Економічна правда знайомить читачів із черговою лекцією проекту "Економічна лабораторія", в рамках якого  відомі експерти розповідають про те, як влаштовані економіка, суспільство і держава.

Сьому лекцію циклу прочитав колишній міністр фінансів Віктор Пинзеник.

Він розповів про те, хто насправді платить податки у державну скарбницю, яку роль повинна відігравати держава у житті людини та що стримує розвиток української економіки та країни в цілому.

Попередні лекції:

Володимир Федорін, "Економіка популізму"

Дмитро Боярчук, "Ціна держави"

Вадим Новіков, "Економічна уява"

Олена Беседіна, "Кого захищає протекціонізм"

Павло Кухта, "Доживуть не всі: що  не так з державними пенсіями"

Тимофій Милованов, "Освіта майбутнього"

***

Хто в пріорітеті, коли мова заходить про державу та людину? Звичайно, людина, адже людина - це найвища цінність. Відповідно побудова держави повинна відповідати інтересам людей.

Правила та ризики гри

Людина має багато потреб - їжа, одяг, житло. Але це не завдання держави забезпечити людей усіма цими благами. Люди можуть зробити це самостійно за допомогою, наприклад, грошей.

То в яких же випадках потрібен інститут держави? Спробую відповісти. Чи потрібні нам єдині правилиа гри у суспільстві? Очевидно. Це саме та потреба, яку кожен з нас не може задовольнити самостійно.

Бо якщо кожен з нас встановлюватиме правила, наприклад, дорожнього руху, це означатиме, що правил дорожнього руху не існує. Отже, ми мусимо делегувати цю функцію спецільно уповноваженому інституту - державі.

На професійній мові у даному випадку створеня правил гри - це прийняття законів. Встановлення цих правил, як і будь-яка інша робота, має свою ціну. В даному випадку плата - це податки. Тобто податок є формою оплати за потреби людей, які вони самі задовольнити не можуть.

У делегуванні такої функції як встановлення правил гри, очевидно, є низка ризиків, при чому це ризики політичного та економічного характеру. Яким є ризик політичного характеру? Коли вашу долю вирішує хтось інший, виникає загроза, що він прийме рішення відповідно до власних інтересів.

Згадаймо закон про пенсійне забезпечення. Є рядові пенсіонери, в яких пенсія росте на 1,35% за рік роботи, а є "елітні" пенсіонери, в яких пенсія чомусь не пов’язана із зарплатою, яку вони отримували.

Делегуючи іншим право розпоряджатись грішми, ми породжуємо ще один ризик. Який? Скажімо, ви вирішили поїхати в Карпати. Хтось мусить організувати цю поїздку, комусь мусите делегувати потребу збору грошей - так виникає ризик корупції, адже ви делегуєте право розпоряджатись своїми грішми іншим людям.

В цьому і полягає відмінність чиновника від простої людини - чиновник завжди розпоряджається чужими грішми. Чиновник допустив помилку - постраждав вчитель, лікар, пенсіонер, студент чи будь-хто інший. Людина-приватна особа не робить таких помилок.

Чи треба посилювати роль держави в економіці? Дуже часто мені дають відповідь: "Так, треба". Тоді я задаю цій аудиторії інше питання: "Чи бажаєте ви збільшити свою залежність від українського чиновника?". Навіть в аудиторії, де багато пенсіонерів, ми почуємо негативну відповідь.

Коли ми говоримо про інститут держави, мова не йде про досконалу електронну машину. Це ті ж самі люди, які не є ідеальними. Якщо дати їм неправильні повноваження - ви отримаєте неправильний продукт.

Роль арбітра

Коли існують певні правила гри, то мусить бути і контроль за цими правилами. Іншими словами, повинна бути третя незалежна сторона, яка говоритиме про порушення правил, тобто буде арбітром. Мусить існувати певна система контрольних функцій, аби людина почувала себе захищеною у випадку виникнення конфлікту або незгоди сторін.

Жоден з учасників суперечки не повинен бути суддею, як часто буває у наш час. Хто є арбітром, коли не сплачено податки? Так, податкова інспекція чи інші контролюючі органи, тобто одна зі сторін конфлікту. Так не повинно бути. На кого повинний покладатися доказ вини, коли вас зупиняє ДАІ чи поліція? Доказ вини мусить покладатися на третю сторону.

Також дуже важливо зрозуміти наступне: хто платить податки? В багатьох підручниках і дисертаціях написано: "податки платять фізичні і юридичні особи". Однак податки платять винятково громадяни України. Треба розрізняти джерела сплати податків і канал сплати податків.

Наприклад, що таке податок на додану вартість? Це спеціальна бюджетна надбавка до ціни. У США цей податок називається Tax of sale, але суть його аналогічна - це не ціна товару, а надбавка, яку треба перерахувати в бюджет.

У цьому процесі бізнес просто виконує агентську функцію. У деяких штатах Америки бізнес навіть отримує комісійні за адміністрування податку з продажу, тобто підприємства заохочують перераховувати гроші в бюджет, однак джерелом сплати є саме гроші громадян.

Що таке податкові пільги? ПДВ надходить у бюджет, не бізнесу, адже бізнесу платять люди. Виходить, що податкові пільги - це узаконені крадіжки? Але ж ні, пільги дозволені законом, а, значить, крадіжками не є.

Звичайно, цей висновок є правильним при правильному застосуванні податків. Бо коли, наприклад, ПДВ при експорті не повертається, то податок починає виконувати функцію націоналізації обігових коштів, адже немає джерела повернення. Також спостерігається націоналізація обігових коштів і при переплаті податків.

Громадяни беруть участь у формуванні бюджету не лише сплативши податок на доходи, люди також платять багато податків, коли купують продукти чи бензин - це і акциз, і ПДВ.

Виходить, що джерелом сплати усіх податків є наша кишеня.

Межі обов’язків

У Конституції є пункт, згідно з яким українська освіта та медицина є безкоштовними. Але звідки тоді береться зарплата для вчителів і лікарів? Їх платять не Німеччина, Британія, чи Японія, а знову ж таки українці. Чим більше ми делегуємо повноважень державі, тим більше ми повинні заплатити.

Не буває нічого безкоштовно. Коли українців радують черговими популістськими рішеннями про збільшення видатків, то слід пам’ятати, що ці гроші заберуть з чиїхось кишень, зокрема з гаманців тих, кому щось пообіцяли.

Вникає питання: чи не забагато функцій ми делегували державі? Так, держава повинна відповідати за оборонну сферу, питання довкілля, сферу зовнішніх зносин, бо окрема людина не може вирішити ці завдання.

Водночас візьмемо питання освіти. Чия функція: людини чи держави? Ми чомусь довірили платежі за освіту державі - ми найняли чиновника, який перераховує через казначейство гроші, наприклад, у школу. Цього чиновника не цікавить освіта ваших батьків, братів чи сестер, адже він перераховує чужі гроші. Більше того, у нього виникає спокуса ці гроші витратити на інші цілі.

Коли ми делегуємо багато функцій державі, можуть виникнути ситуації на кшталт ситуації із закупівлею препарату "Таміфлю". Україна, мабуть, єдина країна в світі, де громадяни знають, що таке "Таміфлю", бо у країні закупили цих ліків на 100 років вперед. Ви ж не купуєте ліки собі на 100 років? Чому так сталося? Відповідь: "відкат".

То чи потрібні нам посередники для того, щоб оплатити навчання? Адже вони лише створюють корупцію, ліквідуючи моделі для розвитку самої освіти. З іншого боку громадяни можуть не платити частину податків, що спрямовується на освіту, а оплачувати цю послугу самостійно, таким чином уникнувши переплат та недбайливого ставлення до чужих грошей.

Чи треба робити державною, скажімо, медицину? Ні, хоч медичні послуги і не знадобляться кожному у таких масштабах, як освітні. Але для цієї сфери також є інструмент - це страхова медицина. Слід пам’ятати, що метою фінансування освіти є саме якісна освіта, а метою фінансування медицини є якісна медична допомога.

Водночас в Україні сьогодні фінансується ліжко - місце. Чи є зв’язок ліжко- місця з якістю медицини? Немає. Так само і у школах рахуються метри, штуки, квадрати, кількість персоналу, тощо. Слід перейти на іншу філософію - перестати фінансувати установи, а замовляти послугу чи продукт.

Світом править свобода вибору. Людина повинна мати доступ та можливість обирати. В радянські часи була посада, яка полягала в тому, щоб не впускати людину в ресторан. Зараз людей навпаки заманюють у ресторани. З’явилася конкуренція, яка змусила різні галузі працювати на людину.

Аналогічні зміни повинні відбутися в освіті та медицині. Для цього необхідні перехідні моделі, які, до речі, не є складними. Існує, наприклад, ідея шкільних ваучерів. Вона полягає у розподіленні коштів з бюджету, необхідних на фінансування освіти, між сім’ями, у яких діти йдуть у школу.

Так, сім’я отримує можливість обирати, в яку школу віднести ваучер. Відповідно у школу, яка отримала ваучер, автоматично перераховуються гроші. Таким чином створюються умови, де школи зацікавлені в тому, аби залучити ці кошти. Водночас школи, яким це вдасться, платитимуть гідні зарплати.

Отже, завдання відповідних керівників бюджетних секторів не фінансувати, а побудувати систему, яка б працювала на людей.

Розглянемо інше питання - пенсії. Чиєю турботою повинна бути пенсія? Людини, адже усі ми старіємо. Колись Бісмарк придумав солідарну пенсійну систему, через яку страждає весь світ.

Держава сама по собі не має коштів на пенсії. Держава спочатку збирає гроші у людей і кладе їх у кошик, який зветься Пенсійний фонд. Потім ці ж люди ідуть до чиновників і просять свої ж кошти у вигляді пенсій. Хто ближче до горщика, той і отримує вищі пенсії.

Але для чого акумулювати кошти через чиновників? Можливо, краще не платити державі, а самим подбати про свою старість?

Однак є застереження: ця реформа в далекому майбутньому. Ми не маємо права забути про 13 мільйонів солідарних пенсіонерів, попри усі радикальні заклики, що лунають з цього приводу. Тобто дані зміни повинні відбутися, але це є тривалий процес.

Аналогічно із втратою працевлаштування. Будь-яка свідома людина розуміє, що може втратити роботу і тому повинна застрахуватися, створити запас міцності. Натомість існує система, де цей запас перебуває у підпорядкуванні чиновників. Як наслідок, чиновники будують чудові офіси, купують багато речей і т.д.

Головне, що потрібно усвідомити, це той факт, що усі послуги держави є платними. Необхідно зробити аналіз, чи дійсно варто так багато функцій делегувати чиновникам, чи з деякими ми значно краще впораємось самі?

П’яте колесо

Розуміння того, які функції мусить виконувати держава, а які люди, призведе до зовсім іншої філософії у податковій системі. Сьогодні громадяни платять податки, а зрештою платять і за видатки, цього року, наприклад, через інфляцію.

Ситуація виглядає таким чином, що п’ять тисяч людина віддає в управління чиновникам, а інші п’ять тисяч залишає собі. Що буде, якщо державі віддати лише 20%, а решту коштів використовувати самостійно. Так, правильний баланс між функціями людини та держави призведе і до зменшення податкового навантаження.

Водночас потрібно чітко визначити виконавців обов’язків, які покладені на державу. Закріплення за кожною функцією виконавця, впевнений, дасть змогу побачити, що у країні є багато органів влади, які не виконують жодних функцій.

В Україні безліч п’ятих, шостих, десятих коліс до воза, які нікому не потрібні. Багато міністерств, які не мають функцій. Якщо ви хочете, щоб в Україні не було яблук, створіть міністерство яблук, і яблук в країні не стане.

Чому? Відколи з’явиться міністерство, з’явиться і інструкція про порядок висадження, і документ про районування сортів, і ліцензії на збір яблук тощо. Це неминуче, адже чиновники шукатимуть собі якусь роботу на тлі того, що роботи у них не буде.

Сьогоднішня структура влади нагадує таку ж ситуацію: немає функцій, і їх починають придумувати,  часто ці зайві функції виявляються шкідливими.

Проблема навіть не стільки у грошах, які йдуть на утримання цих органів, скільки у тому, що зайве колесо ніколи не дозволяло їхати швидко. Ми ніколи не їхали на чотирьох колесах, а це завжди найкращий варіант.

Питання-відповіді:

- Как вы оцениваете проекты налоговой реформы Министерства финансов и парламентского комитета по вопросам налоговой и таможенной политики? Поддерживаете ли вы какой-то из них?

- Я сподівався, що цього питання не виникне. Бюджет - це баланс. В Україні видатки бюджету - 54%, а податкові надходження - лише 40%. Як можна в такому випадку профінансувати видатки? Десь п’ять років нас годували байками. Фінансували видатки. Яким чином?

Зараз борг України сягає півтора трильйона гривень. За п’ять років борги збільшилися у 20 разів. Україна опинилась у ситуації, коли нам ніхто не позичає грошей на зовнішніх ринках.

МВФ - це надзвичайна швидка допомога. Фонд вступає в силу тоді, коли ніхто не позичає гроші. Хто позичає гроші на внутрішньому ринку? НБУ, який може друкувати гроші. Як фінансувати видатки, коли висока інфляція і "нема сенсу" збирати податки? Тоді поруч знаходиться НБУ, який друкує гроші. Однак це руйнує країну, руйнує її економіку.

Економіку підіймають не закони, а інвестиції. Ми чекаємо на інвестора, який не може порахувати доходи і видатки, бо він не знає, якою буде інфляція. Який рівень інфляції планувався цього року? 12%. Після першого перегляду бюджету вже 26%, а зрештою 52%. Ви порахували, що бізнес повинен був принести прибутки, а приніс збитки.

Причина цих ексцесів криється в бюджеті. Проблема курсу перебуває вже не в зовнішній торгівлі, а в бюджеті. Бюджет фінансується виключно НБУ. Однак Нацбанк друкує наче несправжні гроші. Що з того, що ми матимемо "придумані" гроші? Це наче уявити, що ми живемо десь у Америці і маємо райське життя, однак від цієї вигадки легше жити не стане.

Тому я прихильник найнижчих податків. Але немає проблеми ставок, натомість існує проблема публічних видатків. Якщо хочете мати найбільші в світі податки - скоротіть видатки.

Уряд постійно звітує, що немає дефіциту бюджету, що суперечить реальності. Значна частина видатків держави йдуть "повз касу". Наприклад, минулого року уряд дав 4 млрд гривень "Нафтогазу України". Однак у звіті про виконання бюджету цієї цифри немає. Видатки зроблені, але через Казначейство вони не пройшли.

Уряд може казати профіцит бюджету, водночас "забувши" про десятки мільярдів гривень, які пішли на "Нафтогаз", на Фонд гарантування вкладів і на капіталізацію деяких банків. Країна мусить вирішити цю фундаментальну проблему.

Не можна відривати податки від бюджету. Минулого року, наприклад, знизили Єдиний соціальний внесок, так, зарплата виросла, а доходи в Пенсійний фонд, як і очікувалося, впали. Між тим, у багатьох країнах світу забороняється змінювати розмір податків не під час розгляду закону про бюджет.

- Подскажите, пожалуйста, какой будет курс ближе к Новому году? Какие делать прогнозы в бизнесе?

- Ніхто з відомих світових рейтингових агентств чи консалтингових компаній не вгадав курс в Україні. Я особисто не бачив прогнозу про курс 23 гривні за долар.

Валютний курс нічим не відрізняється від ціни на м’ясо - це продукт компромісу між постачальником і споживачем долара. Постачальник доларів - експорт, споживач - імпорт. Це так звана торгова частина балансу.

В Україні імпорт перевищує експорт. Тривалий час це покривали запозиченнями. "Проїдали" резерви. Чим це мусило закінчитися? Обвалом гривні. Отже, те, що трапилося у 2014 році, було неминучим.

Водночас потрібно розрізняти девальвацію та спекуляцію. Спекуляція - це явище суб’єктивне. Зараз ситуація поліпшилася, торговий баланс за минулий рік був із "плюсом", цього року також буде "плюс", отже у торговій частині для гривні є добра опора.

Загроза для гривні криється однак в дефіциті бюджету, який покривається Національним банком України. Весь приріст ОВДП, який випустив уряд цього року, профінансований НБУ. Як за таких умов можна прогнозувати курс? Для прогнозованого курсу мусить бути

здоровий бюджетний баланс .

- Украина находится в состоянии, в котором, возможно, не находилась ни одна другая страна. Но, может быть, вы назовете несколько стран, опыт которых мы можем перенять?

- Словаччина, Польща… Головне, не треба говорити, що у нас брудно. Візьміть у руки мітлу і підмітайте вулицю. В Україні ніколи цього не робили. Тільки починають дискусії. А чому робили в інших країнах, а у нас коли доходить до рішень - а ні, ми інакші. То в нас ніколи змін не буде.

Щоб українці жили краще, економіка мусить піднятися. Згадати, наприклад, Польщу, якій доводилося йти на непопулярні рішення, але без яких не було б прогресу. Та і навіть в Україні були такі моменти.

Політики зазвичай і чути не хочуть про "бездефіцитний бюджет". Але у 2000 році, коли Україна пережила перший технічний дефолт, виявилося, що можна мати профіцит бюджету. Тоді нам вперше сказали, що можуть не дати грошей. Зараз подібна ситуація.

Україна сьогодні не зможе без кредитів, без іноземних партнерів. І коли кредитори живуть не за правилом "утром деньги - вечером стулья", а навпаки, це стимулює уряд вживати конкретних заходів, проводити реформи. Це прикро визнати, але, на жаль, з нашими політиками інакше не можна. 

Віктор Пинзеник, народний депутат "Блоку Петра Порошенка", екс-міністр фінансів України

З циклу лекцій "Економічна лабораторія".

Найближчі лекції:

12 листопада - Дмитро Сологуб, "Від злитка до верстата: міфи та реалії монетарної політики".