Держава готує до продажу три великі банки – Родовід, АКБ Київ та Укргазбанк, на капіталізацію яких в 2009 році було витрачено 25,8 мільярдів гривень. В результаті частка держави у статутних капіталах цих установ склала: ПАТ «Родовід Банк» - 99,99 %; ПАТ «АКБ «Київ» - 99,94 % та АТ «Укргазбанк» - 92 %.  На той час такі заходи були здійснені, щоби подолати негативні наслідки світової фінансової кризи.

Напередодні парламентарі прийняли у першому читанні урядовий законопроект про особливості продажу пакетів акцій, що належать державі у статутному капіталі банків, у капіталізації яких взяла участь держава ( № 9362). Урядовці пояснюють необхідність прийняття цього закону тим, що вимога повернути до бюджету витрачені на капіталізацію кошти закладена в той самий закон, за яким ці банки купувалися державою.

Точно можна сказати, що найближчим часом продавати банки нерозумно. Справжні іноземні інвестори зараз хочуть не купувати нові банки в Україні, а позбутися вже існуючих. Отже, влада зробить черговий подарунок українським олігархам, віддавши до їхніх рук капіталізовані банки за копійки, а бюджет реальних грошей не отримає. Якщо навіть підійти до цього питання виважено, провести передпродажну підготовку, а сам продаж банків здійснити в 2014-2015 роках, шанси повернути витрачені гроші - лише 50-60%.

Отже, треба почекати. Скільки - невідомо. Це означає, що законопроект №9362 буде прийматися на перспективу, щоб усунути перешкоди для продажу. Дата, відколи почнеться продаж капіталізованих банків, у ньому чітко не визначена.

Чому виникла потреба у цьому законі? У пояснювальній записці зазначено, що існують недоліки існуючого законодавства, що не дозволяють приватизувати ці банки. Усунути ці недоліки покликаний цей закон. Між тим, хочемо звернути увагу на декілька дуже цікавих пунктів законопроекту, які можна трактувати як підготовку умов для непрозорого продажу.

Зокрема, статтею 7 законопроекту передбачено, що продаж пакетів акцій банків здійснюється без дроблення на частини. Таке положення автоматично знизить ціни на акції. Адже у торгах не братимуть участь потенційні інвестори, які не в змозі прибати частку держави у повному обсязі, проте можуть купити кілька відсотків за конкурентною ціною. Тобто зелене світло автори законопроекту дають лише «оптовим» покупцям, які й викуплять повний пакет акцій за «оптовою» ціною – можливо, більшою, а можливо і меншою за реальну.

Окрім того, зазначений законопроект, на відміну від чинного приватизаційного законодавства, допускає можливість продажу акцій за ціною нижче номіналу. Для цього створено доволі заплутаний механізм. Спочатку радник з продажу проводить оцінку банку з урахуванням ринкової вартості, поточного фінансового стану, обсягу коштів, які спрямовані державою на капіталізацію, обсягу проблемної заборгованості. Якщо вартість оцінки пакету акцій буде меншою за номінальну вартість усіх розміщених акцій, продаж акцій банку відбуватиметься двома етапами. На першому етапі початкова вартість пакету акцій банку дорівнюватиме їх номінальній вартості. Проте, у разі відсутності заявок на участь у конкурсі, Мінфін перейде до другого етапу, на якому початкова вартість пакету акцій становитиме суму, визначену на підставі оцінки. Тобто пакет акцій може здешевшати. Це дуже нагадує непрозорі конкурси Фонду держмана, які вже стали легендарними.

Наступна можливість зловживання закладена в законопроекті №9362 у пункті, що стосується механізму проведення конкурсу та визначення переможця. Їх визначатиме Камбін. А тому, щоб хоч якось забезпечити прозорість продажу капіталізованих банків, відповідний механізм має бути закріплений безпосередньо у законі.

Урядовці також пропонують залучати для проведення оцінки акцій банків та відбору стратегічних інвесторів спеціального радника з продажу. Також, на вимогу Світового банку, уряд буде шукати юридичного радника. Послуги обох радників оплачуватимуться з державного бюджету. У пояснювальній записці до законопроекту урядовці зазначають, що їхня вартість може скласти від 14,8 до 20,2 мільйонів гривень.

Можливо, ці радники справді продадуть банки дорожче. Але можливо, що це лише одна з чудових можливостей витратити бюджетні кошти. Окрім того, можна припустити, що остаточна вартість роботи радника буде набагато більшою.