Судьба шахтера

Факт збитковості української вугледобувної промисловості відомий усім. Україна не зуміла вибратися з цієї прірви і продовжує практику державного субсидування.

Субсидовані економіки є не рентабельними. Чим більше продукції виготовлено, тим більше отримується субсидій, виробники переповнюють ринки продукцією, а ціни на цю продукцію падають.

Залежність виробника від розміру субсидій зростає, що призводить до збільшення субсидій на утримання виробника та обтяжує державний бюджет дефіцитом.

В радянські часи такий кругообіг не був такий очевидний, бо всі виробники і працівники оплачувалися або субсидувалися одною установою - державою.

В Україні видобуток вугілля отримує прямі фінансові дотації. Наприклад, собівартість тонни вугілля на державних шахтах за перший квартал 2013 року становить 1 430,1 грн, а продається це вугілля державі за 503,3 грн. Збитковість очевидна. Держава доплачує шахтам по 926,8 грн за кожну тонну палива.

Вдумайтеся у наступну цифру: 3 683,3 млн грн, що в перерахунку становить близько 460,4 млн дол. Така збитковість державних шахт України за перший квартал 2013 року. З такими темпами збитковості, держава витратить на рік на утримання державних шахт близько 2 млрд дол.

Тому не дивно, що 19 вересня 2012 року Кабмін прийняв постанову №987 про 66 вугільних шахт, що підлягають приватизації у 2012-2014 роках.

За офіційними даними на цих 66 шахтах працює 80 730 працівників. Середня зарплата українського шахтаря становить 5-6 тис грн "чистими". Хоча борг перед шахтарями за перший квартал 2013 року становив 69,1 млн грн.

Звичайно, деякі шахти будуть законсервовані або й зовсім зачинені, обладнання розпродане, працівники звільнені. В Польщі у 1990 році, на початку реструктуризації вугледобувної галузі, було 388 тис шахтарів, а на кінець 2012 року залишилося 106 тис шахтарів під державним наглядом.

Юрій Віннічук у статті "Державні шахти розберуть "свої" виклав своє бачення з приводу приватизації копалень і показав, хто від цього може збагатитися.

В будь-якому випадку для виходу з цієї прірви однієї лише приватизації не вистачить. Необхідно відійти від державної дотаційної економіки і прийняти ще кілька нетрадиційних рішень.

У США і Канаді субсидії для гірничодобувної галузі існують. Пояснюється це тим, що в даній індустрії слід постійно мати cash flow або ліквідність ресурсів, і що устаткування там дуже коштовне. Проте самі шахти не знаходяться на державному балансі, і шахтарі не отримають зарплату з держбюджету.

У капіталістичних країнах державні субсидії засуджуються, але "ринкові субсидії" вітаються. Такі інвестиції, які гарантують ліквідність, можна придбати через біржу.

Фото ukranews.com

Торонтська біржа ТМХ - одна з найпотужніших у світі. 58% світових гірничодобувних публічних компаній торгують своїми акціями саме там.

ТМX служить домом для 1 646 гірничодобувних компаній. Австралійською біржею ASX послуговуються 700 компаній, Лондонською LSE-AIM - лише 191.

У 2012 році 70% світового капіталу в гірничодобувний сектор було залучено саме в Канаді, а ліквідність торгів сектора того року перевищила 280 млрд дол.

Проте присутність на біржі ще не гарантує успіху. Потрібно працювати з потенційними індивідуальними інвесторами і розповідати їм про діяльність фірми. З цією метою в Торонто проходять потужні інвестиційні ярмарки.

Наприклад, у березні 2013 року відбувся Міжнародний гірничодобувний інвестиційний ярмарок PDAC-2013. Понад 30 тис фахівців із 125 країн зібралися в Торонто для обміну інвестиційними зв'язками. Понад тисяча компаній презентували свої проекти та нові технології для гірничодобувної галузі.

Державні дипломатичні місії представляли свої країни і запрошували інвесторів. Однозначно, потенційні власники українських шахт і, можливо, теперішні керівники уряду та шахт повинні бути учасниками таких ярмарків.

З 2008 року глобальна економічна криза спричинила зниження попиту на вугілля і відповідно вплинула на утворення ринкової ціни. Особливо спад цін відчувався у 2012 році, після ілюзорного сигналу про відновлення світової економіки.

Водночас наприкінці 2012 року економісти та біржові фінансисти почали говорити про відновлення цін на вугілля - і на енергетичне, і на коксоване. Ці прогнози підсилилися у 2013 році, базуючись на заяві Китаю, який планує суттєве вливання коштів у свою економіку. З цим погоджується і Deutsche Bank.

Уряду варто не тільки зобов'язати нових власників вкладати кошти у переоснащення шахт, а й заохочувати їх до прозорості та конкурентоспроможності на міжнародному ринку. Чи не єдина запорука прозорості - IPO.

Більшість власників великих підприємств розуміють важливість IPO для розвитку свого бізнесу. Однак багато "червоних директорів" не сприймають таку ідею.

Фото Getty Images

Взагалі українським гірничодобувним і нафтогазовим компаніям необхідно налагоджувати зовнішні інвестиційні відносини. Найпростішим способом залучення інвестицій є біржа. Українським корпораціям і навіть уряду варто звернути увагу на біржу в Торонто, яка створює сприятливі умови для IPO.

Бачити українські вугледобувні компанії на Торонтській біржі - значить підсилити надію на збереження робочого місця шахтаря, достойну зарплату, прозорість в керуванні шахтою та можливість робітника мати свою "частку" у справі.

Доля 80 730 шахтарів та 66 державних шахт залежить від низки рішень уряду та нових власників, але іншого прогресивного шляху в сьогоднішньому вільному глобальному економічному ринку, крім виходу шахт на IPO, нема.

Прикладом для українських шахт є 24 канадські шахти, які, правда, працюють відкритим способом. Одинадцять з них видобувають коксоване вугілля, 13 - енергетичне. У галузі працюють 42 тис робітників, а саме на шахтах - 25 тис.

У 2011 році в Канаді видобуто 67,1 млн тонн вугілля, з них 37,7 млн тонн  енергетичного і 29,4 млн тонн коксованого. 40% палива продається на експорт.

Вугільний сектор заробив 2011 року для ВВП Канади 5,2 млрд дол. В тому ж році бюджет країни отримав від вугільної промисловості 698 млн дол податку на прибуток. Середня зарплатня працівника - 92 тис дол на рік або 7,6 тис на місяць.

З огляду на теперішню світову економічну ситуацію потенційні власники українських шахт можуть примножити свої статки і водночас платити достойну зарплату шахтарям лише при одній умові: бути публічними на західній біржі.

* * *

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться.

Точка зору редакції "Економічної правди" та "Української правди" може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.