Тарифи на газ компенсують передвиборні затрати Ахметова?

Такого в Україні ще не було. 25 липня 2010 року глава уряду наголосив, що підвищення цін на газ відбудеться восени, і для цього є підстави. І ось через два дні він заявив про подорожчання газу на 50% уже з 1 серпня. Що ж трапилося?

Найбільш вірогідним є те, що в перемовинах з МВФ щодо надання кредиту при умові підвищення тарифів на газ для населення уряд розраховував вирішити цінове питання у жовтні. Тоді квитанції за газ прийшли б у листопаді, після виборів.

Принаймні так було заплановано у робочому графіку реформ, затвердженому у червні 2010 року. Згідно з ним, ціни на газ мали зрости не на 50%, а шляхом скасування пільгових тарифів для окремих галузей - до 30 вересня.

Сам графік урядовці мали намір озвучити після 30 жовтня. За цей час вони хотіли розробити методику розрахунку економічно обґрунтованого рівня тарифів. Втім, судячи із швидкості фактичного підвищення тарифів, про це ніхто не подумав.

Рада директорів МВФ надовго запам'ятала практику роботи минулого уряду, керівник якого обіцяла кредиторам одне, а робила зовсім інше. Врешті-решт, це призвело до публічного звинувачення Юліі Тимошенко у брехні з боку фонду.

Саме це, вочевидь, змусило фонд наполягти на прийняті рішення про підвищення тарифів на газ для населення терміново. Незважаючи на спеку і відпустки журналістів, Азаров діяв, як пожежник, похапцем скликавши прес-конференцію.

Зустріч з пресою пройшла мляво під гаслом прем'єра: "Ви що, мені не довіряєте?". Питати щось з приводу термінового підвищення тарифів на газ і чинників, які спонукали це зробити у стислий термін, було майже нікому. Прем'єр відверто затягував час, журналісти відверто нудьгували, і головне залишилося за дужками.

Прем'єр кілька разів зауважив, що минулий уряд залишив нинішньому величезні борги. На 1 січня 2010 року вони склали 94 мільярди гривень, це майже третина державного бюджету. Чимало. Це правда Миколи Азарова. Однак на кінець липня цей борг зусиллями нинішнього уряду зріс майже до 160 мільярдів гривень.

Азаров оминув це болюче питання, хоча воно змушує замислитися про рівень фаховості нинішнього уряду, який не тільки не зупинив щомісячне зростання боргу, але й збільшив його. На що розраховує прем'єр?

Уряд не зробив жодного кроку для відновлення економічного зростання. Більше того, він навіть не окреслив своїх планів реформ. Посилення податкового тиску - це не реформа. Пільги галузям, якими володіють депутати владної партії, - теж.

Далі починається неправда Миколи Азарова. За його словами, надання пільгових тарифів на газ металургам посилить їх конкурентноздатність на зовнішніх ринках. Тобто він натякнув, що українські металурги бідні, і їм треба допомогти.

Виникає питання: якщо власник СКМ такий бідний, що потребує пільг, то де він знайшов мільярди, наприклад, на купівлю 75% акцій ММК імені Ілліча? Чи повинен уряд збагачувати власника СКМ заради монополізації галузі замість того, щоб спрямувати ці кошти на зменшення держборгу чи підвищення зарплат і пенсій?

Чи не є перекачування грошей з кишень громадян до кишень олігархів Партії регіонів через підвищення тарифів на газ для населення відшкодуванням витрат на проведення президентських виборів, що дало змогу Віктору Януковичу перемогти на виборах, а Миколі Азарову у пенсійному віці стати прем'єром?

Чи розуміють пересічні громадяни України, в тому числі жителі Донбасу, Криму і Слобожанщини, що владна партія і, зокрема, прем'єр Азаров використали не тільки їх, але і їх гроші задля своєї перемоги на виборах?

Чи розуміють громадяни, що разом з Партією регіонів з їх кишень виймали гроші і члени коаліції - комуніст Петро Симоненко і неокомуніст Володимир Литвин?

Чи розуміють громадяни, у якому стані перебуває економіка під керівництвом Азарова, якщо керівник уряду, навіть шкодячи своїй партії на наступних місцевих виборах, змушений за три місяці до того підняти тарифи на газ для населення?

Чи розуміють громадяни, хто керує державою, і який зиск вони мають з цього? Де та незалежність України, яку її громадяни вибороли у 1991 році?

Хто і коли відповідатиме за оборудки з газом і нафтою протягом усіх років незалежності України? Хто відповість за несправедливі тарифи на газ для населення і промисловості? Хто і коли, нарешті, приведе Україну до тями? Звичайно, не колишні та нинішні, а молодь і невдовзі.