Крымский кров

Минуло майже два місяці з дня голосування за закон "Про прийняття в Російську федерацію Республіки Крим та утворення у складі Російської федерації нових суб'єктів Республіки Крим та міста федерального значення Севастополя".

Також минув місяць з дня реакції Верховної ради на приєднання Кримського півострова до Росії - прийнятий закон "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України".

Незважаючи на спробу правового врегулювання, актуальною є тема права власності на нерухоме майно, що належить українським громадянам у Криму.

Що робити, коли законодавство України вже не діє, а нове ще не відрегульоване? Як власники можуть розпоряджатися своєю нерухомістю?

Законодавство України, стаття 316 Цивільного кодексу, визначає поняття права власності. Згідно з ним право власності - це право людини на річ, яке вона здійснює відповідно до закону і з власної волі, незалежно від волі інших осіб.

Згідно із статтею 182 кодексу право власності на нерухоме майно підлягає обов'язковій державній реєстрації. У громадян виникає право власності на нерухомість тільки після такої реєстрації.

Отже, для підтвердження легітимності прав на нерухоме майно необхідно мати свідоцтво або бути внесеним до Державного реєстру, а ще краще - і те, і інше.

До 1 січня 2013 року реєстрація таких прав здійснювалася органами бюро технічної інвентаризації. Пізніше в Україні запрацював Державний реєстр прав на нерухоме майно, підвідомчий Державній реєстраційній службі.

Будь-які дії стосовно нерухомого майна громадян відображаються у цьому реєстрі. Він містить чітко сформульований обмежений порядок доступу до нього, тому знижуються ризики для власників щодо незаконних шахрайський дій третіх осіб.

Фото ЕП

У зв'язку з від'єднанням Криму і прийняттям Росією згаданого закону Державна реєстраційна служба склала свої повноваження в АРК. Таким чином, доступ до даного реєстру для нотаріусів та власників на зазначеній території закритий.

У Росії питання права власності регламентує закон "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та угод з ними". Згідно з ним право власності також підлягає реєстрації у Державному реєстрі. Такий реєстр повинен був з'явитися на окупованій території у травні, але потім його появу перенесли на червень.

Стаття 12 російського закону про приєднання Криму говорить про збереження майнових прав громадян. Зокрема, на цій території діють документи, які підтверджують громадянський стан, освіту, право власності та користування.

Тим не менш, власникам нерухомого майна на окупованій території необхідно впорядкувати документи, що підтверджують легітимність їх прав.

Передусім необхідно зареєструвати право власності у Державному реєстрі прав на нерухоме майно. Така реєстрація можлива тільки на материковій частині України. Для цього можна скористатися наступними варіантами.

1. Реєстрація прав за заявою власника у самому реєстрі. Вона містить достатньо нюансів і потребує багато часу.

2. Підписання нотаріальної угоди на материковій частині. Один з варіантів - оформлення договору оренди на майно з одним із родичів. Одна із сторін угоди повинна бути зареєстрована в області нотаріального оформлення договору.

Фото ЕП

Процедура займає не більше одного дня, а дані будуть внесені в реєстр. Договір можна потім розірвати, але дані про власність залишаться у Державному реєстрі.

Важливо оформити документи, які підтверджують право власності, шляхом реєстрації в українському реєстрі. Це можливо зробити тільки на материковій частині України та згідно із законодавством України.

Власникам також не варто поспішати здійснювати будь-які угоди щодо переходу прав власності на їх майно у Криму. Краще почекати кілька місяців до появи і початку роботи російського законодавства на території Кримського півострова.

* * *

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться.

Точка зору редакції "Економічної правди" та "Української правди" може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.