Украинская правда
Экономическая правда

Уголь не пахнет. Как российский бизнес продает энергоресурсы из зоны АТО

Владимир Манько, для ЭП — Понедельник, 13 июня 2016, 09:36
Фото focus.ua

В течение последнего года уголь с оккупированных территорий под видом африканского подается на украинские ТЭС. Таким образом, террористические "ДНР" и "ЛНР" обогащаются из бюджета Украины. (Укр.)

class="NoParagraphStyle">"Центренерго" - найбільша енергогенеруюча компанія в Україні.

Вона експлуатує Вуглегірську, Зміївську і Трипільську ТЕС.

Державі належить контрольний пакет акцій компанії "Центренерго" у розмірі 78,3%.

Зараз компанію готують до продажу, який орієнтовно пройде наприкінці листопада.

За час своєї роботи "Центренерго" була помічена в низці корупційних скандалів. Один з них - купівля в Росії вугілля з територій "ДНР" та "ЛНР".

Держава стала заручником непростої ситуації. Вона потребує вугілля для виробництва електроенергії своїми ТЕС, але купувати його з окупованих територій і фінансувати діяльність невизнаних республік - загроза для репутації. Чиновник, який відкрито розповість про таке рішення, відразу ставить себе під удар громадянського суспільства.

Для уникнення такої ситуації були і тривають спроби реалізувати схеми, щоб вугілля не значилося як "сепаратистське".

Торгувати з сепаратистами можна?

Хоча вже два роки Україна веде з Росією війну, українські енергетичні компанії продовжують закуповувати вугілля з так званих ДНР та ЛНР.

За даними Міненерго, в 2015 році з непідконтрольних територій Донбасу в Україну було поставлено близько 8,5 млн тонн вугілля. Посередники у цих схемах скуповують товар за безцінь, щоб продати українській владі набагато дорожче.

Спочатку кабмін на чолі з Арсенієм Яценюком не зважав на проблему зменшення кількості вугілля, а вже 31 липня 2015 року зрозумів, що єдиний вихід - закуповувати вугілля у невизнаних республік на сході.

Офіційно українська влада торгує з Росією вугіллям з 12 серпня 2015 року. За даними видання Insider, протягом 2015 року обсяг проданого Україні вугілля з цих територій становив 1 млн тонн. Кабмін навіть видав розпорядження "Деякі питання забезпечення вітчизняних електростанцій вугіллям", де узаконювався цей крок.

 Фото ukrinform.com

Документ описує вивезення вугілля із зони АТО, з території Луганської та Донецької областей, через пункти пропуску Квашине і Червона Могила, які розташовані на території сепаратистів і не контролюються українськими органами влади.

Потім вагони з вугіллям йдуть територією Росії. Деякі фахівці оцінюють цей відрізок 150 кілометрами. Після цього вугілля вдруге перетинає російсько-український кордон, але вже у Харківській області, через пункти пропуску Тополі та Куп'янськ.

У документі говориться, що схема доставки вугілля розроблена у лютому 2015 року.

Хто по той бік контрактів

Хоча на папері фірми-постачальники вугілля з окупованих територій різні, усі вони афілійовані з російським бізнесменом Ігорем Салом та його сином Володимиром, у яких, як стверджує Insider, бізнес-інтереси зосереджені у Харківській області.

Зокрема, Ігоря Сала пов'язують з кіпрською Sovewick Holding Limited, яка у 2015 році уклала контракт з ПАО "Центренерго" на 2 млрд грн, Cortex Sales Limited з Гонконгу та московським ТОВ "Руснефтедообыча", які постачають вугілля для українських ТЕЦ.

 Натисніть для збільшення

Фірмою Sovewick Holding Limited володіє компанія з Маршаллових островів Blans Investment Inc. Бенефіціари в цій юрисдикції не розкриваються.

У найбільшого постачальника вугілля для "Центренерго" був бізнес в Україні. У 2012 році, згідно з інформацією реєстру юросіб, у Sovewick Holding Limited була частка в харківському ТОВ "СБМ+". Профіль цієї компанії - торгівля нафтопродуктами. Зараз її контролюють структури азербайджанської корпорації Socar.

Наприкінці 2012 року це був партнерський бізнес азербайджанців, Sovewick Holding Limited і бізнесмена Геннадія Йоффе, який володів мережею автозаправок у Харкові. Ще раніше партнером Йоффе був бізнесмен Володимир Сало, син Ігоря Сала.

Які схеми використовувалися

Для цієї сім'ї бізнесменів історія з вугіллям починалася з прямих поставок.

Доки шляхи перевезення вугілля з "ДНР" та "ЛНР" на контрольовану Україною територію не були перекриті, Ігор Сало для поставки українського вугілля енергетичним компаніям використовував фірми, наближені до його харківського партнера Артура Гарибяна. У 2015 році ТОВ "Торговий дім ресурс" відвантажило для ТЕЦ вугілля на 74 млн грн.

Цікаво, що у фінансових документах структур Ігоря Сала були дані про реалізацію вугілля, але не було відомостей про його закупівлю у таких обсягах з різницею більш ніж у чотири рази. Тому задля легалізації видатків вони почали перераховувати наближеним фірмам гроші за різні послуги, але не за закупівлю вугілля.

Фінансово все сходилося, якщо не дивитися на призначення мільйонних платежів - маркетингові, інформаційно-консультаційні послуги. Конвертація проходила через фірми Гарибяна, якого у харківських бізнес-колах пов'язують з контрабандними оборудками, та Олега Погореленка, якого пов'язують з діяльністю конвертаційних центрів.

Після того, як транспортування вугілля територію України стало неможливим, у 2015 році керівництво "Центренерго" за сприяння структур Віктора Медведчука уклало найбільший контракт з приватним постачальником - кіпрською компанією Sovewick Holding Limited.

У 2015 році, а потім у 2016 році Cortex Sales Limited та ТОВ "Руснефтедобыча", яка до цього не ніколи займалася поставками вугілля, відвантажили для Зміївської ТЕС, що у Харківській області, близько 200 тис тонн палива.

Фото cargo.rzd.ru 

Фактичний відправник вантажу - фірма РЖД "Логистика", зареєстрована в Москві, а відвантаження відбувалося на станції Гуково, що за кілька кілометрів від "ЛНР".

У випадку з гонконгською Cortex Sales Limited країною походження вугілля зазначалася ПАР, а вугілля від ТОВ "Руснефтедобыча" мало невідоме походження. Це, як і обсяги поставок, підтверджується численними митними та транспортними документами.

Чому це не вугілля з ПАР

Якби гонконгська компанія поставляла вугілля з ПАР, то відвантаження проходило би в українському порту "Південний", як це відбувалося раніше. Якщо з якихось причин транспортувати вугілля повинні були територією Росії, то станцією відвантаження значився би порт Новоросійськ, хоча він працює лише на експорт.

Як могло "вугілля з корабля" потрапити до станції Гуково, що за три кілометри від кордону з Україною?  Відповідь очевидна: це вугілля з окупованих Росією територій.

 Потенційний маршрут вугілля з ПАР і реальний маршрут. Натисніть для збільшення

Чому саме через Гуково?

По-перше, місто має залізничне сполучення з Луганською та Донецькою областями.

По-друге, Гуково знаходиться прямо на кордоні України та Росії.

По-третє, за інформацією джерел, вугілля до Росії йде з шахти "Краснолучська" (Краснолучська гірничо-збагачувальна фабрика, Красний Луч, ДП "Донбасантрацит"), та з шахти "Червона зірка" (ГЗФ "Червона зірка", Торез, ДП "Торезантрацит").

Щоб доставити вугілля залізницею до Гуково з Красного Луча та Тореза, потрібно подолати відстань всього 115 км.

У розслідуванні "Української правди" працівник електростанції, який повідомив про вугілля невідомого походження, додав, що його калорійність значно вища, а зольність - нижча за паливо з ПАР, хоча й не зміг назвати точних цифр, бо не мав доступу до лабораторних даних вхідного контролю.

"Просто температура плавкості золи занизька для "африканця". Якби мене спитали, я б сказав, що чудово знаю це вугілля - це наш антрацит", - сказав він.

Трейдер - активний учасник ринку, який побажав не називати своє ім'я, - так само підтвердив сумнівність угоди.

"Російські порти на Чорному морі не приймають імпорт. Вони будуть розповідати, що не розмитнюють вугілля, а розвантажують його просто в морі на баржі. Але це дурня, це вугілля з Донбасу. Його везуть через Росію під виглядом африканського, бо так можна зафіксувати ціну в доларах і збільшити її через нібито складну логістику".

Ще трохи про Сало без вугілля

Шість років тому Ігор Сало згадувався у зв'язку із захопленням фармакологічного заводу "Індар". Більш того, керівник компанії "СБМ+" Євген Кононенко навіть був призначений генеральним директором "Індару".

Російський бізнесмен Ігор Сало 

Ігор Сало - московський бізнесмен, наближений до Віктора Медведчука. Його сім'я контролювала харківську фармакологічну групу компаній "Здоров'я". У цю групу входили три заводи в Харкові - "Здоров'я", "Здоров'я народу", "Дослідний завод ДНЦЛЗ", а також завод у Києві "Фармекс".

За інформацією видання "Деловая столица", у 2008-2009 роках структури Сала отримали контроль над монопольним виробником інсуліну в Україні "Індар", а також над двома виробниками наркотичних препаратів - "Здоров'я народу" і "Дослідний завод ДНЦЛЗ" - шляхом виведення цих підприємств з державної власності.

До речі, джерела Insider ще у серпні 2015 року повідомляли, що Сало налагодив постачання вугілля із зони АТО на сході України.

І наостанок

6 червня "Наші гроші" опублікували нові дані щодо "Центренерго". ПАТ припинило оприлюднення інформації стосовно своїх постачальників з Росії та зони АТО.

Жага "секретності" пояснюється спробою приховати чергові оборудки, причому цього разу йдеться про завищену ціну вугілля, а отже, електроенергії для кінцевого споживача.

Доки держава спонсорує російський бізнес, ці гроші йдуть на фінансування війни. Винні у цьому всі українці - своїм мовчанням та небажанням дивитися на речі глибше.

Володимир Манько, політичний експерт

© 2005-2016, Экономическая правда. Использование материалов сайта возможно лишь при условии ссылки (для интернет-изданий - гиперссылки) на "Экономическую правду".

"Всі матеріали, які розміщені на цьому сайті із посиланням на агентство "Інтерфакс-Україна", не підлягають подальшому відтворенню та/чи розповсюдженню в будь-якій формі, інакше як з письмового дозволу агентства "Інтерфакс-Україна". Назва агентства "Інтерфакс-Україна" при цьому має бути оформлена як гіперпосилання.

Материалы с обозначениями СПЕЦПРОЕКТ, PROMOTED, ЗА ПІДТРИМКИ публикуются на правах рекламы