Як впровадити маржинальну торгівлю

Однією з істотних проблем функціонування українського фондового ринку називають недостатню кількість привабливих фінансових інструментів.

Воно й не дивно - обсяги торгів на біржовому і позабіржовому ринках сконцентровані у незначній кількості традиційних фінансових інструментів - акцій, облігацій, інвестиційних сертифікатів.

У той же час, ринок деривативів, здатний згладити значні коливання вартості цінних паперів, лише формується. То, може, є сенс активізувати цей ринок і таким чином розширити кількість доступних фінансових інструментів?

Це можна зробити шляхом легітимізації та активізації ринку деривативів: операцій репо і маржинального кредитування - грошового кредитування під заставу цінних паперів і кредитування цінними паперами.

Дані операції в економічному плані схожі, оскільки передбачають короткострокове надання фінансових ресурсів під забезпечення у вигляді ліквідних цінних паперів.

Важливо не поставити віз попереду коня. Без створення нормативної бази ринок буде поза правовим полем, і правильні інноваційні ідеї його учасників розбиватимуться об елементарну відсутність законів.

Викладені тут думки розраховані саме на стимулювання діяльності із створення правового поля для використання названих інструментів.

Зазвичай операції репо розглядаються фондовиками як особлива форма кредиту з особливою формою його забезпечення. У той же час, регулятор банківського ринку - єдиний, хто легалізував і докладно регламентував в Україні дані операції, трактує цей інструмент як один з найбільш ефективних форматів підтримки ліквідності.

Загалом, це специфічна форма кредиту, бо класичних функцій кредитування вона не виконує. Можна сказати, що це не зовсім позика або зовсім не позика. Досить згадати вузькість предмета забезпечення і ступінь жорсткості вимог до нього.

Основною особливістю операцій репо, що відрізняє їх від інших операцій кредитування, у тому числі під заставу цінних паперів, є одночасний з передачею цінних паперів перехід права власності на папери від продавця до покупця.

В цілому, згідно з міжнародною практикою, операції репо і маржинальне кредитування належать до ширшого класу операцій на зворотній основі.

Існують особливості і щодо способів забезпечення угоди репо та прав її учасників. Забезпеченням є не весь обсяг прав на цінні папери, а їх ліквідність. Адже особі, яка надала в забезпечення ліквідні цінні папери, вигідніше їх викупити, аби не втрачати більші кошти - маржу.

З цієї точки зору операції репо - це фінансовий інструмент, який дозволяє значно підвищити загальну ринкову ліквідність.

Саме ця властивість є основним стимулом підвищення інтересу до фондового ринку, а не постійне подорожчання чи нестримне та непрогнозоване зростання цін, після якого може початися настільки ж катастрофічне падіння.

Незалежно від того, вирує криза чи ринок перебуває на підйомі, саме висока ліквідність, тобто можливість швидко і без проблем зафіксувати прийнятні значення прибутку або збитку, забезпечує постійний інтерес інвесторів до ринку.

Саме наявність достатньої ліквідності цінних паперів є основною умовою активізації операцій репо та маржинальної торгівлі. Висока ліквідність цінних паперів, що є предметом репо, забезпечує виконання двох пов'язаних завдань.

1. Захист інвестора від ризику, що надані у забезпечення папери не будуть викуплені.

2. Збереження достатньої ліквідності брокера.

Від ліквідності брокера залежить ліквідність фондового ринку, а від ступеня захисту прав інвестора - підтримка інтересу до ринку цінних паперів країни.

Ще однією умовою існування ефективного ринку репо і маржинального кредитування є вирішення проблеми справедливості біржової ціни. Наразі всі спроби регламентувати вимоги до розрахунку біржового курсу цінних паперів на рівні єдиного нормативного документа ДКЦПФР залишаються побажаннями.

У результаті для інституціональних інвесторів в Україні визначення достовірної ринкової ціни є завданням з багатьма невідомими. Їм доводиться орієнтуватися на різні нормативні вимоги регуляторів - НБУ, ДКЦПФР і Держфінпослуг, а також на біржові курси та котирування різних фондових бірж, які істотно відрізняються.

Знову виникає питання: які ж фінансові інструменти в Україні є надійними, ліквідними і справедливо оціненими для використання як забезпечення за договорами репо та при маржинальній торгівлі?

Нині вибір незначний, і це зрозуміло: у лістингових вимогах регулятор акцентує увагу на масштабах емітента і його фінансових показниках, а не на ступені інтересу до нього ринку, вираженому кількістю заявок і укладених на біржі угод.

Положення про функціонування фондових бірж говорить, що акцію можна включати до першого рівня лістингу за умови наявності хоча б однієї угоди за два робочі дні. Чи достатні такі критерії ліквідності для лістингових паперів?

Крім миттєвої ліквідності, істотно вищої, ніж діючі нормативні вимоги ДКЦПФР, важливими умовами розвитку ринку репо є підвищення вимог до обов'язковості виконання укладених на біржі договорів, простота відчуження забезпечення, уніфікація вимог до оформлення, обліку та звітності за такими операціями.

Однак найбільшою проблемою є, звичайно, оподатковування. Для професійних учасників фондового ринку доцільно ввести податкові пільги на здійснення специфічних операцій репо та маржинальних операцій.

В остаточному підсумку, у результаті росту ліквідності фондового ринку, це позитивно вплине на розвиток економіки і на показники збирання податків.

Отже, логічною була б наступна послідовність дій для активізації операцій репо і маржинального кредитування на українському фондовому ринку.

1. На рівні ДКЦПФР і ДПА визначити нормативну класифікацію маржинальних операцій і договорів репо на фондовому ринку як операцій з цінними паперами незалежно від обраного способу нарахування винагороди.

2. Визначити критерії ліквідності для цінних паперів, які можуть використовуватися як забезпечення для даних операцій. Такими паперами мають стати державні облігації України за умови підвищення оперативності і технологічності розрахунків.

Дані критерії повинні бути значно жорсткішими, ніж діючі лістингові вимоги в положенні про функціонування фондових бірж.

3. Конкретизувати вимоги до договорів репо і маржинальних операцій на рівні, не нижчому, ніж це регламентовано у правилах торгівлі цінними паперами для дилерських договорів, договорів комісії, доручення, андеррайтингу й управління.

При цьому навряд чи доцільно на законодавчому рівні розділяти операції на біржовому і позабіржовому ринках. Незважаючи на більшу важливість розвитку біржового ринку, ліквідні папери мають бути орієнтиром для обох сегментів.

У той же час, фондові біржі можуть і повинні запропонувати учасникам торгів лояльніші умови укладення угод, забезпечити більшу надійність і зручність розрахунків, ніж це може зробити неорганізований ринок.

Технологічність і додаткові гарантії виконання зобов'язань є стимулом для торговців. Організований ринок має розпочати здорову конкурентну боротьбу з неорганізованим і перемогти його, але не законодавчо закріпленими привілеями.

Однак спочатку треба створити нормативну базу, а вже потім активізувати ринок. Якщо ці проблемні питання не будуть попередньо врегульовані, то активізація практики укладення договорів репо і маржинальних операцій може призвести до неприйнятних податкових ризиків, що зараз де-факто і відбувається.

Якщо такі операції оподатковуватимуться за загальною схемою, окремо від операцій з цінними паперами, то здійснення таких операцій не буде привабливим і не стане поштовхом до підвищення ліквідності національного фондового ринку.