Зарплати українців: все гірше і гірше

Зарплати українців: все гірше і гірше

З 2005 року по 2010 рік частка фонду оплати праці в операційних витратах коливалася в діапазоні 6-6,8%, а нижчою вона була в 2004 році - 5,7%. Тоді уряд очолював лідер Партії регіонів Віктор Янукович.
Середа, 6 липня 2011, 10:57
Юрій Глухов, uriy-gluhov.blogspot.com

Раніше з вуст вітчизняних політиків часто можна було почути тезу, що частка зарплати у собівартості української продукції дуже низька - близько 10%, тоді як у високорозвинених країнах вона сягає 40% і вище.

Останнім часом на цю тему говорять рідше, хоча недавно оприлюднені Держстатом відомості вказують на поглиблення цієї проблеми. У першому кварталі 2011 року структура операційних витрат з реалізованої продукції виглядала так.

Матеріальні витрати - 28,4%, вартість товарів і послуг, придбаних для перепродажу та реалізованих без додаткової обробки, - 53%, амортизація - 2,9%, витрати на оплату праці - 5,9%, соціальні відрахування - 2,1%, інші операційні витрати - 7,7%.

Як бачимо, частка зарплати становила лише 5,9%, а разом з відрахуваннями в соціальні фонди, які пропорційні зарплаті, - лише 8%.

Реклама:

За галузями економіки частка зарплати в сукупних операційних витратах з реалізованої продукції становила: у промисловості - 7,7%, сільському господарстві - 25,5%, будівництві - 7,7%, торгівлі - 1,8%, готельно-ресторанному секторі - 20,1%, транспорті і зв'язку - 17,3%, фінансовій діяльності - 1,2%, торгівлі нерухомістю - 7,4%, освіті - 40,5%, медицині - 26,4%, у сфері комунальних послуг - 26%.

Причому в останні два роки відбувається подальше зниження частки зарплати у собівартості української продукції. За перший квартал 2011 року вона дорівнювала 5,9%, тоді як за відповідний період 2010 року - 6,3%, а 2009 року - 6,8%.

Якби автор "Капіталу" Карл Маркс міг це прокоментувати, він сказав би: посилюється експлуатація капіталістами найманих працівників. Заперечити йому було б складно. Тим більше, що при владі зараз Партія регіонів, яка представляє інтереси великого капіталу, а серед членів уряду і парламенту багато власників великих підприємств.

До речі, з 2005 року по 2010 рік частка фонду оплати праці в операційних витратах змінювалася в діапазоні від 6% до 6,8%, а нижчою востаннє вона була в 2004 році - 5,7%. Характерно, що тоді уряд очолював лідер Партії регіонів Віктор Янукович, а зараз прем'єр-міністром є лідер цієї ж партії - Микола Азаров.

Проблему низької частки зарплати в собівартості української продукції наші політики не тільки помічали раніше, але навіть намагалися знайти способи її вирішення.

У 2007 році парламентарі з фракції Блоку Литвина Катерина Ващук та Олег Зарубінський внесли законопроект, який пропонував визначити мінімальну частку зарплати в структурі собівартості продукції на рівні не нижче 30%.

Свою ініціативу вони пояснили тим, що частка фонду оплати праці в структурі собівартості продукції українських підприємств становить близько 12%, тоді як за стандартами промислово розвинених країн ця частка повинна сягати 35%. Мовляв, в Україні склався надзвичайно низький рівень оплати праці.

Проте цю ініціативу інакше як популістською та економічно абсурдною назвати не можна. Наприклад, рентабельність в українській промисловості - як відношення результатів від операційної діяльності, прибуток, до сукупних витрат операційної діяльності - за перший квартал 2011 року становила 4,6%.

Це означає, що збільшити частку зарплати в собівартості до 35%, як того захотіли депутати, за рахунок зниження прибутку підприємств ніяк не вийде. Якщо ж підприємства в один момент таки підвищать утричі зарплати і на стільки ж зростуть відрахування в соціальні фонди, то внаслідок цього різко подорожчає їх продукція.

Станеться потужний сплеск інфляції, внаслідок чого уряду доведеться терміново шукати великий ресурс на підвищення зарплат у бюджетній сфері, пенсій та допомог. Крім того, через сильне зниження цінової конкурентоспроможності припиниться український експорт, а в країну хлине імпорт.

Звичайно, реальний прибуток багатьох українських підприємств набагато вищий за прибуток, задекларований у їх офіційній звітності, з якого сплачуються податки.

Вони продають свою продукцію, призначену на експорт, не кінцевому покупцю, а фірмам, зареєстрованим десь на Кіпрі чи Віргінських островах, за заниженими цінами, а купують товари і послуги, необхідні для власного виробництва, за завищеними цінами теж через посередників - офшори і конвертаційні центри.

Ці методи ухилення від сплати податків, які застосовує великий український бізнес, добре відомі. Однак дана проблема повинна вирішуватися не шляхом прийняття закону про збільшення частки зарплати в собівартості, а через поліпшення роботи фіскальних органів і посилення боротьби з корупцією і фінансовими махінаціями.

Ще одна причина настільки малої частки зарплати в собівартості продукції полягає в дуже низькому рівні доданої вартості, створюваної на українських підприємствах.

Особливо цим грішать хімічна, металургійна та аграрна галузі, зокрема, їх експортна продукція. Якби Україна експортувала не переважно сировину, а товари з глибшим ступенем переробки, то більшою була б і частка зарплати в собівартості.

Нарешті, ще одним способом підвищення частки зарплати в собівартості є випереджаючий темп зростання зарплати порівняно з темпом збільшення собівартості та ціни реалізації продукції.

Тобто чим швидше зростатиме реальна, скорегована на інфляцію зарплата, тим більшою ставатиме її частка в собівартості вітчизняної продукції. В цьому аспекті ситуація в Україні далеко не найкраща - намітилася тенденція швидкого зниження показників зростання реальної зарплати.

Так, у березні 2011 року до відповідного місяця 2010 року приріст реальної зарплати становив 11,3%, у квітні - 9,7%, а в травні - усього 5,2%. Як бачимо, всього за три місяці темпи зростання зарплат співвітчизників знизилися більш ніж удвічі.

Якщо ж у розрахунках використовувати не офіційну інфляцію, яка напевно істотно занижена, а фактичну, то може мати місце навіть падіння реальної зарплати.

Зрозуміло, що така динаміка реальної зарплати тільки вітається власниками українських підприємств. Швидкі темпи підвищення заробітків найманих працівників скорочують прибутки компаній і б'ють господарів фабрик-заводів по кишені.

Однак чи варто дивуватися, що влада, яка відстоює інтереси великого бізнесу і складається з його представників, проводить політику, котра сприяє уповільненню темпів зростання зарплати в країні та зниженню її частки у собівартості?

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції «Економічної правди» та «Української правди» може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.
Реклама:
Підпишіться на наші повідомлення!