Пройшли вже півтора роки з тих пір, як Нацбанк і деякі банкіри влаштували девальвацію гривні.

За цей час ні держава, ні комерційні банки не захотіли прийняти на себе відповідальність за цю подію.

І справа не в тому, що за ці зловживання ніхто не сів на нари. Порушена елементарна етика.

На підприємства і населення звалили додатковий борг в 142,9 мільярда гривень! Банкіри зробили вигляд, що так і треба. Держава промовчала.

Давайте згадаємо, як це було. Повернемося в 1 жовтня 2008 року. До того часу населенню України були видані валютні кредити на 130 мільярдів гривень.

Банки активно давали в борг долари і євро, щоб наші співгромадяни могли сісти за кермо нового авто чи в'їхати у власне житло.

Ще вони працювали з буржуазією, що тільки почала зароджуватися. Ця сама буржуазія володіла землею або квартирою, і під заставу свого майна брала кредити.

На ці гроші вона купувала ще землю і квартиру. Найбільш ризикові продовжували цей ланцюжок по кілька разів, у результаті чого ціна нерухомості злітала до небес.

Чому брали кредити у валюті, пам'ятають кілька мільйонів чоловік. Ставки в гривні були на рівні 15-18% річних, у доларах - 10-12%, в євро - близько 10%. У валюті кредитуватися було дешевше.

У цих розрахунках завжди існувала одна обмовка. Дешевше було за умови, що курс гривні залишиться стабільним довгі роки вперед. Тут і криється диявол.

Вже півтора роки банки розповідають, що вони попереджали - такої гарантії немає!

Це відверта брехня.

У 2007-2008 роках автор особисто кілька разів хотів оформити кредит. Лише один раз було запропоновано взяти кредит у гривнях, та й то тому, що була акція - у банку був надлишок гривні, і він роздавав її на 1% дорожче, ніж долари.

В інших випадках поради кредитних консультантів зводилися до фрази: "Візьміть долари, ну навіщо вам переплачувати?"

Банки висувають ще один аргумент - "Треба було думати своєю головою". Можливо, цей принцип спрацював би сьогодні, якби населенню знову дозволили брати кредити у валюті.

Але в 2004-2008 роках воно цілком спиралося на думки так званих експертів. А це були всі ті ж люди, які після девальвації заявили про те, що потрібно було думати своєю головою.

Зазвичай слідчі оперують поняттям "злочинні наміри". У фінансистів намір був, хай і не злочинний.

З населенням працювали, в основному, системні банки. Більшість з них були куплені іноземцями, які заводили в Україні валюту.

Одне з базових правил банківського бізнесу говорить: видавай кредити в тій же валюті, яку залучаєш. Хіба що, раптом зміниться курс гривні до долара!

З цієї простої причини банки свідомо роздавали населенню саме кредити в доларах і євро. Кредитні фахівці говорили завченими фразами, які їм спускали з відділу маркетингу.

Хтось з банків навіть примудрився видавати більше дорогий в обслуговуванні швейцарський франк.

А потім була криза. До 1 січня 2009 року долар коштував вже 8 гривень, а в деяких областях встиг "підстрибнути" до 11 гривень. Вся країна говорила про те, як НБУ разом з банкірами заробили мільярди на валютних операціях з рефінансуванням. Прокуратура досі мовчить.

Банкіри взялися за калькулятори, і перерахували вартість валютних кредитів. Підприємствам до наявних 160,7 мільярдам гривень дописали ще 74,6. Населенню до вже наявних 130 мільярдів "домалювали" 68,2 мільярда.

І це ще не все. Банки в розпал кризи підвищили відсотки по валютних кредитах. Більш того, на перелічені суми кредитів стали нараховувати пені і штрафи. Мерзотники позичальники! Не хотіли платити за боргами!

Усього кілька людей у той час запитали вголос: а хто повинен повертати ці гроші? Якщо виходити з принципу справедливості, відповідальність повинні були понести НБУ і комерційні банки.

Перший допустив масштабну девальвацію, другі у власних інтересах роздавали саме валютні кредити.

Виявляється, в стінах Нацбанку всерйоз обговорювали різні сценарії вирішення проблеми.

Один з них говорив про те, що НБУ, комерційні банки і населення поділять виник борг порівну - по 47,6 мільярдів гривень.

Тим не менш, ні один із сценаріїв так і не був реалізований. Цікаво, чому? Зрозуміло, що вперлися рогом банкіри, проти виявилося і наполовину збанкрутілий уряд Юлії Тимошенко. Напевно, в НБУ чогось боялися?

Боялися - це не те слово. Відповісти грошима за девальвацію - це ж визнати свою відповідальність!

Керівництво Нацбанку шукало різні способи прикрити собі тил. Зокрема, воно заплатило аудиторам, щоб захиститися від прокуратури. Природно, аудит підтвердив кришталеву чесність регулятора.

А банкіри до цих пір ретельно уникають розмов на тему відповідальності за видачу населенню валютних кредитів. Зате вони дуже голосно говорять про те, як жорстко потрібно карати населення, яке не повертає борги.

Скажемо відразу, нова влада виявилися нічим не краще за попередню. У Віктора Януковича був рік на те, щоб хоча б заговорити на тему, яка гарантовано сприйметься населенням на "ура".

Затихли і голоси незадоволеного населення.

Цікаво, ще хоч хтось пам'ятає, як Україну за один місяць "взули" на 142 мільярди?

Може, насправді ніхто не проти?