Время "сажать деревья", или Почему Украину игнорирует азиатский инвестор

Время "сажать деревья", или Почему Украину игнорирует азиатский инвестор

Среди государств, которые больше всего инвестируют в Украину, нет ни одной значимого азиатской экономики. Это надо исправлять. (Укр.)
Понедельник, 20 марта 2017, 08:30

Інвестор-легенда Воррен Баффет якось сказав: "Хтось може сидіти в тіні тільки тому, що хтось свого часу посадив дерево".

Сьогодні в економіці України час "садити дерева" — модернізувати старі і закладати нові галузі економіки.

Це можливо лише за якісної економічної політики, заснованої на залученні іноземних інвестицій у вибрані державою та бізнесом перспективні галузі.

Останні кілька років я активно звертаю увагу на важливість азійських ринків для України. Китай, Корея, країни Південно-Східної Азії, Японія, Близький та Середній Схід, Індія — ці ринки стають все ближчими для українських експортерів, їх питома вага в загальному об'ємі експорту — все більшою, зростає і значення.

Реклама:

Однак зараз я хочу повести мову не про експорт, а про інвестиції з цих держав.

Кажуть, що двадцяте століття було часом Європи, а двадцять перше — це час Азії. Дехто вважає це перебільшенням, однак ніхто не може заперечити, що значення інвестицій з азійських країн невпинно зростає. Однак ми в Україні, як завжди, знаходимося на узбіччі світових процесів.

Серед країн, які мають найбільший обсяг прямих іноземних інвестицій в економіку України, ви не знайдете жодної значимої азійської економіки. Звичайно, я не беру до уваги Кіпр, який лише географічно знаходиться в Азії.

Помітне зростання у 2016 році показала лише європейсько-азіатська Туреччина, але за об'ємом інвестицій вона поки що не може вважатися лідером. Однак навіть ті 103 млн, які інвестували в Україну турецькі компанії 2016 року, не відповідають ні зацікавленості місцевого бізнесу в Україні, ні можливостям Туреччини.

Я вже не кажу про інвестиції з Китаю, Кореї, Японії чи Сінгапуру. Ми є країною-парадоксом. Ми одна з найцікавіших держав для інвестування у Східній Європі, проте пасемо задніх на регіональному ринку залучення інвестицій.

Багато хто в Україні вважає інвестиції з країн Азії небезпечними для економіки, тоді як наші сусіди ведуть боротьбу за мільярдні інвестиції зі Сходу.

Українські політики і суспільство великою мірою заангажовані міфами щодо "неякісних товарів і небезпечних виробництв", "захоплення земель", "китайців, які будуть витісняти українських працівників" і навіть "колонізації України". Ці люди живуть придуманими штампами і бояться того, що ніколи не відбудеться.

У цей же час інвестиції Китаю в США стали більшими, ніж інвестиції США у Китай. Китай, Японія, Корея, Гонконг і Сінгапур лідирують серед країн-інвесторів до ЄС. Пекін активно вкладає в Румунію, Угорщину, Польщу (3,2 млрд дол за 2000-2015 роки) і створює фонд з 10 млрд євро для інвестицій у Центральну і Східну Європу.

Мінськ бореться за іранські та японські інвестиції, а Китай входить до топ-переліку інвесторів у Білорусь. Українські зрушення на цьому фоні виглядають незначними.

Україна має всі шанси для того, щоб стати виробничим майданчиком для ринку ЄС. Про це кілька років говорять українські експерти-економісти і вони мають рацію. Однак для цього потрібні інвестиції і надати їх може Азія.

Так, за рейтингами Україна має непривабливий інвестиційний клімат, проблеми з корупцією і війну на сході. Однак це не дає відповіді на питання, чому азійські інвестори не йдуть в Україну, тоді як західні нарощують свою присутність.

Відповідь на це питання лежить, скоріше, в особливостях взаємодії на рівні інвестор — держава — суспільство. Крім кропіткої системної роботи в цьому напрямі, яка не повинна перериватися через внутрішньополітичні негаразди, Україна мусить продемонструвати передбачуваність і стабільність.

Крім того, частині політикуму і суспільства потрібно позбавитися страхів, пов'язаних з азійськими інвесторами. Поки європейські чиновники, як єврокомісар Джонатан Хілл, коментуючи співпрацю з Китаєм, говорять, що "Європа потребує інвестицій", багато хто в Україні перебуває в полоні фобій щодо азійських інвесторів. Цих фобій багато, я розвінчаю найпоширеніші з них.

Щодо небезпечних виробництв, які начебто несуть з собою деякі азіатські інвестори. В першу чергу, це питання контролю держави, законодавчої та судової практик. У ЄС, наприклад, цією фобією не переймаються. До речі, з країн ЄС Китай найбільше інвестує у Великобританію (15 млрд євро) та Італію (11,2 млрд євро), які навряд чи можна назвати країнами з небезпечними виробництвами.

Ще одна фобія — створення азійськими інвесторами виробництв, що будуть випускати неякісну продукцію. Виходячи з логіки інвестиційних процесів, які мають на меті створити виробництва для ринку ЄС, це нонсенс. Неякісний товар, де б і за які гроші він не був вироблений, не буде затребуваний в Євросоюзі.

Не менш неадекватна "страшилка" — експорт робочої сили в Україну, яка витіснить українців. Почну з того, що в українських законодавців і політиків є всі важелі для створення законодавчих умов, щоб цього не трапилося.

До того ж, експорт робочої сили в Україну став невигідним навіть з Китаю, не кажучи про інші країни Азії — потенційні інвестори. У нас робоча сила коштує дешевше, ніж у Піднебесній. Навпаки — зараз українські працівники затребувані в Китаї, і трудова міграція спостерігається в протилежний бік.

"Захоплення земель" і "колонізація України". Цей міф виходить з нинішньої політики деяких країн Азії, які скуповують землі в Африці, розбудовують інфраструктуру, часто використовують привезену робочу силу для отримання сировини, як правило, мінеральної чи сільськогосподарської.

Україна не має нічого спільного з подібною моделлю. Вона тут неможлива, неефективна і нерентабельна. Ми маємо інфраструктуру, освічене населення, розвинуті міста, високий рівень урбанізації, активне громадянське суспільство. Перенесення цієї моделі на нашу державу некоректне.

Співробітництво з провідними країнами Азії в рамках залучення інвестицій в Україну — це співпраця за принципом win-win. Нашій країні, приватному, державному і громадському секторам, потрібно робити все, щоб наздогнати наших сусідів і залучити азійські інвестиції. В першу чергу, мова йде про Китай, Корею, Японію, Туреччину, Індію, Сінгапур, країни арабського світу та Іран.

Це непростий процес, і за такі інвестиції потрібно поборотися з Польщею та Білоруссю, які просунулися у цій справі значно далі. Однак я переконана, що це можливо, адже інтерес до України великий і непідробний.

Колись Тоні Блер сказав: "Економічна потуга зміщується із Заходу на Схід". Європа вже давно використовує нові можливості в новій реальності. Тож і Україні варто більш активно боротися за інвестиції з Азії. Це дуже непросте завдання, зважаючи на те, наскільки ми відстали від наших сусідів у цьому питанні.

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції «Економічної правди» та «Української правди» може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.
Реклама: