Повернення монетаризму

Поточна економічна криза підкреслює необхідність серйозних змін у центральних банках. Настав час повернутися до певної форми помірного монетаризму, але в інтерпретації двадцять першого століття.

Криза значно ускладнила роботу центробанків. Протягом останніх 30 років вони вважали, що їм потрібно лише стежити за ціновою стабільністю. Кожен інструмент, який був у їх розпорядженні, мав використовуватися для цієї мети. Тепер центробанкам доведеться стежити і за фінансовою стабільністю.

Регулятори будуть вживати заходів для запобігання новій рецесії. Однак їхній сьогоднішній інституційний устрій не відповідає досягненню таких цілей. Для виконання нових завдань центральним банкам потрібно буде додати інструментів. І з цього моменту все стає дуже складним.

Причина проста. Згідно з правилом Тінбергена, названого на честь Нобелівського лауреата, голландського економіста Яна Тінбергена, центробанки повинні мати один інструмент для кожного завдання, наприклад, забезпечення цінової стабільності. Для більшої кількості завдань їм знадобиться більше інструментів.

Ускладнює ситуацію те, що ці інструменти повинні бути незалежні один від одного. Розглянемо процентні ставки. Цей інструмент не може використовуватися для забезпечення і цінової, і фінансової стабільності, оскільки підтримка цінової стабільності може призвести до більш високих процентних ставок, тоді як забезпечення фінансової стабільності може зажадати більш низьких ставок.

Наприклад, якщо центробанк в період скрутного економічного становища у банківському секторі наповнює сектор додатковою дешевою ліквідністю, то це збільшує рівень забезпечення грошима фінансових ринків і спричиняє зниження ринкових процентних ставок.

Якщо рівень інфляції схильний зростати, то виникає потреба підтримати  цінову стабільність. Центральні банки постійно стикаються з необхідністю вибору між ціновою і фінансовою стабільністю.

Підбір нових ефективних механізмів, простих у застосуванні і незалежних від інструмента процентних ставок, здається нездійсненним завданням. Тим не менш, рішення є. Регулятори повинні надати питанню розширення грошової маси більшої ваги у своїх стратегіях монетарної політики.

Європейський центральний банк, монетарну політику якого часто критикують, може зробити крок уперед.

Багато економістів погоджуються, що поточна криза пов'язана, принаймні частково, з тим фактом, що ключові центральні банки, такі як Bank of England і ФРС, занадто довго тримали свої ключові процентні ставки дуже низькими. Це призвело до тривалого періоду двозначного зростання грошової маси.

ЄЦБ був більш обережним. Падіння ризикової премії на фінансових ринках, розвиток усіх видів екзотичних деривативів, а також подальше зловживання ними посіяли насіння для цієї кризи, однак ці чинники не могли призвести до обвалу без рясного дощу, який дозволив цьому насінню прорости.

Такими опадами стало зростання грошової маси у США та Об'єднаному Королівстві, а також у великих економіках, що розвиваються.

Звичайно, націлювання на грошову масу має і зворотний бік. Наприклад, фінансові інновації послабили зв'язок між зростанням грошової маси та інфляцією. Однак цей зв'язок повністю не зник.

Як чітко показує поточна криза, рано чи пізно надмір грошей призведе до інфляції споживчих цін, або інфляції цін на активи, а також до зникнення ризикової премії.

Де б не відбувалося надмірне зростання грошової маси, наслідки для цінової, фінансової і навіть економічної стабільності будуть суворими.

Щоб запобігти цьому, центральні банки повинні мати можливість жонглювати більш ніж однією кулькою. Надання широкій грошовій масі більшої ваги у стратегії монетарної політики допоможе регуляторам не випустити з рук усі кулі.

Авторське право: Project Syndicate, 2009 рік.

Переклад з англійської - Микола Жданович