Тези до газової революції

Тези до газової революції

Четвер, 21 лютого 2008, 11:07 -
Цей матеріал - перш за все, спроба запропонувати чітку і зрозумілу альтернативу тим газовим домовленостям, що існують і працюють зараз і які є джерелом хронічних збурень в політичному та економічному житті країни. Це намагання звільнитися від пропагандистських нашарувань, котрі заважають зрозуміти суть того, що відбувається, і нарешті окреслити відповідь на питання - яких дій у сфері газових відносин слід вимагати від політиків.

Власне, цим пояснюється певний пафос і тезовий виклад матеріалу. У першій частині тексту пропонуються відповіді на ключові питання щодо газової політики, у другій - рецепти реформування державної політики у цій галузі.

Чого потребують, але не отримують українці?

Стабільних поставок газу у достатніх обсягах.

Прозорого механізму ціноутворення, який би виключав загрозу припинення поставок, дозволяв би прогнозувати ціну газу, гарантував захист від самовільного (зокрема політично мотивованого) підвищення ціни постачальниками-монополістами.

Реклама:

Ефективного використання тих нафтогазових активів, які перебувають у їхній власності (тобто формально належать державі).

Чому газові переговори зараз ведуться неправильно?

Нечітка мотивація. Сили, які зараз намагаються змінити систему поставок газу в Україну, не надали суспільству достатнього обґрунтування своїх намірів. Не зрозуміло, яку схему пропонує команда переговірників Тимошенко і чим вона краща за наявну. Поки що занадто багато питань залишається і стосовно планів команди Дубини-Діденка. Єдиний аргумент щодо зміни системи поставок - "непрозорість" посередника - не витримує критики. З формальної точки зору, РосУкрЕнерго є не більш і не менш прозорим, ніж середня корпорація такого обороту, акції якої не торгуються на біржі. Можна сказати, що НАК "Нафтогаз України" для широкої громадськості - не менш закрита структура.

"Кришування" господарських структур чиновниками. Всі три найвпливовіші політичні угруповання (Партія регіонів, Блок Юлії Тимошенко, тандем президента і "Нашої України - Народної самооборони") поки що надають перевагу прямому втручанню в діяльність господарських суб'єктів. Те ж саме робить і російська сторона. Хоча всі декларують, але ніхто не втілює ідею переведення стосунків на державний рівень, що передбачає укладання міжнародних угод із метою поліпшення системи відносин у газовій сфері, створення сприятливого правового поля заради більшої стабільності поставок. Натомість, політичні лідери (це стосується і обох президентів, і прем'єрів) "кришують" господарські суб'єкти - РУЕ, Газпром, Нафтогаз. 

У новітній українській історії цю традицію розпочав Юрій Бойко, перебуваючи на посту міністра палива та енергетики, - коли полетів у Москву розв'язувати проблему боргів НАКу, РУЕ та УГЕ. Нещодавно її продовжив президент Віктор Ющенко, який під час візиту до Москви розглядав із президентом РФ Володимиром Путіним формат можливих домовленостей між Нафтогазом та Газпромом. Нарешті, Юлія Тимошенко теж заявила про своє бажання втілити власне бачення того, як мають домовлятися Газпром та НАК.

Чим погана чинна система поставок газу?

Непрозорий механізм визначення ціни на газ. Щоразу нова ціна визначається винятково шляхом кулуарних домовленостей. Як результат - щоразу вартість газу на наступний рік не відома і не прогнозована. Така ситуація є джерелом невизначеності, стресу для економіки. Крім того, оскільки рішення приймають політики, невизначеність щодо ціни є додатковою можливістю для політичного тиску.

Україна позбавлена будь-якої можливості впливати на переговорний процес щодо ціни на середньоазіатський газ, бо за домовленістю від 4 січня 2006 року володарем палива з цього регіону визнано Газпром. Російська монополія зацікавлена в якомога вищій ціні середньоазіатського газу, оскільки він є конкурентом для палива російського видобутку. У той же час, саме на цих переговорах вирішується питання про те, скільки коштуватиме газ в Україні.

Тарифи на транзит та зберігання палива - потенційно основна стаття прибутків НАК "Нафтогаз України" - є занадто низькими. Мотивація супротивників підвищення ціни така: якщо українська сторона підвищує ставки за транзит газпромівського газу в Європу, то російська так само підвищить ставки за транзит середньоазіатського газу в Україну, оскільки тут (неформально?) діє принцип дзеркального ціноутворення. В результаті підвищення ціни транзиту подорожчає і газ для України. На ділі ж виходить, що Україна жертвує прибутком НАКу заради низької ціни на газ, левову частку якого споживає промисловість, що перебуває у приватних руках. Таким чином, державне підприємство субсидує приватні.

НАК позбавлено можливості експортувати газ в Європу. Існує штучна заборона Кабміну на експорт блакитного палива. Також у договорі від 4 січня 2006 року великі можливості з експорту газу надано РУЕ. Як наслідок, РУЕ може отримувати надприбутки з експорту газу в європейські країни, Нафтогаз же позбавлений цієї статті доходів, натомість сприяє прибутковості бізнесу РУЕ через низькі тарифи на транзит і зберігання газу.

На внутрішньому ринку України створено монопольну структуру з продажу газу (УГЕ), що суттєво обмежує конкуренцію.

В чому позитив нинішньої системи газових домовленостей?

Забезпечує відносно низьку ціну на газ.

Зараз не очевидно, що пропоновані нові варіанти схем поставок палива в Україну якимось суттєвими чином усувають нинішні недоліки системи поставок чи істотно посилюють позитивні сторони.

Потрібен принципово інший підхід.

Далі буде.

Ігор Луценко

Реклама: