Лаффер vs Яценюк або вінегрет популізму і "податкового раю"

Лаффер vs Яценюк або вінегрет популізму і "податкового раю"

Напередодні виборів прем'єр анонсував підвищення зарплат і пенсій, тому падіння дохідної частини йому потрібно менше за все. Тобто податків з бізнесу будуть збирати все одно більше.
Понеділок, 21 вересня 2015, 09:30
Володимир Панченко, директор Інституту економічних і суспільних досліджень імені Олександра Поля

Уряд поповнився черговим іноземним радником. Цього разу ним став американський економіст Артур Лаффер, автор "кривої Лаффера", колишній консультант Рейгана та Піночета.

Його тандем з Наталією Яресько виглядає досить органічно.

У той же час міністра фінансів вже називають "місіс все по 20". Адже розроблена її відомством податкова реформа передбачає введення єдиної 20% ставки на всі ключові податки: єдиний соцвнесок, податок на доходи фізосіб, податок на прибуток підприємств, податок на додану вартість.

І хоча Мінфін вже звітує про успіх реформи, бізнесом вона не сприймається  - суттєвого фіскального послаблення не відчувається.

Реклама:

За оцінками експертів 100-мільярдна діра в бюджеті яка виникне у разі прийняття цієї версії податкової реформи призведе до спроб хаотично поповнювати дохідну частину, вносячи розбалансованість в давно неспокійну сферу публічних фінансів.

Пан Лаффер, як і Наталія Яресько, є переконаним прихильником зниження фіскального навантаження. Через певний період, за його теорією, воно може привести до збільшення податкових надходжень. В Україні він пропонує ввести податок з обороту (скоріше за все податок з продажів), аби наблизити наші податки до американських та вдвічі їх знизити. Він жартома пропонує Наталії Яресько стати  "місіс все по 10".

Знизивши реально удвічі податки, ми станемо державою для бізнесу, а не соціальною країною. За цим сценарієм, якщо бізнес добре зароблятиме, рядові робітники зрештою отримуватимуть високі зарплати і відповідно вони будуть фінансувати непрацюючих різними способами, але без участі держави.

Особисто я  проти такої ультраліберальної моделі, оскільки не сприймаю концептуально відсторонення держави від економічних питань.

Це означає, що крім соціальних виплат, на які в українському бюджеті хронічно не вистачає коштів через загальний низький рівень ВВП, потрібно ще запланувати кошти на інструменти стимулювання бізнесу та розвиток пріоритетних сфер.

Відповідно більш високі податки на сировинну продукцію – нафту, газ, руду, а також  сільськогосподарську сировину можуть бути застосовані без ризику сповільнення економіки. В той же час для середніх та малих компаній, особливо високотехнологічних, фіскальне навантаження має бути низьким.

Сьогодні вже не податки, а відсутність інноваційної системи, притаманної країнам конкурентам, та повна відсутність адекватного за термінами та вартістю фінансування бізнесу призводить до зникнення існуючих та блокування створення нових підприємств. 

Позитивні зміни в регуляторній сфері зі скасуванням дозволів  та стандартів не призводять до очікуваного відродження економіки.

Тому давайте бути відвертими: ніколи в українській історії "крива Лаффера" не знаходила втілення. Скорочення податків завжди тягне за собою падіння надходжень до бюджету в перший період.

Оскільки горизонт реального планування в Україні завжди тільки один наступний рік, то для податківців зменшення чи збільшення податків у законопроекті не є практичним питанням, а лише голою теорією. У Податкової є план від досягнутого в минулому періоді - проста "екселівська" таблиця, згідно з якою потрібно виконувати план за надходженнями.

В усі періоди зниження податків було заграванням з бізнесом і піаром. А перед затвердженням бюджету, особливо в час виборів, які Україна переживає кожні два роки, додається ще і популістичний піар – підвищення пенсій і зарплат.

Тому запрошення видатного радника, який знає про що говорить і знає що робити, дисонує з політикою прем'єр-міністра, в підпорядкуванні якого перебуває міністр фінансів і відповідно його радник.

Лаффер каже очевидні речі – якщо ви скорочуєте податки, падає дохідна частина. Відповідно не може бути ніякого підвищення зарплат бюджетників і пенсій. Мається на увазі поточний період.

Через два-три роки, якщо уряд буде поводити себе чесно перед населенням і бізнесом, виникне зростання дохідної частини при знижених ставках податків. Відповідно соціальні стандарти можна буде підвищувати.

Вибачте за потік банальностей, але таким банальним є економічний світ.

Не може бути у популістського прем'єр міністра підлеглого лібертаріанського міністра фінансів. Як і не може бути начальником ультраліберал-прем'єр у міністра фінансів – прихильника високого оподаткування сировинного експорту з перенаправленням коштів у пріоритетні високотехнологічні види діяльності та освіту. А пані Яресько, попри свої переконання, все ж лишається представником популістського уряду Яценюка.

Напередодні виборів прем'єр анонсував підвищення зарплат і пенсій, тому падіння дохідної частини йому потрібно менше за все. Відповідно податків з бізнесу будуть збирати все одно більше, тиснучи різними способами на нього.

Потрібна наявність стратегічного планування як економіки так і фінансів, замість примітивних "считалок" ДФС. Це перше, що потрібно мати. Але це для нашої країни поки що - нереальна утопія.

Друге – потрібно, щоб уряди були більш менш монолітні в своїй політекономічній підготовці. Якщо зібралися ультраліберали, то всі вони відкрито повинні йти до населення з меседжем - ми ліквідуємо солідарну пенсійну систему, не будемо підвищувати зарплати, поки не запрацює економіка. До бізнесу звернення інше  – у вас буде простий як двері податок "все по 10" і ніяких інспекторів.

Водночас, на лаві запасних в цей час терпляче чекає своє черги уряд, який суттєво підвищить податки на добувні сектори і перенаправить кошти в високотехнологічну сферу та освіту. Тут населенню потрібно пояснити, чому кошти направляються в бізнес, а не на підвищення зарплат. Олігархів - переконати силою слова і діла, що податки таки доведеться платити.

Або навпаки, представники неокейнсіанської чи німецької політекономічної школи керують а ультраліберали чекають свого моменту.

Ви скажете – так за тих, що "все по 10", не проголосують, бо хто ж піде на заморожування пенсій! Проте, це не факт. Якщо провести правильну інформаційну кампанію і почавши реформи, не гратися, не брехати і не пробувати бути розумним і красивим одночасно, то це можливо.

Потрібна чиста, наскільки це можливо, економічна модель. Я показав бажану дуальність урядів, якої можна досягнути не зразу. Але чи є шанс у незрозумілого "вінегрету" з популізму Яценюка та "податкового раю" Лаффера? 

***

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться.

Точка зору редакції "Економічної правди" та "Української правди" може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції «Економічної правди» та «Української правди» може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.
Реклама: