аналіз цікавий, гіпотез може бути й 66. Для наглюдності звертаюсь до зрозумілої всім автомобільної теми. Чи варто проводити аналіз причин поганої й ненадійної роботи старого "Запорожця" й збирати спеціалістів, які розкажуть, як його вдосконалити? Чи не краще взяти та й побудувати зразу Мерседеса? Правова Система, що склалася в Україні та інших країнах СНД відрізняється від Правових Систем країн - членів ЄС більше ніж Запорожець від Мерседесу! Вибираємо яка Правова Система Україні більше підходить, проводимо референдум -громадяни визначаться в якій країні вони б хотіли жити - в Польщі, Литві, Чехії, Австрії т.і. Верховна Рада імплементує Правову Систему й прокинемось в європейській країні! На Мерседесі дуже просто й зручно їхати.
Даниил Минин _ 14.04.2016 20:14
IP: 109.201.133.---
почему олигархи не модернизируют предприятия? они понимают, что они захватили эти предприятия и их у них потом отберут. так зачем вкладывать в них деньги?


Также в разделе

Авторизация





Если вы новый читатель, пожалуйста, зарегистрируйтесь
Забыли пароль?
Вы можете войти под своим аккаунтом в социальных сетях:
Facebook   Twitter   Вконтакте
Яндекс.Метрика