Что означает замена главы НБУ

Минає рік з того моменту, як я почав уважно читати аналітичні матеріали різних авторів і слухати промови з критикою реформ у монетарній сфері, які проводить НБУ під керівництвом Валерії Гонтаревої.

Мій стислий висновок такий: за останні щонайменше 12 місяців суспільство було піддане професійному і масованому насадженню однобокого трактування подій.

Ядром цього руху стала неформальна група — її ще можна назвати школою — так званих економічних прагматиків-дирижистів.

Ця група поєднує численних парламентарів, колишніх та новопризначених офіційних осіб, представників академічних кіл та різних аналітичних центрів. Хоча між ними нема формального зв'язку, їх поєднує одна економічна мова — "глазьєвка", за прізвищем сумнозвісного російського економіста.

Інституціоналізація цієї економічної групи відбулася не тільки у парламенті, а й у самому НБУ. Спочатку — у Раді центрального банку, а далі — у його правлінні, адже голова НБУ оголосила про можливе складання повноважень.

Мова "економічних прагматиків-дирижистів", що переповідає економічну концепцію начебто із здоровим глуздом, викриває свою хибність у кількох ключових місцях.

Суспільне значення пропонованих ними змін полягає у поверненні країни до минулих та усталених практик. Від цих змін ми, громадяни, будемо у програші. Ця колонка є спробою пояснити хибність пропонованого "дирижистами" підходу.

Мій перший та розгалужений аналіз насадження цих ідей відбувся 2016 року і його основні позиції залишаються незмінними й досі. Головне — банківська справа не є тим, чим її уявляє суспільство. Цей недолік активно експлуатує згадана група однодумців "економічних прагматиків-дирижистів". Про що йде мова?

Про комерційні банки прийнято говорити як про інститути, в діяльності яких найголовніше — довіра вкладників. Мовляв, вони акумулюють або зберігають гроші. Наївні говорять про банки як про кровоносну або зрошувальну систему.

Більш професійною та елегантною мовою говорять, що банки виконують посередницьку функцію. Є більш прозаїчні та усталені характеристики банків як пилососів. Тобто банки висмоктують гроші вкладників, щоб віддати їх у кредит.

Таким чином, прийнято вважати, що саме довіра громадян до банків є тією тендітною матерією, завдяки якій стають можливими економічна стабільність та економічний добробут. Мовляв, якщо довіра до банків та їх регулятора становить близько 10%, то, відповідно, зміни слід починати з глави НБУ.

Насправді ж комерційні банки не є посередниками між вкладником та позичальником, вони самі створюють депозити шляхом кредитування клієнтів. Саме так пояснює Банк Англії. Гроші банкам потрібні для інших прозаїчних речей: для здійснення платежів та виконання нормативу обов'язкового резервування.

Тобто комерційні банки мають ключову функцію саме у цьому питанні: у створенні грошей. У добрі часи, коли економіка зростає, а регуляторний нагляд слабшає, ця функція працює на розширення того, що називаються грошовою масою.

У часи економічної рецесії та вимогливого регулятора грошова маса стагнує, адже банки змушені розкривати стан власних активів перед НБУ в обмін на задоволення їх посиленого попиту на державні гроші — те, що називають грошовою базою, а медіа називає це рефінансуванням.

Таким чином, комерційні банки слід розуміти саме так: серед усіх суб'єктів економічного процесу вони єдині з недержавних суб'єктів економіки, що мають функцію створення грошей у вигляді депозитів.

Як відомо, банки часто-густо кредитують власних акціонерів та їх "любих друзів". В Україні комерційні банки не нехтували цією функцією для збагачення окремих осіб.

Більше того, комерційні банки без належного нагляду здатні докапіталізувати самі себе завдяки депозитам, які вони самі собі створюють. Недавніх прикладів таких оборудок на Заході є чимало: банки Barclays та Dexia.

У РФ фінансові групи з банку та спорідненої страхової компанії влаштовують оборудки, що призводять до аналогічного результату: до капіталізації банку коштом власних же кредитів клієнтам. Не думаю, що ось такі іноземні банківські "інновації" проходили повз увагу наших "інноваторів".

Доречно згадати вислів, який за останні десять років став на Заході прислів'ям: "Найкращий спосіб обкрадання банку — володіти ним". Авторство належить Вільяму Блеку, який спеціалізується на фінансових махінаціях у банках. За минулий рік в Україні це прислів'я озвучували Андерс Аслунд з Вашингтонського Atlantic Council та Катерина Матернова, представниця Єврокомісії.

В Україні прийнято говорити про корупцію з прицілом на державний бюджет та державні підприємства. Мовляв, саме там знаходяться основні корупційні потоки і на них будується ота корупційна політика. Я не буду заперечувати цей підхід, державний бюджет — це істотний, так би мовити, суб'єкт економіки.

Однак слід відзначити, що над бюджетним процесом у нас працюють щонайменше уряд та парламент. Крім того, є чисельна гвардія спеціально підготовлених спостерігачів, включно з різними неурядовими організаціями, покликаними критично ставитися до цього процесу та пояснювати свої підходи.

Ставлення до банків у нас не таке прискіпливе. Донедавна їх діяльність розглядалася у суспільстві так само, як інша приватна комерційна діяльність. Мовляв, туди не слід пхатися, адже там все тримається на довірі вкладників.

Однак з урахуванням сказаного вище я приходжу до висновку, що корупційні потоки спокійно ховаються на балансах банків, адже прийнято дослухатися до банкірів, що пошепки говорять крилату фразу: "Гроші люблять тишу".

Якщо над бюджетними потоками ми навчилися наглядати, то над банківськими у нас почали вибудовувати аналогічну конструкцію тільки з 2014 року.

Характерно, що західні медіа та провідні спеціалісти все частіше поєднують терміни "корупція" та "комерційні банки" в одному реченні. Саме такими словами починається стаття у Financial Times про Гонтареву.

У ній згадуються дві речі. Перше — фізичні погрози від деяких колишніх власників комерційних банків на адресу глави НБУ. Друге — її висловлювання, що після втрати банківської ліцензії, тобто права на створення грошей власноруч для самих себе, олігархи все ще домінують у політиці та медіа.

Погрози на адресу Гонтаревої яскраво свідчать, що банки не є цнотливими посередниками для громадян, що бажають заощаджувати. Ці факти підкреслюють особливість функції комерційних банків, і ця функція — створення грошей.

Таким чином, я роблю висновок, що кампанія, яка проходить під прапором "економічного прагматизму-дирижизму", саме і є роботою з демонтажу системи критично необхідного нагляду за банками, природна функція яких — створення грошей. Бо саме так працюють банки в сучасних економіках.

Як гучно останнім часом лунали заклики про потребу відновити кредитування і мати зростання реального ВВП на рівні 7-8% щороку протягом наступних десяти років! Якщо ці заклики перекласти на просту мову, то вони означають: ті, хто були усунуті від створення грошей, хочуть повернути собі цю функцію і не хочуть, щоб їх занадто турбували вимогами регулятора.

Система нагляду, вибудувана Нацбанком за останні роки, повинна працювати у постійному режимі, а не одноразово. Крім корупційних потоків через державний бюджет та державні підприємства, слід контролювати корупційні потоки, які без належного нагляду з боку НБУ можуть і далі створюватись у комерційних банках. Гонтарева почала цю роботу, її наступник чи наступниця повинні її підсилити.

Рік тому Вікторія Нуланд, тоді чиновниця США, сказала в Сенаті: "2016 рік повинен стати роком, коли Україна порве з нечестивим альянсом брудних грошей і брудної політики, що здирали добробут з народу України так довго".

Характерно, що Нуланд використала саме цю фразу — "брудні гроші". На мій погляд, вона посилалася саме на вказану вище функцію банків, яку нещадно експлуатували корумповані банкіри.

А школа "економічного прагматизму-дирижизму" є, скоріше, прикриттям для повернення до минулих практик, а не шляхом до суспільного прогресу. У банківському секторі України немає місця поверненню до business as usual, тобто "все як і було". Ні в 2017-му, ні надалі.