Як Європа може допомогти Україні навести лад у газовому секторі
"Нафтогаз", найбільша державна нафтогазова компанія України з 80 тис співробітників, раніше була синонімом збитків, корупції та непрозорості.
Втім, схоже, ситуація змінилася на краще.
За даними МВФ, завдяки новій команді управлінців, чотирикратному підвищенню цін на газ та початку законодавчих реформ збитки компанії у 2015 році знизяться до 3,1% ВВП України порівняно з 5,5% у 2014 році.
Вплив на дефіцит повинен знизитися до 0,2% в 2016 році, при цьому спостерігається значне зниження залежності України від російського газу.
Проте щойно почало розвиднятися, на горизонті згустилися нові хмари. Реформування "Нафтогазу" буксує. Хоча закон "Про ринок природного газу" був прийнятий ще у квітні, українські політики не змогли домовитися про модель поділу "Нафтогазу" за напрямками діяльності та напрями приватизації.
Якщо не вдасться досягти швидкого та всеосяжного реформування "Нафтогазу", старі погані звички переділу та політичної корупції можуть повернутися. Враховуючи важливість "Нафтогазу" для України, це може підірвати процес асоціації держави з Європейським союзом.
Крім того, дохід від транзиту палива, з якого "Нафтогаз" має близько 2 млрд дол на рік, може впасти до нуля, якщо російському "Газпрому" вдасться обійти газотранспортну систему України за допомогою газопроводу "Північний потік-2", який він планує збудувати до 2019 року.
Єдине розумне рішення полягає в завершенні реформування нормативно-правової бази і поділі НАК відповідно до Третього енергетичного пакета ЕС.
Аби переконати європейських споживачів у тому, що будь-яка нова альтернатива українському газовому транзиту виявиться марним витрачанням грошей, газотранспортна галузь мусить стати незалежним бізнесом, захищеним від політичного контролю і регульованим за прикладом підприємств-аналогів у ЄС.
Це термінова справа, оскільки невизначеність в питанні транзиту газу через Україну є приводом для створення "Північного потоку-2". Це важливо і в довгостроковій перспективі, позаяк такі необхідні інвестиції в український газовидобуток вимагають недискримінаційного доступу до трубопроводів.
Поділ газотранспортного бізнесу та його звільнення від політичного контролю передбачає значні політичні збитки для олігархів і політиків, які втратять вплив на найбільше в Україні джерело ренти.
До того ж, переваги реформування будуть накопичуватися з плином часу, а Україна надає перевагу сьогоднішнім доходам перед майбутніми вигодами. Крім того, очевидне рішення - приватизація газотранспортного бізнесу та його регулювання відповідно до правил ЄС, які підписала Україна, - є проблематичним.
Воно здається неможливим, оскільки безпосередня приватизація виглядатиме як продаж усієї країни. Жоден розумний західний інвестор без політичних важелів в Україні не вкладатиме гроші й час у газотранспортний бізнес "Нафтогазу" лише для того, щоб його інвестиції були неявно експропрійовані після появи доходів.
Крім того, план не викликає довіри транзитних клієнтів, оскільки у майбутніх урядів існують потужні стимули для використання інструментів регулювання на свій розсуд з метою отримання економічної чи політичної ренти від транзиту газу.
Втім, рішення можна знайти.
Україна може продати частку в газотранспортному бізнесі доброчесному інвестору, зацікавленому в процвітанні України та стабільному транзиті. Таким кандидатом може бути ЄБРР, який за два десятиліття накопичив багатий досвід у газовій галузі України і має досвід укладення попередніх приватизаційних угод.
З точки зору європейських платників податків, які фінансують ЄБРР, така угода служить їх інтересам. ЄС стабілізує транзит, створить умови для реформ у секторі, що важливо для політичної стабільності України, і поширить внутрішній газовий ринок на країну із значним потенціалом зберігання й видобутку газу.
Щоб уможливити цю угоду, українському уряду доведеться дотримуватися нормативно-правової бази, яка дозволить ЄБРР отримувати прибуток у випадку успішного управління газотранспортним бізнесом. На підставі цього зобов'язання ЄБРР зможе надати західних експертів та гроші для реструктуризації бізнесу.
Мета операції - повна приватизація часток держави та ЄБРР упродовж кількох років. Очікувані доходи у разі реалізації цього кроку стануть основним стимулом для української влади дотримуватися зобов'язань перед ЄБРР.
Ідея продажу газотранспортної системи "іноземному" інвестору за ціною, яка може здатися низькою порівняно з приватними операціями з аналогічними активами на заході, може бути непопулярною в Україні, особливо за умов зростання витрат населення на енергоносії.
Для вирішення цієї проблеми фіксована частка прибутку, яку ЄБРР отримає у разі приватизації, буде повернута до бюджету України. Це також збільшить стимули для українського уряду розробити нормативно-правову базу, яка збільшує вартість приватизації газотранспортного бізнесу.
Для ЄС потенційна угода попередньої приватизації буде значно вигіднішим способом зменшити газотранспортний ризик порівняно з побудовою надлишкових газопроводів через Балтійське море.
Найголовніше для ЄС те, що метою реструктуризації "Нафтогазу" є не тільки ефективність українського газового сектора або податково-бюджетна стабільність. Йдеться і про позитивний вплив на політичну культуру України та процес асоціації.
Георг Цахман, співробітник брюссельського аналітичного центру Bruegel, член Німецької консультативної групи в Україні