Останні події навколо ринку нафтопродуктів та нафтопереробки нагадують швидку перемотку подій останніх двох років.

Практично всі ініціативи лобі нафтопереробників реанімуються з приходом до Мінекономрозвитку Петра Порошенка.

Спершу в міністерстві згадали про мита на імпортні нафтопродукти, а потім, згадавши про всі процедурні та СОТівські перепони, вирішили залишити цю ідею.

Наступною на порядок денний спливла ідея про безмитний імпорт нафти. Про цю ідею вже згадували наприкінці 2011 року. Тоді планувалося, що пільги на сплату ПДВ отримає "Нафтогаз України".

Однак НАК має за плечима сумну історію порятунку ринку в минулому році. Тоді "Нафтогаз" переробив близько півмільйона тонн нафти на Лисичанському НПЗ, але пальне виявилося дуже дорогим. Його залишки були продані лише цього року на підйомі цін. Іншими словами, ринок не врятували, і продукт видався дорогим.

Тепер питання про скасування ПДВ на імпорт нафти знову на часі. Поки йдеться про запуск тих НПЗ, які вже стоять. Зробити це можна, допомігши власникам заводів.

При вартості барелі нафти 100 дол розмір "допомоги" повинен становити 1,5 млрд дол на 10 млн тонн нафти. Десь таку суму "оптимізують" на ПДВ при ввезенні нафти Герман Хан, Вагіт Алікперов та Ігор Коломойський.

Поки невідомо, яке саме рішення приймуть в уряді, але вже зараз зрозуміло, що ніякого дешевшого бензину "на пістолеті" ніхто не побачить. Пальне знову пройде через низку "прокладок", і споживач заплатить за все. Покупцям розкажуть, що це все заради країни, однак такі умови однозначно неконкурентні.

Якщо проблема лише у вартості нафтопродуктів, то достатньо дати задній хід у питанні плаваючих акцизів. Наприклад, скасувати корекцію акцизів в бік збільшення при низьких цінах на нафту - і цінова ситуація вирішиться.

Замість цього уряд намагається знизити вартість бензину за рахунок додавання біоетанолу. Будемо додавати 5%. Звісна річ, буде шалена економія. Хоча, навряд чи споживач її відчує. Трейдери одразу ж скажуть про збільшення витрат на обслуговування пального з вмістом спирту, бо "треба зачищати ємності".

При цьому з 2013 року товарний бензин взагалі не можна буде ввозити в Україну. Буде ввозитися спеціальна марка, в яку можна додавати той самий біоетанол. Тобто щоб вирішити проблему з цінами, ми, навпаки, тільки ускладнюємо ситуацію.

Зрозуміло, час для модернізації НПЗ втрачений. Всі намагання реанімувати переробку стають лише чудовим приводом "оптимізувати" мільйони і мільярди.

Логічніше було б надати деякі пільги для переобладнання НПЗ, отримавши від власників гарантії забезпечення ринку нафтопродуктами без розмов про подальші дотації з кишень споживачів, мит та квот.

Працівники Лисичанського НПЗ пікетують обласну держадміністрацію. Фото lisichansk.com.ua

Однак російські та місцеві олігархи, які вже все витиснули з НПЗ, якими вони володіють, потребують допомоги українців, їх терпіння і розуміння.

Це при тому, що переробні потужності тих же ТНК чи "Лукойлу" в сусідніх країнах можуть працювати і постачати пальне на український ринок, а "українські" потужності занедбані і повинні отримати преференції від процвітаючого українського народу.

Можливо, так відбувається через те, що гроші можна отримувати і з застарілих потужностей завдяки відсутності будь-якого контролю з боку держави за цінами.

Чому азербайджанська компанія, яка так само має доступ до власної нафти, будує нафтопереробний завод в Поті, а не на теренах ринку, який поглинає 10 млн тонн нафтопродуктів на рік?

Яку легенду повинен видумати Мінпаливенерго, щоб обмежити імпорт нафтопродуктів з цього НПЗ в Україну? Знову затягнути пісню про Митний союз? Не вийде. Про майже дешеву азербайджанську нафту? Теж ні.

Якщо забезпечення нафтопродуктами є питанням національної безпеки, то чому ці інвестори, які зайшли на держпідприємства за смішні гроші, досі ними володіють?

Якщо вони не можуть працювати рентабельно, коли нафта б’є мінімуми вартості, то чому б не знайти інших інвесторів? НПЗ будувалися з розрахунку вартості нафти 105 доларів за барель.

Звісно ж, ми не можемо сваритися з північним сусідом, бо ще трохи - і будуть укладені нові вигідні контракти. Байдуже щодо чого - сиру, цукру чи ще чогось. Ще зо п’ять разів наша делегація стріне новий рік на ганку "Газпрому", і це таки станеться.

Більш ніж сміховинними виглядають аргументи Мінпаливенерго про те, що треба потурбуватися про олігархів, бо "Газпром" має плани в Україні. А коли Лисичанськ та Одеса продавалися російським олігархам, про це хтось подумав?

Чи у когось існують сумніви, що ТНК-ВР та "Лукойл" в потрібний момент не скажуть "єсть!"? У нас з Російською федерацією йдуть відверті торговельні війни. Можливо, ще й через це стоять нафтопереробні заводи.

Переробка давно в руках російських олігархів, а назва компанії в нинішніх реаліях не має жодного значення. Тому нашим залишається лише крутити реверанси, видумувати нові переваги в обмін на свій інтерес. Зрозуміло одне: стратегічну галузь нафтопереробки Україна давно втратила.

*  *  *

Колонка є видом матеріалу, який відображає точку зору окремо взятого автора на окремо взяту тему. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції "Економічної правди"  та "Української правди" може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.