Аграрная ловушка. Куда сливают украинскую экономику

Аграрная ловушка. Куда сливают украинскую экономику

У нас нет нефти, но, к сожалению, у нас есть чернозем и железная руда. И политика, особенно в сфере использования на благо государства нашего "черного золота", на самом деле мало отличается от нигерийской. (Укр.)
Четверг, 29 октября 2015, 11:00
Захар Попович, кандидат экономических наук, заместитель директора Центра социальных и трудовых исследований

Останнім часом стало модно хвалитися успіхами українського сільського господарства.

У рекламному кліпі, який викликав неабияке захоплення у фейсбучної громади, досягненнями називають, зокрема, перше місце України в світі за обсягами експорту олії, друге - за обсягами виробництва зерна і 33% чорноземів світу.

Останнє від нас, звісно, не залежить, але не до кінця зрозуміло, це подарунок долі чи довічне прокляття.

А от перші два пункти відчуття гордості за державу в мене зовсім не викликають.

Ми цілком обґрунтовано говоримо про "нафтову пастку", яка стала азбучним прикладом та увійшла в усі бакалаврські підручники з міжнародної економіки.

Аргументовано доводимо, що нігерійська, саудівська та російська моделі розвитку за рахунок експорту сировини заводять економіки цих країн в глухий кут.

Намагання отримати більші доходи від експорту нафти призводить до концентрації інвестицій саме в нафтовидобуванні, знекровлюючи інші галузі.

Зростання доходів та прибутків призводить до ще більшого залучення інвестицій у нафтовидобувну галузь. В результаті коло замикається: країну невблаганно затягує у "нафтовий вир", деформуючи економіку. Частка нафтових галузей починає переважати всі інші, позбавляючи їх інвестиційної привабливості.

Потім чергове падіння цін на нафту обвалює економіку. Міжнародні інвестори залишають країну та її роздратоване населення наодинці з місцевим біснуватим диктатором, який на тверезу голову швидко втрачає свою магічну харизму.

Можна, звісно, радіти, що в нас нема нафти, але, на жаль, у нас є чорнозем та залізна руда. І політика, особливо у сфері використання на благо держави нашого "чорного золота", насправді мало відрізняється від нігерійської.

Українська система підтримки АПК принципово відрізняється від європейської. Обсяги державної підтримки в Україні, можливо, навіть більші, ніж в ЄС, але вони націлені не на комплексний розвиток фермерства, а на сприяння агрохолдингам-монополістам у їх "економічно обґрунтованому" насадженні монокультури.

Це сприяє не тільки деградації ґрунтів, а й придушенню тваринництва, загалом відтягуванню ресурсів від інших галузей навіть всередині АПК.

Хоча в країні іде "війна з пільгами", агрохолдинги майже повністю звільнені від податків та успішно боронять свій законодавчо закріплений "священний" статус, забезпечивши собі при цьому 300-відсоткову рентабельність.

Виявляється, що "відродження села" по-українськи, скоріше, сприяє його знищенню. Запропонувавши аграріям звільнення від оподаткування замість цільових пільг, держава підписала смертний вирок екологічному землеробству та будь-яким спробам розвивати комплексні господарства.

Якщо в інших галузях податки не платять незаконно, то в АПК режим безкоштовної експлуатації ресурсів закріплений законодавчо. При цьому агрохолдери, очевидно, не гребують і схемами. Принаймні, галузь у пропорційному відношенні до її частки у ВВП країни сплачує у 20 разів менше, ніж інші галузі.

Пільги для АПК дискримінують комплекси, які включають рослинництво для власних потреб чи екологічне використання побічних продуктів тваринництва.

Повне самоусунення держави від регулювання землеробства та зняття обмежень на зовнішню торгівлю перетворюють країну на одне безкрайнє поле соняшників, ріпаку та зернових, де у яскраво-жовтому мареві губляться напівзруйновані братські могили великої і малої худоби - колишні ферми.

У Польщі теж існує державна підтримка землеробства, і не менш суттєва, але субсидії тут отримують лише невеликі господарства, зацікавлені в комплексному, екологічному та орієнтованому на збереження ґрунтів господарюванні.

Чим більше господарство - тим менша підтримка. У нас все навпаки: чим менше - тим менше шансів на відшкодування ПДВ та більший тиск з боку агрохолдингів.

Зростання обсягів експорту продовольства до ЄС - це більш оптимістична новина, ніж зростання у сім разів експорту до Китаю. Принаймні, це означає, що більша частина української продукції відповідає високим стандартам ЄС.

Однак радість щодо збільшення експорту в ЄС нагадує дискусії 1938-1939 років між європейськими дипломатами щодо України як майбутньої житниці Німеччини.

Не думаю, що інтеграція нашої "житниці" до ЄС закінчиться так само, як і минулого разу. Однак не можу розділяти і радість з приводу того, що частка зерна в структурі українського експорту постійно зростає.

Відповідальна політика щодо АПК повинна передбачати комплексний розвиток галузі, запровадження справедливого оподаткування - переведення компаній на загальні умови оподаткування ПДВ. Адекватне оподаткування могло б збільшити не тільки обсяги надходження податків, а й сприяти розширенню інвестицій.

Чи збережемо ми четверте місце у світі за рівнем освіченості нації, невідомо, а от перше місце за рівнем освіти серед безробітних - посядемо впевнено.

* * *

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться.

Точка зору редакції "Економічної правди" та "Української правди" може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції «Економічної правди» та «Української правди» може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.

powered by lun.ua