Україна: існуюча модель - запорука політичного банкрутства

Україна: існуюча модель - запорука політичного банкрутства

Понеділок, 1 листопада 2010, 18:47 -
Вилучення в уряду основного атрибута державності - проводити єдину емісійну, монетарну, валютну, податкову, бюджетну політику - звело його функції тільки до фіскальних. "Незалежна" позиція НБУ робить уряд недієздатним.

Минуло достатньо часу з моменту формування уряду, аби за його діями можна було визначити і антикризові заходи влади, і вектор змін середньострокового періоду.

Сьогодні існує безліч колишніх і діючих програм економічного розвитку України. Причиною їх невиконання є те, що кожна з них - це перелік неузгоджених заходів.

Більш того, трансформуючись за багато років з економічного на політичний документ, програми перетворилися на "енциклопедії цілей" без механізмів їх реалізації.

Як наслідок, в одному документі закладено диспропорції за галузевою та територіальною ознаками. Причиною цього є те, що документ складається "знизу", без попередньо сформованої концепції.

У результаті запити територій зводяться або до відновлення радянської спадщини, або до відчайдушного бажання стати Силіконовою долиною чи вільною зоною.

Міністерства захищають свої інтереси обґрунтуванням надзвичайної важливості саме їх виробництва, не зважаючи на перспективи галузі.

Один варіант не реалізуємо, оскільки ідея політичної незалежності вилилася у руйнування економічних зв'язків з тією економікою, у яку вона була вмонтована.

Інший варіант впирається у наївну тезу про інтеграцію в Європу. Він апріорі нездійсненний, бо там сформований свій замкнутий "народногосподарський комплекс", який потребує ринків збуту, а не створення конкурентів.

Опинившись відрізаною від обох напрямків, промисловість України відмирає через непотрібність. Вступ до СОТ лише прискорив цей процес.

Основною причиною відмирання промисловості є прийнята Україною модель розвитку - ринковий фундаменталізм або дикий капіталізм. Основний його теза - ринок сам все відрегулює. Ось міжнародний поділ праці і відрегулював, які виробництва необхідно залишити на території України.

У рамках цієї моделі інакше бути не може. Якщо необхідно впливати на процес, слід міняти модель на державний капіталізм або інші допустимі варіанти.

Програми економічного і соціального розвитку в Україні не можуть бути реалізовані, бо у них не визначені ідеологія, методологія і відповідальність.

Сформувати зміст документа неможливо, поки не визначена модель розвитку суспільства. Вона має включає наступні пріоритети.

Світоглядний пріоритет. Руйнування радянської системи цінностей не знайшло адекватної заміни. Нав'язана ліберальна модель на базі принципів дикого капіталізму не узгоджується з уявленнями про народний капіталізм і дійсністю сучасного ринку. Ідеологію дикого капіталізму слід замінити, наприклад, шведською моделлю.

Власний погляд на шляхи розвитку повинен формуватися шляхом відновлення віри у власні сили, національну гордість і гідність, шляхом спростування тези, що без "варягів" ніколи не виберемося з болота.

Історичний пріоритет. Той, хто пише історію, той керує народом. Формування історії ізольованого народу заради розриву з Росією, а не одного з основних творців великої цивілізації перевело українців у розряд спостерігачів у зовнішній політиці.

Правильне тлумачення свого минулого, визнання належності до східноєвропейської цивілізації має стати джерелом національної гордості і основою для визначення вектора розвитку України.

Ідеологічно-інформаційний пріоритет. Повернутися до попередньої ідеології неможливо, але парадокс у тому, що соціалістична ідея має більше спільного з християнською, ніж із західною ідеологією вільного ринку - бери від життя все, збагачуйся. Це ще одна ключова причина сум'яття в умах і наростання протиріч.

Оскільки швидке зростання рівня життя всього народу неможливе, необхідно перешкоджати випинанню зовнішніх атрибутів багатства. Втрачено стимул до праці у молоді, бо зарплата не розглядається як джерело гідного існування.

Держава асоціюється з атрибутами могутності, тому не можна допускати розграбування і банкрутств брендів національної економіки - "Південмашу", "Антонова", "Луганськтепловоза", а тим більше - влаштовувати публічні з'ясування.

Економічний пріоритет. Протистояння глобальним економічним процесам, які ущемляють інтереси держави.

Демографічний пріоритет. Країна тоне в алкоголі, тютюні та наркотиках. За відсутності змін гнітючі темпи демографічних змін приведуть до того, що невдовзі уряд керуватиме лише натовпом пенсіонерів.

Військовий пріоритет. Нема своєї армії - годуєш чужу. Отже, статус країни повинен бути змінений на нейтральний.

Оскільки за перерахованими пріоритетами існує концептуальна невизначеність, то й економічна програма не може бути сформульована. Проте основним фактором невиконання програм є відсутність механізмів та інструментів реалізації завдань.

Вилучення в уряду основного атрибута державності - проводити єдину емісійну, монетарну, валютну, податкову, бюджетну політику - звело його функції тільки до фіскальних. "Незалежна" позиція НБУ робить уряд недієздатним.

Технічною перешкодою в реалізації програм є проблема відповідності пропонованих заходів чинному законодавству. Як відомо, законодавство формувалося під ліберальну модель розвитку, яка не допускає втручання держави в економіку.

Парламент є противагою для неможливості прийняття урядом відповідних змін. Неприйняття одного або декількох актів зводить нанівець всю програму уряду.

Виконання програм блокується природним результатом ринкових перетворень - приватизацією, банкрутством державних підприємств, тобто зміною державної форми власності на приватну, а по суті - позбавленням уряду об'єктів управління.

Звідси невідповідність апарату управління новій формі виробничих відносин: апарат у вигляді міністерств залишився, проте підприємств у держвласності уже нема. Уряд позбувся важелів впливу на реальні економічні процеси навіть у держмонополіях.

Втручатися у господарську діяльність приватного підприємства неможливо. Отже, обов'язки є, а повноважень нема. Як складати план, а потім його виконувати?

У ринковій економіці змінюються принципи управління. Воно здійснюється на регулятивному законодавчому рівні, а генерали разом з почтом звільняються. Для вираження галузевих інтересів створюються асоціації виробників.

Регулятивна функція зосереджується у Мінекономіки, де група галузевих фахівців готує регулятивну базу для усунення названих перешкод з урахуванням перспектив тієї чи іншої галузі у міжнародному поділі праці.

Найважливіше, що плани розвитку всієї економіки формуються всередині одного органа, є продуктом зверху і через це мають єдиний стрижень.

План може передбачати і закриття деяких галузей, бо передбачається сукупне зростання економіки, а не обов'язково всіх галузей. Тобто міністр економіки стає особою, яка відповідає за розробку, розвиток і показники, прогнозовані в документі.

Це дійсно справжні реформи. Якщо не усунути хоча б цю проблему, то наростатиме внутрішнє протиріччя між можливостями уряду і його зобов'язаннями, які зазвичай знаходять зовнішній прояв у політичній дискредитації і відставці.

Концептуальною перешкодою в реалізації програми є методологічний аспект розробки. Необхідно перейти до написання єдиного документа, у якому містяться монетарні показники, а також викладено принципи та напрямки розвитку економіки.

В Україні є такий документ - меморандум уряду і НБУ з МВФ, і він позбавлений багатьох традиційних вітчизняних недоліків. Меморандум має ідеологію, узгоджені підходи, він збалансований і складається зверху.

Одна біда: він спрямований на економічне закабалення, досягнення зовнішнього управління країною і як результат - веде до втрати незалежності. Нічого дивного, бо це мета їхньої програми. Документ необхідно наповнити іншим змістом.

Наявність принципів і підходів дозволить в керованому режимі вирішувати питання в міру їх надходження, в єдиному руслі із зрозумілою і прогнозованою логікою.

На думку міжнародних експертів, в умовах розвитку світової фінансово-економічної кризи ключовими будуть такі напрямки: розвиток внутрішніх ринків, посилення плановості економіки, зростання ролі державного регулювання, реформування фінансової системи, диверсифікація національних економік - врозріз ідеї глобалізації.

Такі напрямки є спробою компенсувати світовий спад зростанням власних економік. Дезінтеграційний процес є реакцією на негативні наслідки спеціалізації країн у рамках глобального проекту. Перетворення більшості країн у депресивні зони з глибокою спеціалізацією призвело до ще більшої диференціації за рівнем життя.

Оголилася проблема неспроможності урядів окремих країн опанувати ситуацію, бо їх фінанси стали частиною світових і вже регулюються на іншому рівні.

Шляхи виходу виливаються в об'єднання країн у політичні блоки - БРІК - або створення самодостатніх регіональних економічних територій - СНД. Інший напрямок полягає у спробі довести глобальний проект до кінця, що виявляється в обґрунтуванні необхідності створення світового уряду і, головне, світових грошей.

Оскільки Україна не може бути суб'єктом у вирішенні таких глобальних проблем, то єдиний вихід - доручити захист своїх інтересів суб'єкту з подібними проблемами.

Очевидно, що це не ЄС, бо ЄС, з деякими застереженнями, - на боці глобального проекту. Україна, як і більшість країн світу, - у протилежному таборі, з іншим призначенням у світовій економіці. Матриця проекту інших сценаріїв не передбачає.

Далі буде...

 

Сергій Яременко, екс-заступник голови НБУ

Реклама:
powered by lun.ua