Полтергейст у суді

Однією з умов залучення іноземних інвестицій є дієве конструктивне судочинство.

Тимчасом у 2014 році Україна посіла 45 місце у рейтингу Doing Business за критерієм судового забезпечення виконання контрактів.

Попереду Києва - Бутан, Гана, Кабо-Верде та інші країни третього світу, що не робить честі вітчизняним людям у мантіях.

В Україні конфлікти між бізнесом вирішують господарські суди.

Ключовою ланкою системи є Вищий господарський суд, який до квітня 2014 року очолювали колишні голова Донецького апеляційного господарського суду Віктор Татьков і голова Господарського суду Донецької області Артур Ємельянов.

Будь-які принципові для учасників справи рано чи пізно потрапляють на розгляд ВГСУ як до касаційної інстанції.

На жаль, платникам податків Вищий господарський суд запам'ятався хіба-що скандалами. Чи то годинниками на руках суддів за ціною столичної квартири, чи то ще одним комфортним суддівським офісом за 1,2 млрд грн.

Після революції питання відновлення довіри до суддівської гілки влади постало особливо гостро. Тим більше, що очищення господарських судів від корупції має стратегічне значення для молодої держави. Як відомо, залучення масштабних іноземних інвестицій є чи не найбільшою надією на виживання нового уряду.

Притчею во язицех стали розповіді в юридичних колах про особливий контроль керманичів ВГСУ за справами, у яких фігурувала власність на кілька мільйонів. За словами правників, щоранку з Вищого господарського суду керівникам судів нижчих інстанцій надходили інструкції, як вирішувати ту чи іншу справу.

Представники ВГСУ на правах анонімності передали автору копію довідки про кількість касаційних скарг, які протягом 2013 року розглянув кожний суддя.

З документа видно, що навантаження на суддів нерівномірне. Законодавство ж вимагає враховувати обсяг навантаження при розподілі справ. Така дивна статистика свідчить, що автоматизована система у Вищому господарському суді за часів Татькова та Ємельянова давала серйозні збої.

Копія довідки про кількість касаційних скарг, які протягом 2013 року розглянув кожний суддя  ВГСУ. Натисніть для збільшення

За словами працівників суду, які передали документ, причиною нерівномірного навантаження є "людський фактор": втручання у роботу автоматизованого розподілу справ між суддями. Інакше кажучи, у Вищому господарському суді навчилися підтасовувати результати розподілу на користь "потрібних" суддів.

Як відомо, автоматизований розподіл справ - комп'ютерна система, яка розподіляє справи між суддями, враховуючи завантаженість судді та його робочий календар.

Запрацювала система у 2011 році для усунення голів судів від розподілу справ та зменшення хабарництва. Тоді ж була введена кримінальна відповідальність за незаконне втручання у роботу автоматизованої системи документообігу суду.

Однак вже 2012 року екс-голова Печерського райсуду Києва заявив, що роботу автоматизованої системи можна коригувати.

Богдан Львов. Фото vgsu.arbitr.gov.ua

Аналіз документа з нетрів судової системи дозволяє відзначити дві особливості діяльності Вищого господарського суду.

1. Справи розподілені між суддями нерівномірно.

Так, у 2013 році найбільше роботи перепало судді Станіславу Мирошниченку, який опрацював 448 касаційних скарг. Його колега Віктор Москаленко протягом року розглянув тільки п'ять скарг, Олександр Удовиченко - 23, Сергій Могил - 40.

Це при тому, що середнє навантаження на суддю першої судової палати, до складу якої входить Мирошниченко, становить 256 скарг на суддю за рік. До слова, новий голова ВГСУ Богдан Львов у 2013 році встиг розглянути 143 справи.

2. Деякі судді примудрилися за 365 календарних днів розглянути 400 і більше справ. На другому місці після Мирошниченка за продуктивністю - Інна Алєєва із 433 скаргами. На третьому - Галина Прокопанич з 402 скаргами.

На жаль, представники ВГСУ не надали жодного доказу втручання у систему. До того ж копія довідки про кількість касаційних скарг не містить підписів чи печаток. Проте автор проаналізував перебіг розгляду справ найпродуктивніших суддів за 2013 рік і виявив кілька цікавих обставин.

Мирошниченко, Алєєва і Прокопанич протягом 2013 року кілька разів були у відпустці по кілька днів, внаслідок чого керівник апарату суду отримувала нагоду проводити повторний автоматизований розподіл їх справ. При цьому дані справи вперто потрапляли до суддів, які, судячи з довідки, також були перевантажені.

Станіслав Мирошниченко став суддею ВГСУ навесні 2009 року. До того працював у Донецькому апеляційному господарському суді.

Відповідно до розпоряджень керівника апарату Ірини Галівець, яка також починала кар'єру у Донецьку, у 2013 році Мирошниченко ходив у відпустку п'ять разів: у травні, червні, двічі у липні і один раз на початку вересня.

Щоразу, коли Мирошниченко йшов у відпустку, Галівець мусила проводити повторний автоматизований розподіл справи. Однак, як встановив автор, у деяких випадках Мирошниченко у відпустку де-факто не ходив.

Так, за даними Єдиного державного реєстру судових рішень, 7 червня 2013 року нібито у зв'язку з відпусткою судді Мирошниченка було проведено повторний автоматичний розподіл справи №26/071-12.

11 червня 2013 року цю справу розглянула з винесенням рішення інша суддя - Інна Алєєва. Проте той же реєстр містить інформацію, що 7 червня, у день перерозподілу вказаної справи, Мирошниченко прийняв ухвалу в іншій справі.

Призначення голови ВГСУ. Фото vgsu.arbitr.gov.ua

Також 11 червня, у день розгляду його справи Алєєвою, Мирошниченко взяв участь у розгляді справи №5011-58/19076-2012. Виникає логічне питання: на підставі чого Галівець відправляла у відпустку суддю, який був на роботі?

Аналогічна ситуація трапилася під час останньої відпустки Мирошниченка. 19 вересня 2013 року керівник апарату Галівець призначила повторний автоматизований розподіл справи Мирошниченка №5011-48/16687-2012.

Того ж дня обрана долею суддя Світлана Владимиренко ухвалила рішення у цій справі. Однак, як показує Державний реєстр судових рішень, в той же день Мирошниченко був на роботі, адже виніс ухвалу в іншій справі.

Алєєва працює у Вищому господарському суді з листопада 2011 року. До того також працювала у Донецькому апеляційному господарському суді. Реєстр містить шість розпоряджень про повторний розподіл справ через її відпочинок. У відпустку суддя ходила у січні, лютому, березні та листопаді.

Тут теж не обійшлося без містики. За розпорядженням керівника апарату ВГСУ через відпустку Алєєвої одну із справ передали на повторний розподіл. Відтак, 29 січня справу розглянув уже інший суддя.

Проте за даними реєстру у день виходу розпорядження про перерозподіл Алєєва брала участь у прийнятті ухвали в іншій справі. 28 січня вона розглядала справу №5006/32/59пд/2012, а 30 січня - справу №5011-45/2925-2012.

Суддя Галина Прокопанич прийшла у Вищий господарський суд у січні 2011 року із Севастопольського апеляційного господарського суду. До того працювала в судах Луганщини. За 2013 рік у розпорядженнях керівника апарату ВГСУ зафіксовано 14 випадків автоматичного перерозподілу справ через відпустки Прокопанич.

Звичайно, були і такі "відпустки", під час яких суддя спокійно працювала. Так, передостання відпустка Прокопанич у 2013 році зафіксована у розпорядженні керівника апарату у справі №5011-47/14416-2012. Вже 9 грудня її розглянув інший суддя. Проте згідно з реєстром Прокопанич 5 і 9 грудня розглядала інші справи.

Фото vgsu.arbitr.gov.ua

На початку квітня автор звернувся за роз'ясненнями до відділу міжнародно-правового співробітництва та зв'язків з пресою ВГСУ, однак відповіді не отримав.

Чи можна звинувачувати суддів у тому, що вони на кілька днів ходили у відпустку, і через це скарги підприємців "стрибали" коридорами суду? Мабуть, ні. Чи можна звинуватити суддів у тому, що деякі з них отримали більше справ, ніж інші? Теж ні.

Однак у країні відбулася революція. Люди боролися і за справедливі суди. Тисячі підприємців, ставлячи під загрозу бізнес і життя, протестували проти відсутності правосуддя. Тож відновлення довіри до суддів повинне відбуватися не тільки через персональну люстрацію, а й через покарання за зловживання владою.

Генпрокуратура та СБУ мусять перевірити та оприлюднити усі факти втручання у роботу автоматизованої системи розподілу справ. Від рішень господарського суду залежить не просто доля змагальних сторін в окремому судовому процесі. Від цих рішень залежить розвиток національної економіки.

Розслідування проведене у рамках проекту "Об'єднуємося заради реформ (UNITER)", що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) та здійснюється Pact в Україні.

Фото на головній: голова Вищого господарського суду Богдан Львов. Фото vgsu.arbitr.gov.ua

* * *

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться.

Точка зору редакції "Економічної правди" та "Української правди" може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.