Великая рецессия: призрачное восстановление

Великая рецессия: призрачное восстановление

Пятница, 24 января 2014, 11:51 -
Пока не видно плана, по которому еврозона перестроит экономику и решит долговую проблему. Пока не изменится политика, кризис не закончится. (Укр.)

Всім здається, що вони знають, як працює стимулювання економіки.

Уряд витрачає гроші, які, опинившись у людей, знову витрачаються. Це підвищує валовий внутрішній продукт і робить усіх багатшими. Так? Не зовсім.

Економісти відмовилися від цієї моделі більш ніж 30 років тому.

Стара кейнсіанська модель вже багато років не сприймається в колах спеціалістів. І хоча нова кейнсіанська модель також передбачає стимулюючий ефект від державних витрат, логіка процесу там зовсім інша.

Тимчасом політики продовжують використовувати для боротьби з кризою економічну модель, яку б не опублікував жоден науковий журнал. Втім, до нової кейнсіанської моделі також є багато питань.

Стимулювання економіки через витрачання урядом спонукає споживачів більше витрачати сьогодні, ніж в майбутньому, до моменту, коли гроші  втратять частину своєї купівельної спроможності. Однак це призводить до зниження зростання споживання, що, як правило. погано.

Неокейнсіанці припускають, що таким чином економіка лише повертається до тренду, тому зниження темпів зростання - це добра ознака, яка підвищує рівень споживання сьогодні без негативних наслідків завтра.

Насправді це тільки половина справи. Цікаво не тільки те, куди гроші підуть, але й те, звідки вони візьмуться. Є два варіанти.

Перший - завдяки підвищенню податків. Це означає, що хтось буде витрачати менше саме настільки, наскільки більше буде витрачати уряд. Другий - через підвищення  запозичень. Це означатиме, що хтось у майбутньому не зможе витратити запозичену суму плюс відсотки.

Іншими словами, ефект мультиплікатора можна оцінювати як позитивний тільки тоді, коли підрахунок ведеться за допомогою методу подвійного запису бухгалтерського обліку, і коли державні витрати сьогодні матимуть більший ефект, ніж ефект від витрат приватного сектора чи то сьогодні, чи то в майбутньому.

Відтак, довгоочікуване відновлення світової економіки все ще під питанням. В останні роки економісти перебирали алфавіт у спробі описати форму довгоочікуваного відновлення: починали з оптимістичної V, перейшли до більш похмурої U і в кінцевому підсумку - до розчаровуючої W.

На думку головного економіста Світового банку Кошика Басу, все може бути набагато гірше: "відновлення" може виглядати як L.

Світова економіка все ще на краю прірви. У третьому кварталі 2013 року ВВП скоротився не тільки у Греції і Португалії, а й в Італії, Іспанії, Нідерландах, Чехії. Ринок праці при цьому продовжує погіршуватися. Кількість безробітних у Німеччині зростала протягом чотирьох місяців підряд до листопада.

Фото dw.de

У США ситуація виглядає краще - рівень безробіття протягом 2013 року знизився до 7%. Однак навіть там довгострокове безробіття незвично високе - 36% від загальної чисельності безробітних, що погрожує підірвати відновлення економіки.

Економічне відродження Японії, викликане ін'єкцією ліквідності, може виявитися недовгим, якщо уряд прем'єр Сіндзо Абе не почне глибокі структурні реформи.

Відтак, є причини побоюватися L-подібного відновлення. Завдяки технологічним змінам і невтомній глобалізації характер багатьох економік за останні 50 років різко змінився. При цьому достатніх змін у мисленні політиків не відбулося.

Під час рецесії всі стають більш обережними і віддають перевагу знайомій території. У часи глибокої невизначеності економісти і політики схильні до консерватизму і уникають інноваційного мислення. Це особливо помітно нині, коли структура світової економіки стрімко змінюється.

Історичні паралелі

Нинішню економічну кризу за масштабами часто порівнюють з Великою депресію, і на це є чимало причин. Американський романіст Стівен Грем у 1931 році писав,  що світова економічна криза вдарила по США сильніше за всіх. Причина в тому, що перед крахом на Wall Street 1929 року весь народ з азартом грав на біржі.

Навіть перукарі та діти в школі спекулювали акціями. Більшість робила це за допомогою запозичених коштів, а банки з радістю їм в цьому допомагали.

Після краху весь середній клас збанкротував. Клас, який представляв величезну купівельну спроможність Америки, тепер міг платити тільки за їжу, одяг і житло. Звісно, зараз мова не йде про голодні марші, але прямих збігів важко не помітити.

Досі переважає думка, що Велика депресія закінчилась внаслідок вибухових витрат Другої світової війни, але насправді не все так просто.

По-перше, європейським країнам, які брали участь у війні, потрібні були товари для збройних сил. Американські заводи працювали на повну потужність, щоб задовольнити цей попит. Це стало великим  стимулом для економіки Сполучених штатів і допомогло створити мільйони робочих місць.

По-друге, коли США вступили у Другу світову війну, більше десяти мільйонів американців пішли на службу в армію. Багато хто з них залишив роботу, що призвело до майже негайного припинення кризи безробіття.

Однак є і інша сторона медалі. Друга світова війна фактично узаконила різке зниження рівня життя, викликане депресією. А депресія закінчилася якраз через різке скорочення витрат, податків і регулювання наприкінці Другої світової війни, всупереч аналізу кейнсіанських економістів.

Барак Обама. Фото dailymail.co.uk

Збільшення державних витрат ніяк не впливає на відновлення економіки, зростання і процвітання. Гроші на збільшення державних витрат збирають з приватного сектора, за рахунок збільшення податків або запозичень.

Підвищення податків для фінансування завищених витрат є непродуктивним і лише знижує виробництво та пригнічує зростання. Збільшення державних запозичень відвертає інвестиційний капітал від виробництва у приватному секторі і перерозподіляє його у сектор невиробничого державного споживання.

За деякими показниками ситуація в єврозоні зараз нагадує 1930-ті роки. У певному сенсі перспективи зони євро є навіть більш складними.

Наслідки Великої депресії у Європі засвідчили силу грошово-кредитної політики. Одна група країн залишилася на золотому стандарті, інші відмовилися від нього і девальвували валюти. Вийшли Данія, Норвегія, Швеція і Великобританія.

Маючи змогу впроваджувати незалежну грошово-кредитну політику, ці країни зупинили дефляцію. Інфляційні очікування пішли вгору, реальна заробітна плата скорегувалася, а виробництво швидко відновилося.

Країни ж, які залишилися на золотому стандарті, пройшли через глибоке падіння обсягів виробництва, а потім довго відчували негативні наслідки. Вони змогли відновити виробництво до рівня в 1929 року тільки у 1938 році.

Сьогодні багато країн мають великі борги та обмежені перспективи зростання. Вони не можуть відновити конкурентоспроможність через девальвацію валюти, а центральним банкам заборонено ефективно управляти держборгом.

Якщо до цього додати необхідність дотримання правил щодо розміру боргу, стає зрозуміло, що все це призведе до серйозних проблем з виконанням бюджету і ще більше згустить хмари над перспективами зростання.

Протягом 2014-2023 років Греція муситиме підтримувати профіцит бюджету на рівні 9% від ВВП. Італії та Португалії потрібен буде профіцит 6%, Ірландії та Іспанії - 3,5%. Наразі це виглядає неймовірно важким завданням.

Вихід Є?

Криза єврозони є результатом неправильної інституційної структури. У валютному союзі, який не є одночасно фіскальним, залучені економіки не в змозі впоратися з асиметричними шоками. Коли одна країна страждає, а інші ні, монетарне втручання обмежене тим, що треба брати до уваги весь союз.

Для країни, яка постраждала від шоку, зниження валютного курсу не є достатнім для досягнення нової рівноваги. Тоді весь тягар перебудови втілюється у падаючі заробітні плати, зростання безробіття та скорочення ВВП.

Фото langaa-rpcig.net

Забігаючи наперед, можна сказати, що вибір для Європи залишається таким же, яким він був останні три роки: фіскальна інтеграція або розпад.

Зараз важко сказати, який шлях буде обрано. Однак фіскальний федералізм у найближчі три роки є малоймовірним. У цьому випадку не будуть введені ніякі реформи, що призведе до поляризації і радикалізації країн периферії єврозони.

Врегулювання можливе, але сценарій, у якому єврозона таки зможе це зробити, поки не узгоджується із заявленою політикою. Нова коаліція у Німеччині, вірогідно, буде м'якша щодо суворої економії, але Берлін навряд чи знизить профіцит рахунку поточних операцій протягом наступних чотирьох років.

При цьому країни, які пройшли через жорстку економію, відчувають втому від реформ. Тому врегулювання у масштабі, який прогнозує МВФ, навряд чи відбудеться навіть за умови більш сильного зростання.

Коригування в рамках валютного союзу важко проводити без трансфертів і фіскального союзу. Наразі не видно плану, за яким єврозона зможе перебудувати економіку та вирішити боргову проблему у вузьких рамках існуючої політики. Поки не зміниться політика, криза навряд чи закінчиться.

Очевидно, що зараз необхідний новий тип аналітичного мислення, який народив би нову економічну парадигму - як вже не раз бувало в минулому. Точна ознака надмірної обережності серед економістів і політиків - їх схильність замінювати необхідність доказів відразою до аналітичної творчості.

Звичайно, у розробці економічної політики треба використовувати найкращі доступні докази, але є області, у яких нема ніяких доказів. На цих незвіданих територіях потрібно покладатися на поєднання інтуїції і теорії. Інакше можна потрапити в паску консерватизму, який завжди гальмує важливі зміни.

Відсутність творчого мислення заводить економічну думку в глухий кут, а нерішучі економісти і політики затягують прийняття рішень, відкладаючи закінчення кризи.


powered by lun.ua
Подпишитесь на наши уведомления!