Останнім часом у світі з новою гостротою розгорнулася дискусія навколо доцільності широкомасштабних вливань в економіки розвинених країн. З одного боку, без стимулювання вихід з депресії не є можливим, з іншого - це провокує інфляцію.

"Економічна правда" представляє останню публікацію на цю тему одного з найбільш авторитетних економістів сучасності Джозефа Стіґліца.

Сьогодні він обіймає посаду професора економіки Колумбійського університету, а також очолює Експертну комісію з питань проведення реформи міжнародної монетарної та фінансової системи, призначеної президентом Генеральної асамблеї ООН.

У міру того, як "зелені пагони" відновлення економіки, які багато хто побачив цієї весни, в'януть, почали з'являтися питання стосовно якості політики перевантаження економіки з допомогою зовнішніх масштабних фінансових стимулів. Чи була доведена помилковість кейнсіанської моделі економіки після її випробування?

Це питання було б доцільним, якби кейнсіанську модель таки випробували. По суті, нам тепер потрібна ще одна доза фінансових стимулів. Якщо ми її не отримаємо, то варто очікувати ще більш тривалого періоду, протягом якого економіка працюватиме з негативними показниками та високим рівнем безробіття.

Адміністрація Обами виглядає здивованою і розчарованою високим рівнем безробіття, який, до того ж, продовжує зростати. І це незважаючи на те, що у неї немає приводу для дивування. Все це було досить передбачуваним.

Реальний успіх застосування стимулів - це не фактичний рівень безробіття, а те, яким безробіття було б без них.

Адміністрація Обами завжди ясно давала зрозуміти, що вона створить на 3 мільйони робочих місць більше, ніж було б створено без її участі. Проблема у тому, що фінансова криза настільки сильно вдарила по економіці, що, мабуть, навіть величезних фінансових стимулів Обами виявилося недостатньо.

Однак є й інша проблема. У 2009 році планувалося витратити лише чверть американського пакету стимулів - 800 мільярдів доларів, але використання цих коштів навіть на "готові до реалізації" проекти проходило вкрай повільно.

Тимчасом американські штати переживають масштабний дефіцит доходів, що перевищує 200 мільярдів доларів. Більшість штатів стикаються з конституційними вимогами щодо наявності збалансованого бюджету. Це означає, що їм тепер доведеться або підвищити податки, або скоротити витрати. А це негативний стимул, який перекриє деякі позитивні стимули федерального уряду.

Третина всіх стимулів передбачає зниження податків, що, як правильно стверджує кейнсіанська економічна модель, не дає потрібного ефекту. Поки пенсійні заощадження скорочуються, а перспективи отримати роботу примарні, обтяжені боргами громадяни лише частково скористалися зниженням податків.

У США та інших країнах багато уваги приділялося відновленню банківської системи. Можливо, це й необхідно, але тільки цього недостатньо. Банки не будуть надавати позики, а громадяни не будуть їх брати, якщо в економіці спостерігатиметься спад.

Всемогутній американський споживач був двигуном глобального зростання, але, імовірно, надалі він буде поводити себе дуже скромно навіть після відновлення банківської системи. Отже, знадобиться певний стимул з боку уряду.

Дехто турбується про збільшення державного боргу США. Однак якщо нові стимули розроблять належним чином, коли більшість коштів витрачатиметься на активи, то фінансовий стан і майбутнє зростання можуть стати сильнішими.

Помилково розглядати тільки борг країни і при цьому ігнорувати її активи. Безумовно, це аргумент проти погано розробленого порятунку банків від кризи, на зразок того, що був проведений в Америці. Він коштував американським платникам податків сотні мільярдів доларів, значна частина яких ніколи не буде повернута.

Державний борг збільшився, але при цьому він не був заміщений активами, зарахованими на баланс уряду. Однак не варто плутати корпоративний добробут з кейнсіанськими стимулами.

Ще хтось хвилюється, що такі масштабні державні витрати приведуть до інфляції. Однак більш актуальною проблемою залишається дефляція з огляду на високий рівень безробіття і надлишок виробничих потужностей.

Якщо економіка оговтається швидше, ніж я припускаю, то витрати можна буде скасувати. А ще краще, якщо більша частина наступного пакету стимулів буде спрямована на автоматичні стабілізатори - на кшталт компенсації дефіциту державних доходів. Тоді у випадку, якщо економіка все-таки отямиться, ці витрати просто не доведеться здійснювати. Існує невеликий ризик падіння курсу.

Однак існують певні побоювання стосовно того, що зростання інфляційних очікувань може призвести до підвищення довгострокових процентних ставок, зводячи нанівець економічний ефект від стимулів. У цьому випадку органи кредитно-грошового регулювання повинні бути напоготові і продовжувати свої "нестандартні" втручання - регулюючи як короткострокові, так і довгострокові процентні ставки.

Будь-яка політика пов'язана з ризиком. Відмова готуватися до другого пакету стимулів може послабити економіку. Її стимулювання займає певний час, про що свідчать труднощі адміністрації Обами з використанням зарезервованих коштів. Аби відчути повний ефект від цих зусиль, може знадобитися півроку або більше.

Слабша економіка означає ще більшу кількість банкрутств, залишених будинків і більш високий рівень безробіття. Навіть якщо відкинути людські страждання, це означає більшу кількість проблем у фінансовій системі.

І, як ми могли помітити, більш слабка фінансова система означає слабшу економіку, а, можливо, і необхідність ще більшої кількості непередбачених витрат на її порятунок від ще однієї катастрофи. Якщо ми будемо економити гроші сьогодні, то ми ризикуємо витратити набагато більше в майбутньому.

Адміністрація Обами допустила помилку, застосовуючи надто малі стимули. Ще одну помилку вона зробила у проектуванні порятунку банківської системи від кризи, яке надало занадто багато грошей із занадто малими обмеженнями і на надто сприятливих умовах тим, хто призвів до виникнення економічного хаосу.

Така політика зіпсувала бажання платників податків витрачати ще більше грошей.

Але це - політика. З економічної точки зору, все очевидно: світові необхідно, щоб усі розвинуті індустріальні країни провели ще один масштабний раунд реального використання пакетів стимулів. Це питання має стати однією з центральних тем на наступному самміті "Великої двадцятки" у Пітсбурзі.

 Джозеф Стіґліц. В його останній книзі "Як змусити глобалізацію працювати", що вийшла  2006 року, автор розглядає систему нової світової резервної валюти. Найбільш популярною працею економіста є книга "Економіка державного сектора", яка багато років є настільним підручником урядів як розвинених країн, так і країн, що розвиваються.

Авторське право: Project Syndicate, 2009 рік.

Переклад з англійської Ірини Сащенкової