"Економічна правда" запрошує на конференцію "Відбудова України: чому не слід відкладати до перемоги"

Невеличка, але приємна перемога над Газпромом

Невеличка, але приємна перемога над Газпромом

Четвер, 6 березня 2008, 17:54 -
Виявилося, що Газпром не може просто взяти і відключити Україні газ. Принаймні він це може не завжди, не по-справжньому і ненадовго. Одвічна загроза, газова сокира, яка нібито повсякчас висить над головою України, виявилася не надто страшною - ніби бутафорською.

Українцям нарешті пощастило. Пощастило унікально. Газову суперечку вдалося завершити (радше випадково, ніж спеціально) до 8-го березня, коли надворі вже тепло, світить сонце і співають пташки. У таких умовах складно наганяти страх на населення будь-якими конфліктами господарюючих суб'єктів. Окрім того, тимчасове відключення опалення - як найгірший наслідок згаданого конфлікту - аж ніяк не здається катастрофою, а сприймається як не більш ніж другорядний дискомфорт. 

Що сталося? 

Виявилося, що Газпром не може просто взяти і відключити Україні газ. Принаймні він це може не завжди, не по-справжньому і ненадовго. Одвічна загроза, газова сокира, яка нібито повсякчас висить над головою України, виявилася не надто страшною - ніби бутафорською.  

Показово, що витримка української сторони змусила Газпром виконати погрозу і знизити вдвічі темпи закачки газу в українську газотранспортну мережу. І що ж? Це не справило звичного враження на українців. Уряд ситуацію сприйняв спокійно, як робочий момент. Нафтогаз пригрозив зниженням транзиту в Європу. Звичайно, навряд чи нафтогазівці всерйоз готувалися реалізувати свою обіцянку - але в Газпромі зрозуміли: що більше будуть ігнорувати їхній найсильніший аргумент (відключення газу), то смішніший у них буде вигляд, і вчасно схаменулися.  

Реклама:

Отже, Україна - зовсім не в енергетичній кабалі Росії? 

Як так сталося? 

Звичайно, найперший сприятливий фактор - це тепла погода. Обсяги споживання пального тепловою генерацією низькі. Це стосується не тільки України, але і Росії, й Європи. А видобуток газу - величина майже постійна. Зупиняти і консервувати свердловини - процес із певних причин дуже дорогий, складний технічно.  

Тому вимикати газ для України - можливо. Але надто це дороге задоволення, обтяжене великими економічними втратами, які не повернуться.  

Відповідно, знижувати тиск безкінечно Газпром не може - бо і його внутрішні споживачі не беруть багато, і в сховищах газу немало. Перекрити Україні газ - і що з ним робити? 

Словом, на цей раз природа була на стороні українців. Але є ще кілька факторів, про які варто згадати. 

1. Ведмедяча слабкість Росії. 

РФ перебуває в перехідному стані - настільки перехідному, наскільки нинішнє російське політичне життя, загіпнотизоване поглядом Путіна, здатне змінюватися. А у час змін підкилимні війни сягають апогею. Навряд чи варто вірити зовнішній стабільності та послідовності процесів у Кремлі. Без сумнівів, війни на рівні других персон відбуваються, і луна цих війн інколи виходить на поверхню. (Семену Могилевичу, наприклад, довелося сісти у в'язницю. Як подейкують, "посадка" могла бути запланованим заходом. Відомий бізнесмен, який завжди ходить у нових сорочках, чомусь у день свого затримання був у одязі, напрочуд придатному до тюремної обстановки, - спортивному костюмі). 

Навряд чи правильно було би казати, що Росія зараз реально ослаблена політично. Просто наразі до України росіянам немає справи, тому черговий газовий двобій вона веде на півсили.  

2. Відносна професійність українців. 

Як би там не було, нинішній менеджмент Нафтогазу, а також близькі до нього люди (Віталій Гайдук, який титулує себе екс-співвласником Індустріального союзу Донбасу) - люди більш системного типу мислення, ніж політики регіонального масштабу на кшталт Олексія Івченка, який воював у 2005-2006 роках і в результаті завів в Україну РосУкрЕнерго.  

Можна говорити про відносний професіоналізм та відносну адекватність нинішнього менеджменту тим завданням, які постали під час газового конфлікту з росіянами. 

Справедливості заради, варто відзначити - команда Івченка, навіть за свідченнями найвищих її прибічників, була надзвичайно мало професійною. Тому практично будь-які її наступники видаються кращими. 

3. Децентралізація влади в Україні. 

Як не дивно, розпорошеність влади в державі сприяє тому, що жоден підхід до вирішення газової проблематики не може бути реалізований як безальтернативний. Ющенко явно прагне зберегти схему з посередниками. Юлія Тимошенко хоче купувати газ напряму, замкнувши всі потоки на Нафтогазі. Сам менеджмент Нафтогазу дотримується окремої, компромісної лінії, при цьому позиціонує себе як простого виконавця волі перших осіб. Але насправді можна говорити про окрему позицію компанії. 

Таким чином, росіяни змушені вести переговори з трьома різними центрами впливу. Домовленості Ющенка, яких він досягнув під час свого візиту в Москву, були лояльними щодо Газпрому, але Нафтогазу та Тимошенко вдалося їх успішно саботувати. При цьому так сталося, що Ющенко заспокоїв росіян і дав можливість тягнути час до кінця зимових холодів. Власне, якщо б не президент, то Газпром почав би гратися вентилем ще у січні.  

Тому  українська "еліта", скориставшись тимчасовим виборчим запамороченням у Росії, виборола собі унікальну можливість - торгуватися за газ за теплої погоди, ще й за умов, коли Росія де-факто позбавлена головного козиря - можливості перекрити труби без шкоди для себе ж. 

Це унікальний історичний шанс. І його варто було б не прогавити. Бо переговори про стратегію газових відносин ще попереду.  

Реклама: