Геть дим з ресторанів!

Геть дим з ресторанів!

В Естонії, якщо людина в ресторані дістає сигарету, місцевим жителям зрозуміло: це іноземець, скоріш за все, з "дикунської" Росії. Тут не дозволяють курити не тільки в ресторані, але й на відстані трьох метрів від його дверей.
Понеділок, 31 жовтня 2011, 09:05
Костянтин Красовський, завідувач відділом контролю над тютюном Українського інституту стратегічних досліджень МОЗ України

У 2002 році парламент Ірландії ухвалив закон щодо тютюну, яким надав право міністерству охорони здоров'я визначати вільні від куріння місця.

Міністр Майкл Мартін був налаштований рішуче, але він спочатку вирішив, що заборона куріння не повинна охоплювати бари - тоді було важко уявити ірландський бар, у якому б не палили. Проте він був змушений змінити свою думку, і змусила його це зробити громадська організація - профспілка Mandate.

В її складі, серед іншого, було три тисячі барменів. Активісти сказали: "Хіба бармени не люди? Якщо міністерство вважає тютюновий дим шкідливим, то чому воно дозволяє барменам цілий день наражатися на цю шкоду?". Тоді ж в Канаді видали плакат: "Бути барменом - це не злочин, не можна карати за це смертною карою".

Ірландський міністр був вимушений поширити заборону куріння і на бари, хоча цьому рішенню опиралося багато бізнесових асоціацій. Серед них була і громадська організація "Ірландський альянс індустрії гостинності".

Реклама:

Вона невідомо звідки виникла якраз після ухвалення закону, а коли заборона куріння у барах була успішно впроваджена, цей альянс зник, не залишивши жодних слідів.

Так і в Україні виник власник невідомих ресторанів з неназваного українського міста Сергій А. Він вирішив захищати власників ресторанів від громадських організацій, які замість того, щоб будувати собачу будку, яка чомусь так потрібна цьому ресторатору, вирішили дбати про чисте повітря у ресторанах.

Недавно в інтернеті з'явилося повідомлення про віртуальну "громадську ініціативу" "Права курців", єдиною турботою якої є поширення анонімок про громадські організації, які протистоять транснаціональним тютюновим корпораціям.

Ситуація в Україні не є унікальною. У Нідерландах було створено громадську організацію "Врятуємо малі бари" з метою протистояти звільненню від диму. Журналісти виявили, що ця організація була заснована і оплачена тютюновою індустрією, і серед її засновників не було жодного власника бару.

Скарбник організації зізнався в отриманні 50 тисяч євро від тютюнової індустрії. Такі організації описав американський письменник Крістофер Баклі у книзі "Тут палять".

"Толкачами" называли борцов за права курильщиков, группы которых якобы сами собой возникали по всей стране по мере того, как набирало силу антитабачное движение. Группы эти отстаивали права угнетенных курильщиков, которые все с большим трудом находили рестораны с отведенными для них залами.

На самом деле никакой стихийностью тут и не пахло. То были "форпосты", созданные по образу и подобию студенческих организаций, которые в 1950-х годах финансировало ЦРУ.

Практически все свои средства "толкачи" получали от табачной индустрии. Деньги "отмывались" законным порядком. Они передавались посредникам, а те, изображая анонимных дарителей, жертвовали их, кому следует.

Расходов это требовало относительно малых, зато друзья табачной индустрии в Конгрессе и Сенате могли распространяться о всенародной любви к табаку".

На щастя, в Ірландії швидко розкусили таких "товкачів", і заборона куріння на всіх робочих місцях Ірландії, включаючи бари, набула чинності 29 березня 2004 року. Було і чимало супротивників, які вважали заборону зайвою і непрацюючою.

Проте через рік всі ці заперечення було спростовано. Опитування показали, що 98% ірландців, включаючи 94% курців, вважали, що робочі місця стали більш здоровими завдяки забороні, а серед всіх позитивних подій 2004 року звільнення робочих місць від тютюнового диму розцінювалося жителями країни як найвидатніше.

У 2004 році 7 тисяч ірландських курців кинули курити. За рік було проведено 35 тисяч перевірок, 94% яких показали, що закону дотримуються, і лише для одинадцяти з 7 тисяч барів потрібно було виносити покарання.

Переважна більшість некурців завжди була за звільнення барів від тютюнового диму, але до введення заборони куріння її підтримувало лише 40% курців. Через рік дії заборони, коли стали очевидні її результати, підтримка курців зросла до 80%.

Це не дивно. Курці переконалися, що зовсім неважко вийти перекурити на свіже повітря, а потім повернутися і ясно побачити посмішку офіціантки, яка тепер вже не кашляє, а сусід за стійкою бару вже не пропалить дірку у вашій сорочці.

Офіціанти справді стали менше кашляти. Проведене серед барменів 42 барів Дубліна дослідження показало, що після введення заборони у них суттєво покращилося здоров'я. Виявилося, що профспілка барменів захистила своїх членів.

Хтось може сказати: яка різниця, чи буде менше кашляти бармен, якого звільнять через закриття бару? Деякі власники барів Ірландії почали волати, що заборона куріння змусила їх закритися, бо люди перестали ходити в бари.

Проте ретельне економічне дослідження показало, що економічний спад для барів почався ще 2001 року, і ще до заборони куріння кількість регулярних відвідувачів барів зменшилася на 20%. Однак після заборони куріння ситуація покращилася.

За даними статистичного управління країни, вже у 2005 році обсяг продажів барів і кількість працівників у секторі зросли. Заборона куріння повернула людей у бари.

Аналогічний успішний досвід заборони куріння вже мали багато американських і канадських штатів та міст, проте Ірландія стала першою країною, яка звільнила свої бари від тютюнового диму. Цей успіх надихнув інші країни наслідувати цей приклад.

Звичайно, в інтернеті можна знайти і публікації з протилежними висновками щодо наслідків заборони куріння. Проте з цих публікацій лише 21 відповідала методологічним критеріям наукових робіт, і жодна з них не виявила негативного впливу заборони куріння на ресторани, бари або готелі.

Про такий вплив казали публікації, засновані на суб'єктивних даних, наприклад, інтерв'ю з власниками ресторанів. До того ж переважна кількість таких публікацій прямо чи опосередковано фінансувалася тютюновою індустрією.

Коли ж бралися до уваги об'єктивні економічні критерії, то картина була іншою. Наприклад, ретельний аналіз оподаткованих доходів в штаті Каліфорнія у 1990-2002 роках показав, що заборона куріння у ресторанах штату у 1995 році привела до росту доходів ресторанів, а заборона куріння в барах з 1998 року - до зростання їх доходів.

З 30 березня 2003 року місто Нью-Йорк звільнило свої ресторани і бари від тютюнового диму. За рік після цього зайнятість у секторі зросла, а департамент фінансів міста повідомив, що оподатковані доходи ресторанів і барів зросли на 9%.

Директор Асоціації ресторанів штату Коннектикут Ніколь Гріффін згадує: "Коли у жовтні 2003 року куріння в штаті було заборонено, ми спочатку нервували і боялися, що люди перестануть до нас ходити. Нічого такого не сталося, і сім років поспіль ми бачимо, що люди із задоволенням ходять їсти і пити в бездимній атмосфері".

Численні дослідження показують, що звільнення ресторанів і барів від тютюнового диму дає величезний ефект для здоров'я людей.

Команда дослідника Джеймса Лайтвуда з Університету Каліфорнії в Сан-Франциско виявила, що кількість інфарктів в Європі і Північній Америці почала зменшуватися відразу після заборони куріння. В перший рік - на 17%, а через три роки - на 36%.

Проте зменшується не лише число інфарктів. В Іспанії завдяки тому, що відвідувачі ресторанів перестали курити, 5% офіціантів таких ресторанів кинули курити, а ті, що продовжують палити, стали викурювати на дві сигарети в день менше.

Менше курять не лише офіціанти. Тютюнові корпорації вказують, що звільнення робочих і громадських місць від диму приводить до зменшення продажу сигарет.

Корпорація "Філіп Морріс" дійшла висновку, що фінансовий вплив заборони куріння буде величезним: "Якщо курець стане викурювати на три-п'ять сигарет менше на день, виробники втратять мільярди доларів річних прибутків".

Згаданий український ресторатор А. стверджує, що в більшості країн ЄС заборони тютюнового диму у ресторанах нема, а там, де вона існує, її масово не виконують. Із справжнім станом законодавства зі звільнення ресторанів від тютюнового диму у кожній країні ЄС можна прочитати у звіті на сайті Єврокомісії.

Ось кілька прикладів щодо стану виконання.

Я був у Данії у 1994 році, і тоді там курили навіть у вагонах метро. У 2010 році в Копенгагені я не бачив курців у жодному кафе чи ресторані.

В Італії іноземці можуть спостерігати дивну картину: половина відвідувачів бару виходить на вулицю і через п'ять-десять хвилин повертається. Там жартують, що заборона куріння в ресторанах - це чи не єдиний закон, який в Італії виконують.

В Естонії, якщо людина в ресторані дістає сигарету, місцевим жителям зрозуміло: це іноземець, скоріш за все, з "дикунської" Росії. Тут не дозволяють курити не тільки в ресторані, але й на відстані трьох метрів від його дверей.

Коли прем'єр Литви закурив люльку в кафе Клайпеди, це викликало обурення, і державна служба контролю змушена була оштрафувати його на 290 євро.

Ресторани в ЄС звільняються від диму не через підступні дії громадських організацій, а через підтримку населення. Опитування, проведене в усіх країнах ЄС, показало, що заборону куріння в ресторанах підтримує 77% європейців, а в барах - 61%.

У 2010 році на референдумі в Баварії 61% учасників проголосували за заборону куріння в барах і ресторанах, і 2011 року "Октоберфест" востаннє пройшов у димі.

У ФРН правила щодо куріння встановлює не уряд країни, а землі, і заборона паління в Баварії дозволила підвищити продажі в ресторанах на відміну, наприклад, від землі Північний Рейн-Вестфалія, де заборона містить багато винятків.

Я певен: якби в Україні відбувся такий самий референдум, як і в Баварії, більшість підтримала б звільнення ресторанів від тютюнового диму.

За даними репрезентативного опитування, проведеного Київським міжнародним інститутом соціології, заборону куріння в ресторанах підтримує 83% некурців і 54% курців України. Опитування виявило, що серед тих некурців, які протягом останнього місяця відвідували ресторани, 61% наражався на примусову дію тютюнового диму.

Ці дані показують, що ринок сам не здатен регулювати стан повітря в ресторанах. Неефективність добровільних обмежень визнала у спеціальній резолюції і Рада ЄС.

Коли заборона куріння є добровільною, можлива ситуація, коли клієнти перейдуть в інший заклад. Коли ж заборона є обов'язковою, то втрати клієнтів зазвичай не відбувається. Якщо ресторану є що запропонувати клієнту, крім попільнички, клієнти залишаться і до них приєднаються нові, які раніше не ходили в ресторан через дим.

Звичайно, у деяких ресторанів виникнуть проблеми. У деяких старих барах Ірландії став відчутним запах гнилі, який раніше не помічали через суцільний тютюновий дим. Якщо такі смердючі ресторани врешті закриються, то туди їм і дорога.

Розумні ресторатори давно зрозуміли: у будь-якій країні некурці - більшість. До того ж більшість курців розуміє шкідливість тютюнового диму і погоджується курити там, де вони менше шкодять іншим людям. За даними всіх опитувань, 70% курців визнає, що хоче кинути палити, а решта хоче, але боїться у цьому зізнатися. Тож заборона куріння у ресторанах допоможе деяким курцям здійснити їхню мрію.

Тезу, що "саме свобода вибору є основою ринкової економіки", давно спростувала практика. Під гаслом свободи вибору стимулювалося надлишкове споживання, яке стало основною причиною недавньої економічної кризи.

Тепер держави змушені рятувати людей від наслідків їх вільного вибору, як в Україні держава рятувала вкладників приватних банків. Хоча, з точки зору вільного ринку, такі вкладники вільно обирали банк, тому повинні вільно втратити свої вільні гроші.

Якби на шляху бізнесу не стояли громадські організації, не було б жодних очисних споруд. Навіщо змушувати бізнес витрачатися на очищення стоків, коли вільна ринкова людина має вибір: купатися у брудній річці біля дому чи поїхати на острів в океані? Нема грошей? У цьому винні громадські організації, які утискають бізнес!

На щастя, є і далекоглядні бізнесмени, які розуміють, що для отримання стабільних прибутків треба дбати про здоров'я своїх клієнтів і працівників.

Вони погоджуються з обґрунтованими обмеженнями, навіть якщо ті призводять до тимчасових грошових втрат. Однак до таких бізнесменів не можна віднести тютюнових ділків, які, за підрахунками ВООЗ, своїми виробами щорічно вбивають 5 мільйонів своїх клієнтів і 600 тисяч некурців, які вимушені дихати тютюновим димом.

Громадські організації з коаліції "За вільну від тютюнового диму Україну" підтримують звільнення ресторанів від тютюнового диму.

Таке звільнення рятує життя і здоров'я персоналу і клієнтів.

Таке звільнення підтримує переважна більшість людей України.

Чистий від тютюнового диму бізнес є більш ефективним.

Таке звільнення допомагає курцям позбавитися смертельної пристрасті.

Ми радо запрошуємо всіх курців у ресторани, де вони зможуть разом з усіма дихати чистим повітрям, залишивши тютюновий дим за дверима.

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції «Економічної правди» та «Української правди» може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.
Реклама: