Як продавався ОПЗ

Як продавався ОПЗ

Фактично ОПЗ проданий, але з відстрочкою виконання. Учасники угоди отримали поле для маневру, а прем'єр - алібі, додаткове реноме борця за справедливість та можливість експлуатувати коника про злих олігархів.
Середа, 30 вересня 2009, 15:10
Олег Волчанський - начальник фінансового відділу комерційного банку

Після конкурсу з продажу ОПЗ я запитав у друга, що не дуже слідкує за політикою і не володів останньою інформацією щодо заводу: як, на його думку, можна віддати дешево завод потрібним людям і не втратити рейтинг перед виборами? Віддати чужими руками, спокійно відповів він.

Прем'єр знаходилася у непростій ситуації. Наближення вирішальних виборів вимагає значних фінансових ресурсів, що в умовах кризи та обмілілих гаманців потенційних спонсорів становить серйозну проблему.

Крім того, криза різко понизила рейтинг Юлії Тимошенко. Стовідсоткової впевненості у перемозі на виборах немає, отже, неможливо розраховувати на беззастережну фінансову підтримку. Потрібні гарантії, які також ніде взяти.

Звісно, існує можливість користуватися державними ресурсами, проте бюджет і так тріщить по швах. Не вистачає коштів навіть на захищені статті.

Реклама:

10 мільярдів гривень від НБУ на зведення об'єктів "Євро 2012" заблоковано. Ці кошти могли б вирішити проблему, оскільки будівництво - чи не найбільш корумпована сфера. Скільки використано цементу, не скаже ніхто. Та не склалося.

Є ще приватизація, проте цікавих об'єктів уже не залишилося. Окрім Одеського припортового заводу. Завод, вартість якого, за різними оцінками, коливається від 10 до 15 мільярдів гривень, отриманий при приватизації з відповідним дисконтом, і став би джерелом вкрай необхідних ресурсів.

Проте перед виборами операція "Криворіжсталь-2" була б політичним самогубством, особливо враховуючи низькі ціни на активи внаслідок кризи.

Що робити? Коломойський. Спонсор НУНС на останніх виборах у парламент, один з творців діючої коаліції. Саме він допоміг знайти необхідну кількість депутатів для формування протимошенківської більшості у НУНС.

Проте найбільша особливість Коломойського - у наявності у нього вільних ресурсів. Олігарх продав значні активи за хорошими докризовими цінами. Крім того, він заявляв про готовність витратитися на президентські вибори.

Але розраховувати на прихильність бізнесмена, відомого жорстким стилем ведення бізнесу, не доводиться. Йому також необхідні гарантії або компенсація. І ОПЗ його в повній мірі влаштував би. Але як це зробити? Як розрахуватися за фінансову підтримку і не втратити обличчя?

Після того як прем'єр встановила контроль над ФДМ, відсторонитися від дій останнього неможливо. Будь-які дії відомства будуть асоціюватися з Тимошенко. Крім того, необхідно уникнути участі сильних гравців, що неодмінно підніматимуть ціну та не дозволять придбати завод з необхідним дисконтом.

Виходячи з останніх подій, обмеження числа учасників стало прямим завданням самого Коломойського. Ну не може ж ФДМ збивати ціну виставленого ним же на продаж підприємства. Просто не зрозуміють.

Коломойський пішов перевіреним шляхом - шляхом судової заборони участі у конкурсі небажаних учасників. Тих, з якими не вдалось домовитися про спільну участь. Також можна припустити, що пасивність "Газпрому", ще одного учасника конкурсу, обумовлена політичними домовленостями на найвищому рівні.

Окремо Коломойський навідався до президента, де, виходячи з наявної у ЗМІ інформації, переконав останнього у наявності домовленості про продаж ОПЗ фірмі, підконтрольній "Газпрому".

Реакцію Ющенка на продаж стратегічного підприємства підконтрольному Кремлю монополісту передбачити було неважко: з'являється указ, який забороняє приватизацію ОПЗ. Це також відлякує стратегічних інвесторів.

Цікавими у цьому контексті видаються слова Коломойського, що завод залишиться в Україні. Вони адресовані саме президенту.

Але як бути Тимошенко? Операція "Криворіжсталь-2" робить безглуздою її участь у виборчій компанії. Таку недолугість навряд чи вдасться виправдати. Але і без фінансових ресурсів не можна.

Відповідь проста: потрібно, щоб рішення прийняв хтось інший. Орган, який напряму не асоціюється з Тимошенко. Хто? Суд.

Ті самі суди, що виявляють дивовижну здатність приймати "потрібні" рішення, але формально є незалежними. Яскравий приклад впливу прем'єра на суди - блокування за їх допомогою дострокових виборів у 2008 році.

Так чи інакше, ФДМ повинен був виконати необхідні формальні процедури для відчуження державного майна, але не приймати рішення, щоб не підставляти прем'єра. Тимошенко ж потрібно було забезпечити собі алібі, і це було зроблено.

Шоу з продажу почалося з дивного діалогу між представниками Коломойського та посадовцями ФДМ, в ході якого "з'ясовувалася" легітимність аукціону. Потім відбувся сам конкурс, де переможцем визнали підконтрольну Коломойському фірму. І далі апофеоз: забезпечення алібі, так зване скасування конкурсу.

Поставте себе на місце клерків від ФДМ, підзвітних прем'єру. Хтось вірить у незалежність чиновників в Україні і їхню принциповість на таких посадах?

Так от, ці клерки заходять у дорадчу кімнату і приймають рішення, яке прямо розходиться з відомою на той час позицією прем'єра про необхідність продажу, навіть всупереч указу президента. Причому виконуючий обов'язки голови ФДМ Дмитро Парфененко запевнив, що вимкнув телефон. І я йому вірю. Вказівку не визнати конкурс він отримав ще до конкурсу. Таким був план.

Доповнила фарс сама прем'єр, підтримавши рішення ФДМ та звинувативши учасників у змові. Алібі для вірних прихильників є. Рішення питання про приватизацію у такий спосіб з технічної сторони вивірене.

Фактично ОПЗ проданий, але з відстрочкою виконання. Учасники угоди отримали поле для маневру, а прем'єр - алібі, додаткове реноме борця за справедливість та можливість експлуатувати коника про злих олігархів.

Ключовим для розуміння подальшої долі ОПЗ є інтерв'ю колишньої голови ФДМ Семенюк-Самсоненко: "Конкурсна комісія, яка пішла у дорадчу кімнату, порушила регламент роботи комісії", - наголосила вона.

За її словами, це дозволяє переможцям конкурсу подати до суду. Семенюк-Самсоненко нагадала, як у 2001 році депутат від БЮТ Костянтин Жеваго придбав "Луганськтепловоз" за 43 мільйони гривень.

"Тоді комісія визнала конкурс недійсним. І Жеваго пішов у суд. У 2005 році, коли я прийшла у ФДМ, він поклав рішення суду, яке мене зобов'язувало продати завод за 43 мільйони гривень, бо конкурсна комісія не мала права не визнавати конкурс", - сказала Семенюк-Самсоненко.

Вона зазначила, що наразі розігрується той самий сценарій. "Відбулося шоу, розігране з тим, щоб на цьому питання не завершити, а завтра рішенням суду віддати цей завод переможцю. І ця дія буде зроблена таким чином, що ФДМ і держава втратять все", - підсумувала вона.

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції «Економічної правди» та «Української правди» може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.
Реклама: