Перша українська буржуазна?

Перша українська буржуазна?

Вівторок, 23 листопада 2010, 11:56 -
У державі складається ситуація, коли верхи "не можуть, а низи не хочуть". Однак для того, щоб вона перетворилася у першу українську буржуазну революцію, а не аналог народного бунту 2004 року, середньому класу необхідно подолати свою відразу до спільної справи - політики.

Партія регіонів та її політичні сателіти намагаються переконати українське суспільство, що у країни немає іншого вибору, як змусити середній і малий бізнес платити радикально більше податків, а саме близько 55,5% від заробленого.

Їхні аргументи прості і очевидні: бюджет країни тріщить по швах, реальний дефіцит становить близько третини видаткової частини, Пенсійний фонд у тому ж стані, а пенсії та соціальні допомоги, зарплату медикам і вчителям платити треба.

Усе начебто логічно, однак насправді за цими словами ховається цинічний обман. Гроші бюджету справді потрібні, але шукати їх треба у кишенях олігархів, шалено роздутого корумпованого чиновницького апарату і політичної еліти.

Тільки таке вирішення проблеми може стати базою для розвитку держави. Можливо, комусь в українських соціально-політичних реаліях це здасться лише красивою казкою, однак приклад Грузії і США доводить: ця казка може стати реальністю.

Зруйнувати ущент

Чи можна знайти хоча б одну державну установу, клієнти якої не стикаються з проявами корупції, вимагання, тяганини та адміністративних бар'єрів?

Освіта. Про те, як в Україні вступають у престижні вузи, знають усі, а опір введенню визнаної у світі системи єдиного незалежного тестування підтверджує, що у вишах царюють блат і корупція.

Медицина. Хіба українські хворі забезпечуються безкоштовними ліками і процедурами? Хіба, щоб потрапити до рук розумного фахівця, не треба натякнути або прямо гарантувати виплату певної суми?

Міліція, ДАІ, прокуратура, податкова. Хіба їх роботу можна оцінити позитивно? Чи це брехня, що пересічний українець не відчуває себе захищеним, боїться міліціонерів та прокурорів і впевнений, що податковий інспектор - це вимагач, а не людина, покликана допомогти правильно заплатити податки?

Можна ще згадати БТІ або держкомісії з приймання новобудов в експлуатацію. У перших примудрилися поставити роботу так, що для отримання довідки треба витратити близько місяця, офіційно заплативши при цьому за прискорення процесу.

Шокова за несмаком, рівнем якості і кількістю афер забудова Києва красномовно свідчить, що чиновники будівельного і архітектурного відомств теж займаються лише вимаганням хабарів. При цьому ніхто не відповідає за якість прийнятих в експлуатацію будинків грошима, а це єдиний дієвий вид відповідальності.

Цей список можна продовжувати, проте результат буде однаковий. Держустанови працюють потворно, порушують права громадян і мають роздутий апарат, який пожирає бюджетні кошти. При цьому більшість службовців, за винятком лікарів, вчителів і медиків, не тільки не надають суспільству корисних послуг, а навпаки - заважають громадянам і бізнесу, стягуючи з них додатковий корупційний податок.

Чи можна перебудувати цю систему, спираючись на нинішній держапарат? Звичайно, ні. Чиновник не зацікавлений у такій реформі, бо для нього це втрата доходів і засобів до існування. Чесною працею заробити гроші він не здатний.

На пострадянському просторі є тільки одна країна, якій вдалося впоратися з цим монстром - Грузія. Реформа грузинського МВС почалася з поголовного звільнення всього старого кадрового складу і набору абсолютно нових людей.

Більше того, за таким рецептом реформувалися й інші міністерства і відомства, іноді скорочення персоналу досягало 90%, і саме тому ці реформи вдалися. У результаті, розповідає юрист Тетяна Монтян, у грузинському БТІ люди отримують довідки через аналог IBOX за кілька секунд, а не за кілька тижнів або місяців, як в Україні.

Де гроші

Будь-якому школяру зрозуміло, що при скороченні держапарату нехай не на 90%, але хоча б на 50%, скоротиться і бюджетний дефіцит, бо зникне необхідність годувати зайвих трутнів. Однак це не єдиний очевидний і дієвий спосіб наповнити бюджет без податкового геноциду підприємців.

Гроші треба брати там, де вони є. Саме цим шляхом виводив США з Великої депресії Рузвельт. Ідея його "нового курсу" була дуже проста: обкласти високими податками надбагатих і стимулювати розширення середнього класу. Цей старий рецепт настільки універсальний, що підходить Україні і нині, через вісім десятиліть.

Тимчасом великий бізнес продовжує виводити гроші в офшори, а прем'єр Микола Азаров і податкова адміністрація не здатні впоратися з цим явищем. Невже замість того, щоб душити підприємців, не можна прийняти відповідний закон? Занадто складно? А якщо просто підвищити мито на експорт металу?

За словами деяких колишніх високопоставлених співробітників ДПА, в країні є принаймні одна фінансово-промислова група, яка протягом останніх кількох років щомісячно "оптимізувала" податків на 3 мільярди гривень.

Як показує досвід Ходорковського, при бажанні таку "оптимізацію" можна легко визнати ухиленням від сплати податків в особливо великих розмірах. Це означає не тільки повернення вкрадених у народу грошей, але і нарахування пені та штрафів.

Якщо ж господарі ФПГ не зволять заплатити грошима, завжди є можливість звернення стягнення на їх активи. Чим не джерело для латання бюджетних дір?

"Дерево пізнаєте за плодами його: якщо воно добре, то і плоди його будуть добрими, якщо зле, то і плоди будуть злими", - вчив Христос учнів відрізняти Месію від Антихриста. Які плоди принесла робота колишніх чиновників, які вийшли на пенсію?

Хіба несправедливо дати їм на власному досвіді відчути, до чого вони довели країну, виплачуючи їм таку саму пенсію, як і мільйонам простих трудяг? Оскільки вони отримують удесятеро більшу пенсію, ніж пересічні громадяни, це ще один хороший спосіб скоротити дефіцит пенсійного фонду, а разом з ним - і держбюджету.

Для депутатів і чиновників цей приклад буде повчальним: вони мають знати, що не зможуть сховатися за частоколом безчесних привілеїв від результатів своєї праці.

Будьте реалістами - вимагайте неможливого

Напевно, кожен громадянин міг би запропонувати чимало рецептів поповнення українського бюджету і реальних, а не бутафорських реформ.

Ці рецепти відомі і видатним економістам Сергію Тігіпку, Михайлу Бродському, Борису Колеснікову та іншим "мешканцям" Верховної ради і Кабміну. Питання зовсім не у браку знань, а в небажанні йти шляхом, прокладеним Рузвельтом.

Щонайменше наївно очікувати, що українська політична еліта - представники ПР, БЮТ, БЛ і інших партій - раптом відмовляться від можливості жити за чужий рахунок, продаючи закони і владу великому бізнесу і постійно розпилюючи бюджет.

Вони органічно не можуть цього зробити, бо це руйнує саму систему їх феодальної влади, де посади виконують роль вотчин. Зацікавлений у таких змінах тільки середній клас, буржуа: середній і малий бізнес.

В Україні складається ситуація, коли верхи "не можуть, а низи не хочуть". Однак для того, щоб вона перетворилася у реальні зміни, наприклад, в першу українську буржуазну революцію, а не аналог народного бунту 2004 року, середньому класу необхідно подолати свою відразу до спільної справи - політики.

Потрібно не просто продовжувати мітингувати, але самим стати активними гравцями на внутрішньополітичній арені. Лідери підприємницьких об'єднань повинні створити власну партію для участі у майбутніх виборах до парламенту.

Більш того, якщо уряд не піде на поступки, достатні для розвитку дрібного бізнесу, слід почати роботу з дострокового переобрання парламенту і президента.

Українська буржуазія повинна вимагати не тільки збереження і розширення спрощеної системи оподаткування, але й інших радикальних реформ.

Об'єднання виплат до всіх фондів у єдиний соціальний податок, який не перевищує 15-20%, з одночасним введенням 40-50-відсоткового податку з доходів фізичних осіб на надвисокі доходи, наприклад, вище двох або п'яти мільйонів гривень на рік.

Вирахування затрат на фонд оплати праці з податкової бази для нарахування ПДВ. Скорочення загального числа податків. Реалізації принципу "єдиного вікна", коли звітність за усіма податками і зборами здається одному державному службовцю.

Введення відповідальності для чиновників аж до довічної заборони працювати на державній службі.

Аби не витрачати дорогоцінний час, необхідно скопіювати грузинський досвід і щодо роботи дозвільної системи, переліку ліцензованих видів діяльності, структури, організації роботи та повноважень усіх державних органів.

Слід передати райвідділи міліції в підпорядкування муніципальним радам, щоб будь-який громадянин міг домогтися звільнення міліціонера-порушника, і навпаки - захистити чесного дільничного від свавілля начальства.

Усі ці заходи призведуть до скорочення надходжень до бюджету та обсягів корупційної ренти. Відтак, політикам не залишиться нічого іншого, як або безславно покинути політичний Олімп, або зайнятися стягненням податків з українських олігархів, боротьбою з корупцією і скороченням держапарату.

Саме радикальне зниження податкового тиску на дрібний бізнес, спрощення адміністративних процедур є умовою для проведення справжніх реформ.

Доля України в руках народу. Треба тільки боротися за власні права, не піддаватися апатії і йти вперед: збирати підписи за відставку парламенту і президента, висувати гідних людей з чіткою програмою дій, голосувати за них на виборах і тягнути за руки на виборчі дільниці усіх своїх рідних і друзів.

Реклама:
powered by lun.ua