Дефолт - від англійського Default - невиконання зобов'язань.

У фінансовій сфері - це невиконання позичкової угоди, зокрема, несплата відсотків чи основного боргу, умов договору щодо облігаційного кредиту. У сфері громадських відносин - це невиконання передвиборних зобов'язань влади.

Протягом 20 років українці стикалися з дефолтом щодня, і він наразі наростає, як снігова куля.

Перший приклад дефолту - масова "ваучерна" приватизація прем'єра Леоніда Кучми, яка збагатила його, його родину і найближче оточення.

Другий приклад - знецінення курсу гривні до долара з 1,2 гривні у 1996 році до нинішніх 8 гривень. Українці збідніли в 6,5 разу, тоді як багатії, штучно створені трьома президентами країни, у стільки ж разів збагатіли.

Третій приклад - нинішнє розкрадання керівниками держави, їх родинами та оточенням привабливої землі і власності, внаслідок чого тільки за 2010 рік статки багатіїв при владі зросли у 1,5-2 рази.

Четвертий приклад - перерозподіл бюджетних коштів і грошей громадян з соціальної сфери на інфраструктурні проекти можновладців, де є можливість красти.

П'ятий приклад - невиконання соціальних зобов'язань колишніми і нинішніми керівниками держави, які вони давали перед виборами.

У всі роки влада свідомо проводила широкомасштабний соціально-економічний дефолт у власних інтересах, і нинішній дефолт проходить у жорстких умовах виживання народу.

В Україні створюються підвалини економічних умов для розгортання соціальної революції і радикальної зміни соціального устрою держави.

А тепер щодо фінансового дефолту. Шляхом зниження курсу гривні у 2008 році та підтримки фінансових установ державою на 1 грудня 2010 року в банках виникла заборгованість за виплатою кредитів на 101 мільярд гривень.

За новим законодавством, яке дозволяє примусово відчужувати власність за непогашені борги, об'єкти нерухомості боржників переходять до банків. Однак швидко їх продати неможливо, тому у банків ще довго не буде вільних коштів.

Зростання депозитів в 2010 році на 61 мільярд гривень не вирішує проблем стійкості банків: по-перше, значна сума нових депозитів не балансується з сумою малого розміру нових кредитів, по-друге, старі активи в товарній формі не реалізуються.

Банки мають тисячі повернутих авто та квартир, які в час зростання економіки були куплені за кредити за вищою, ніж зараз, ціною. Реалізувати їх нині за тією ж ціною важко чи неможливо, тим більше, що існує фактор їх морального старіння.

Це стосується не тільки України. В США банки стикаються з тими ж проблемами, в тому числі з неповерненням іпотечних позик, внаслідок чого кількість поверненого їм заставного житла зростає. Однак у Штатах банки значно потужніші, ніж в Україні.

Якщо відкинути банківську звичку приховувати власні проблеми, навіть з урахуванням заходів банків щодо скорочення витрат, треба констатувати, що банківська система України ще довго буде знаходитися на межі дефолту.

Більше того - окремі установи вже банкрутують. Наразі ліквідується 20 банків, ще десяток - на грані банкрутства і намагаються продатися іноземним банкам. Державний Ощадбанк може згинути разом із своїм найбільшим позичальником "Нафтогазом", який технічно вже повний банкрут.

Укрексімбанк для виживання отримав від уряду 770 мільйонів гривень. Державні банки "Родовід", "Київ", Укргазбанк з різним ступенем ризику банкрутства ще тримаються на поверхні, хоча повною мірою не виконують свої зобов'язання.

Ще одна прикрість: юридичні особи почали забирати з банків свої депозити. Вони чутливі щодо долі своїх коштів, тому заздалегідь готуються до їх еміграції з банківської системи.

Підстави для цього вагомі. На початку 2008 року борги держави становили 89 мільярдів гривень, на початку 2011 року - 433 мільярди гривень.

Все це свідчить про те, що банківська система України знаходиться в стадії ретельно замовчуваного краху - дефолту, який під тиском різних обставин видається владою за технічний дефолт - тимчасову відсутність коштів - окремих банків.

Коментарі офіційних осіб про стійкість банківської системи викликані страхом паніки і масового зняття депозитів приватних осіб.

Зараз це питання дискутується в НБУ. Там розглядають можливість законодавчої заборони дострокового зняття депозитів фізичними та юридичними особами. Однак в разі прийняття такого рішення внутрішній фінансовий дефолт був би явним.

Втім, і це далеко не все. Дефолт комунальної сфери, який швидко насувається на країну, невідворотний. На початок 2011 року борги з комунальних платежів сягнули 18 мільярдів гривень. Не допомогло навіть введення пені.

За новим законодавством, за їх несплату власника можуть позбавити житла. І тут йдеться про мільйони українців, а не про 50-80 тисяч, які купили квартири за кредити.

Підвищення комунальних тарифів Партією регіонів, "народниками" та комуністами на тлі неймовірного зростання цін на харчі при "заморожених" доходах - це прямий соціальний дефолт на грані біологічного життя мільйонів українців.

З боку нинішньої влади це провокування громадянської війни, це злочин, за який їх ініціатори повинні нести карну відповідальність.

В рішенні щодо їх відповідальності повинна використовуватися норма про стягнення у вигляді націоналізації майна, яке вони встигли привласнити, а його продаж повинен піти на погашення боргів МВФ.

Подібні думки все частіше зустрічаються в коментарях різних видань, у приватних розмовах та на плакатах страйкарів. Так починає думати більшість населення країни.

Громадське обговорення такого підходу до вирішення економічних проблем людей та України в цілому повинно стати тестом для керівників старих та нових буржуазних партій, які, займаючись піаром, думають, як і нинішні можновладці.

Всі вони обминають подібні питання, ховаючись за прийнятими ними ж законами. Керівники "добропорядних буржуазних партій" ніколи не підуть проти "своїх", тому надій на уникнення дефолту в Україні майже нема.

Відомий український економіст, який попередньо прочитав статтю, сказав: "Все правильно, але надто відверто. Поміркованих лівоцентристських сил в Україні нема. Виходить, треба буде підтримувати "Свободу" Тягнибока". Що можна заперечити?