Економічна уява, Або чому призовна армія дорожча за найману

Економічна уява, Або чому призовна армія дорожча за найману

Середа, 14 жовтня 2015, 15:00 -
Часто кажуть, що наймана армія більш дорога. Економісти довели, що це помилково. Їх аргументи призвели до відміни призову спочатку в США, а потім в багатьох інших країнах. Насправді, ми недооцінюємо привабливість альтернативних подій.

Економічна правда продовжує публікувати лекції "Економічної лабораторії". В рамках цього проекту відомі експерти розповідають про те, як влаштовані економіка, суспільство і держава.

Раніше ЕП уже публікувала лекцію співзасновника Bendukize Free Market Center Володимира Федоріна про "економіку популізму". В ній йшлося про те, звідки береться популізм і чому українці завжди обирають популістів.

Також в рамках проекту ми публікували лекцію виконавчого директора "CASE Україна" Дмитра Боярчука, який розповів про те, на що люди витрачають гроші, і чому безкоштовна освіта і медицина та гарантована зайнятість робили радянську людину пожиттєвим боржником.

Остання лекція була присвячена такому способу оцінки подій, як економічна уява. На ній антимонопольний експерт Вадим Новіков розповів про те, що як в приватному, так і в суспільному житті ми нерідко недооцінюємо привабливість альтернативних подій.

Розмова торкнулася оренди житла, військового призову, субсидування цін на газ та багато іншого.

Економічна уява та інструменти

Хочу почати розмову про реєстрацію ліків. Зараз розглядається законопроект про спрощену реєстрацію ліків, які були вже схвалені у США та в ЕС. У чому є проблема?

Нобелівський лауреат Мілтон Фрідман у книзі "Свобода обирати" пропонує нам поставити себе на місце урядовця, який відповідає за схвалення чи заборону препарату.

На цій посаді ви можете зробити дві помилки. По-перше, ви можете схвалити препарат, який має непередбачувану побічну дію, яка призведе до смерті людей, або серйозного погіршення здоров'я. По-друге, ви можете заборонити ліки, які могли б врятувати життя людей, або хоча б полегшити їхні страждання.

Якщо ви зробите першу помилку, ваше ім'я з'явиться на перших шпальтах газет, поряд з інтерв'ю родичів постраждалих. Про вас скажуть, що ви некомпетентний урядовець, а, швидше за все, просто корумпований урядовець.

Проте, якщо ви зробите другу помилку, то не буде жодних перших шпальт, жодних інтерв'ю, сім'ї померлих. Швидше за все, вони ніколи не дізнаються, що їхні рідні люди загинули через обережність невідомого урядовця.

Таким чином, у обох випадках ціна помилки — це смерть, але в одному випадку це смерть помітна, а у іншому - непомітна. Легко зрозуміти, яку з цих помилок ви скоріш за все оберете. Ось як з'являється у держави схильність до заборони.

Вадим Новіков

Якщо після схвалення ліків у США чи ЄС ці ліки будуть перевірятися урядовцем в Україні, можливість необґрунтованої заборони ліків тільки підвищиться. В цій ситуації, якщо ми зможемо розвинути економічну уяву, якщо ми зможемо бачити те, що могло статися так ясно як і те, що дійсно сталося, ми зможемо врятувати життя людей.

Для урядовців більше не буде непомітних безпечних смертей.

Сьогодні я допоможу вам побачити, як працює ця економічна уява. Давайте подивимось на історію двох друзів.

Уявимо, наприклад, людину вільної і творчої професії - сантехніка. Він живе у Печерському районі в Києві на хаті, що дісталась йому від бабусі, та заробляє 6 тисяч гривень на місяць. До нього одного разу приходить друг-економіст та каже: "Миколо, чи ти знаєш, що насправді ти заробляєш 12 тисяч?".

Той: "Як так?". Економіст каже: "Ти міг би здавати свою квартиру за ринковою ціною та отримувати 6 тисяч на місяць, але гроші, що не були зароблені, це гроші витрачені. Ти насправді заробляєш 12 тисяч, але половину з них витрачаєш на житло. Це не забагато?".

Микола замислився. Він поміркував та вирішив, що, зважаючи на його життєві пріоритети, для нього буде краще, якщо він буде здавати цю квартиру та орендувати іншу у більш дешевому районі. Але при цьому більше їсти, більше розважатися та краще одягатися. А також може, як порадив йому економіст, піти на вечірні курси з економіки.

За два місяці друзі зустрічаються знову. Нова квартира, новий одяг – життя Миколи, вочевидь, налагоджується, але є одна проблема. Він не у всьому послухався порад економіста та замість курсів з економіки, Микола пішов на курси з кулінарії, адже любить попоїсти.

Проте після першого заняття він зрозумів, що йому набагато більше подобається їсти, ніж готувати. Однак біда — він вже 3 тисячі гривень сплатив за ці курси та йому шкода цих грошей.

Економіст йому каже: "Ось, дивись, за курси ти сплачуєш двічі: грошима та часом. Гроші ти вже заплатив, та їх не повернеш, але час ти витрачаєш. Під час одного заняття ти міг заробити 300 гривень. Коли закінчаться усі 10 занять, ти міг би заробити 3 тисячі. Виходить, що ціна цих курсів буде 6 тисяч. Ще не пізно зекономити на цих курсах", — сказав йому економіст.

За рік друзі зустрічаються знову. В Україні криза. Економіст каже: "У найближчий четвер починаються безкоштовні курси з економіки, приходь". Микола вже людина з досвідом, він каже: "Знаю я ваші курси, одне заняття — 300 гривень, 10 занять — 3 тисячі гривень, так?".

Економіст відповідає: "Так, так, але не так. 3 тисячі гривень сьогодні — це не 3 тисячі гривень рік тому. Рік тому ти міг би купити на ці гроші 400 кіло гречки, а зараз лише 200. Ніколи ще безкоштовні курси з економіки не були такі дешеві в перерахунку на гречку".

У цих трьох епізодах економіст скористався трьома важливими інструментами економічної уяви: альтернативних витрат, незворотних витрат, а також порівняльних переваг. Сьогодні ми поговоримо про кожен з них.

Альтеративні витрати 

Головний інструмент економічної уяви — це поняття альтернативних витрат. Це поняття означає цінність найкращих альтернатив, від яких довелося відмовитись, приймаючи те чи інше рішення. Простіше кажучи, альтернативні витрати — це те, чим довелося поступитися.

Коли Микола приймав рішення жити у своїй хаті в Печерському районі, він тим самим відмовлявся від можливості здавати свою квартиру за ринковою ціною. Якщо він не мав кращої можливості більш вигідно розпорядитися своєю кватирою, ринкова ціна була альтернативними витратами Миколи від життя у своїй хаті.

Отже, якщо ви безкоштовно користуєтесь чимось своїм, що має ринкову ціну, з точки зору економіста, ви завжди платите ту ціну.

Подивимось, як ця ідея працює в одній, здавалося б, зовсім неекономічній сфері. Це призов. Одним з найбільш важливих аргументів на користь призову є вартість армії. Часто кажуть, що наймана армія більш дорога, ніж призовна. Економісти ж пояснили, що це помилково.

Аргументи економістів призвели до відміни призову спочатку в США, а потім в багатьох інших країнах світу. В доповіді, що лягла на стіл президента США, було сказано коротко, що призов — це податок.

Економісти пояснили, що податки бувають різні. Що бувають грошові податки, ми могли б сказати — оброк, але буває також панщина — безкоштовна праця. Насправді призовна армія не скорочує витрати на армію. Вона перекладає їх на призовників.

Призовники платять за армію та платять багато, вони змушені відмовитися від можливостей, які могли б отримати у цивільному секторі.

Система, сказали економісти, не тільки неефективна, але вона також несправедлива. Ми маємо суспільне завдання, але вартість цього завдання сплачує лише частина населення, тобто призовники.

Подивимось, як це працює в нашому житті. Бідний хлопець з села відбуває панщину у армії, а на гроші, які сплачували батьки в тому числі цього хлопця, діти з міста вчаться в гарних університетах. Не можна забувати про жертву цих бідних хлопців. Зверніть увагу на одну важливу ідею. Вартість держави у цьому випадку, як у багатьох інших випадках, більша, ніж та, що ми можемо побачити у бюджеті.

Незворотні витрати

Повернемося до історії нашого Миколи. Він вже зрозумів, що курси з кулінарії йому не цікаві, але йому шкода сплачених грошей. Ось чому він продовжує ходити на ці курси. Однак економіст пропонує йому замість того подивитися на витрати, що ще будуть.

Цей епізод дозволяє загострити увагу на одному неочевидному аспекті того, як економісти розуміють витрати. Нагадую, альтернативні витрати — це цінність найкращих альтернатив, від яких довелося відмовитись при прийнятті рішень.

Коли Микола вирішував піти на курси, він був змушений відмовитись від інших варіантів використання грошей, а також від інших варіантів використання часу. Але під час зустрічі з економістом ситуація змінилася. Він вже сплатив гроші, та їх не повернути. Ось чому він не мав думати більше про те, що вже сталося, а повинен був думати тільки про те, що буде у майбутньому.

Як пише Іван Франко: "Шкода бажань і скрути: що зробиш – не розробиш, що сталось – не вернути". Тому на курси тепер варто дивитись, наче вони були безкоштовні. Тепер на кону тільки час, і тільки на нього Миколі треба звертати увагу.

Потрібно забути, чим ви вже поступилися. Необхідно думати про те, чим вам доведеться поступитися. Ось чому з точки зору економіста ціна не пов'язана з минулими витратами.

Якщо, наприклад, адвокат вчиться не в рідному місті та орендує квартиру, чи через його неуспішність він змушений вчитися зайвий рік, його витрати підвищились. Але коли він почне працювати, ці витрати не будуть важливими ані для нього, ані для його клієнтів. Вони не допоможуть йому підвищити плату за його послуги.

Подивимось з цієї точки зору, з точки зору незворотних витрат, альтернативних витрат на сучасну газову політику України.

Довгий час уряд Україна зобов'язував "Укргазвидобування" продавати газ державі за ціною, значно нижчою за ринкову, орієнтуючись на грошові витрати компаній.

Користуючись економічними  термінами, ми можемо сказати, що грошові витрати, коли газ вже вироблено, більше не важливі. Не можна звертати на них увагу, але ми також можемо казати, що газ продається за ціною значно нижчою, ніж альтернативні витрати.

Як і у прикладі з призовом, тут ми маємо податок. Податок на діяльність цієї компанії. Якщо ми користуємося економічною уявою, ми також можемо сказати, що якщо держава купувала газ за ринкову ціну, компанія могла б добувати, виробляти більше газу, то державі довелось би менше купувати імпортного газу, за який держава платить у будь-якому випадку за ринковою ціною.

Далі. Газ продається населенню також за ціною, значно нижчою за ринкову. Ми маємо у цьому прикладі субсидію. Кабінет Міністрів, щоб мінімізувати витрати, спрямує населенню саме той газ від "Украгазвидобування". Але це не економічний спосіб розміркування.

Насправді газ є газ. Неважливо за якою ціною був куплений кубометр газу, єдина річ важлива - газ продається за ціною нижчою, ніж альтернативні витрати. Звернуть увагу, коли ми називаємо неринкові ціни податком чи субсидією — це не просто гра з термінами, це дає нам можливість подальшого використання економічної уяви.

Тепер ми можемо думати про поділ субсидій, про поділ тягаря цих податків, про форму субсидій — чи були б кращими субсидії у грошовій формі, чи було б краще для населення, якщо б вони могли обирати, що купити на ту субсидію?

Останній епізод за участю Миколи нагадує, що коли ми говоримо про витрати, про економіку, ці витрати в кінці-кінців вимірюються не у грошах. Нам необхідно порівнювати не цінність курсів та грошей, а користь від курсів та користь від інших варіантів використання грошей, наприклад, гречки.

Порівняльні переваги 

У економіці ціна на витрати завжди відносна, вони завжди залежать від точки відліку. Якщо ціна гречки підвищилась щодо ціни курсів, це також означає, що ціна курсів відносно ціни гречки впала. Гречка, що стала дорожче — це курси, що стали дешевше.

Проілюструємо цю ідею на числовому прикладі. Припустимо, що у маркетинговому агентстві є два види роботи: готувати рекламні тексти, а також робити  слайди. Припустимо, що за одну годину Іван може написати одну сторінку тексту чи зробити три слайди. Щодо Марічки, вона протягом однієї години може написати 2 сторінки чи зробити 10 слайдів.

Як розподілити роботу між ними? Економіст каже, що кожному потрібно дати ту роботу, що вони роблять дешевше, тобто з найменшими альтернативними витратами. Коли Іван пише сторінку тексту, він тим самим відмовляється від 3 слайдів, але коли Марічка робить це — вона відмовляється від 5. Ми ділимо 10 на 2.

Дуже цікава ситуація, незважаючи на те, що Марічка у статтях краща, ніж Іван, для нас буде краще, коли саме Іван буде писати тексти. Це тому, що, незважаючи на те, що вона краще за нього у написанні текстів, вона ще більш краща від нього у підготуванні презентацій.

Подивимось тепер на цю ситуацію, на ці цифри з іншого боку. Для Івана альтернативні витрати одного слайду — це третина сторінки, але для Марічки — 1/5. Це означає, що вона робить слайди дешевше за Івана.

Це ситуація, коли комусь для виробництва товару доводиться поступатися меншим, ніж іншому називається порівняльною перевагою. Зважаючи на те, що ця перевага порівняльна, перевага Марічки в одному з неодмінно має під собою порівняльну перевагу Івана в іншому.

Концепція порівняльних переваг пояснює, чому людям не варто робити все самостійно, а варто спеціалізуватися. Коли є хтось, хто може щось зробити дешевше за тебе, а ти щось інше робиш дешевше за нього, то вам вигідно обмінятися. Ця ідея стосується не тільки людей, а також країн.

Про диво-машини з Айови 

В Україні час від часу політики закликають: "Купуйте українське". Чи це так патріотично? Американський економіст, Стівен Ландсбург, у книзі "Економіст на канапі", пропонує цікаву байку про це. Він каже, що у Сполучених Штатах є дві технології виробництва автомобілів: Детройтська та Айовська.

Про те, як виробляють авто у Детройті, знають усі, ось чому ми будемо говорити про те, як виробляють авто у Айові. Спочатку навесні ви повинні засіяти насіння, потім необхідно його поливати, потім жати, потім це зерно ви вантажите в кораблі, які відправляються у Тихий океан. А потім ці кораблі повернуться з новими Тойотами на борті.

Що означає ця притча? По-перше, вона означає, що міжнародна торгівля — це тільки одна з технологій виробництва, ви не повинні знати, що існує міжнародна торгівля, ви не повинні знати, що існує Японія, це цілком неважливо. Ви можете думати, що в океані є острів, на острові є диво-станок, який перетворює  зерно на автомобілі.

Людина, яка веде боротьбу зі станками — це луддит. Країна не може стати багатою через боротьбу зі станками. По-друге стає зрозумілим внутрішній вимір зовнішньої торгівлі. Конфлікт, який ми маємо на перший погляд між американцями та японцями, у кінці-кінців, є конфлікт між мешканцями Детройта та Айови.

Мешканці Детройта, вочевидь, не задоволені таким способом виробництва автомобілів, вони можуть зробити щось, щоб, наприклад, підвищити імпортне мито, або налаштувати суспільство проти  своїх конкурентів, це дійсно може підвищити кількість робочих місць у Детройті. Але ця політика має витрати.

Ми можемо підвищити кількість робочих місць у Детройті тільки через скорочення робочих місць у Айові. Ця політика, цей спосіб може допомогти тільки якійсь групі, але він не може зробити багатою цілу країну.

Таким чином, питання протекціонізму взагалі формулюють неправильно. Питання не у тому, чи країна буде виробляти автомобілі. Питання у тому, яким способом: прямим чи опосередкованим, тобто за допомогою міжнародного обміну.

Тепер підіб'ємо підсумки. Економічна уява полягає у тому, щоб ясно уявляти, від чого ти відмовляєшся, коли приймаєш те чи інше рішення. Коли ми беремо до уваги незворотні витрати, ми перебільшуємо жертву, але набагато частіше ми її применшуємо, ми обраховуємо самі себе. Це ніяк не краще, ніж коли нас обраховують інші, але інші нас також обраховують.

Ми платимо за роботу державі більше, ніж написано у державному бюджеті. Економіка та економічна уява допомагає нам побачити, що багато з наших рішень не варті того. Побачити інше рішення — це перший крок до того, щоб ним скористатися.

Питання-відповіді:

— В Украине зимой рассматривали законопроект, который позволит откупаться от АТО. Это можно рассматривать как альтернативу, или это все-таки как родину продать?

— Мне кажется, что идея, о которой вы говорите, не выглядела неожиданной. Это хорошая идея, по простой причине - она расширяет выбор. Она не делает никого хуже, а кто-то от этого может выиграть. По существу, как ни крути, призыв — это налог, а значит, можно обсуждать, в какой форме его корректно платить.

Но, конечно, важна и величина этого альтернативного налога.

— Сейчас крымские татары блокируют фуры, которые собирались проехать в Крым с продуктами. Если исходить из предложенной вами логики, то создание барьера и разрывание экономических связей с Крымом создает нам же проблемы.

С  другой стороны, у нас есть наложенный налог, так сказать, за это — это танки, которые приходят из Москвы, которые финансируются из налогов, которые были получены за счет оживления экономики, которая, в свою очередь, оживляется за счет того, что мы продаем в Крым продукты.

Исходя из этого, имеет ли смысл прерывать торговые отношения с агрессором — и в каких случаях да, а в каких случаях нет?

— Экономическая теория не может сказать, нужно или не нужно блокировать фуры в Крым. Все, что может сказать экономическая теория, — что вот это решение предполагает некоторые издержки, а стоят ли они того — это вопрос, собственно говоря, отдельный.

То есть все, что я рассказывал про детройтскую и айовскую технологию, наверное, не убедило бы крымских татар, потому что они, в общем-то, не предполагают, что остановка фур сделает богаче жителей Крыма или жителей Украины.

Другое дело, что честный человек, когда что-то такое делает, должен всегда понимать, что он пострадает. Вот, например, в чем проблема страны, в которой я живу. В ответ на западные санкции в России ввели так называемые "антисанкции".

Будем считать, что эта мера нужна для каких-то внешнеполитических соображений. Честный человек вполне может сказать: "Мы были вынуждены для достижения наших внешних политических целей сделать то-то, то-то и то-то, и вот, мы платим за это".

Проблема начинается в тот момент, когда люди не признают этого и говорят, что мы от этих санкций не страдаем, а наоборот — выигрываем. В этот момент в стране начинается вакханалия протекционизма: это как бы наш новый способ делать дела, мы не то что наказываем Америку и ЕС за свой счет, а, наоборот, выигрываем, и теперь начинается импортозамещение.

Поэтому барьеры выстраиваются даже в тех местах, где вроде бы внешнеполитические соображения до сих пор их и не требовали. Вот здесь проблема. Честный человек должен всегда признавать затраты от своих решений.

— В странах западной Европы очень любят спонсировать "зеленую энергию". С одной стороны, это экономический абсурд, потому что это делает стоимость государства и стоимость энергии в западных странах дороже.

Но, учитывая то, что есть такие страны, как Саудовская Аравия, Россия, Иран, у которых есть возможность получать огромные деньги за счет того, что они просто всунули палку в землю, это подогревает экстремистскую идеологию, которая, может быть, и является угрозой западному миру?

— Если государство не хочет поддерживать режим определенного рода, вместо того, чтобы ставить счетчики, намного лучше просто не покупать газ в определенных странах, с которыми у вас есть такие сложности.

Купи просто в другом месте. Кстати, в России очень популярна точка зрения, что нефтегазовый сектор — это просто пробурил скважину и подставляй таз.

Это, конечно же, так на реботает. В любой стране нефтегазовый сектор — это сектор вполне себе хай-тек, использующий очень сложные технологии, кстати, именно по этой причине для России чувствительны санкции в технологической сфере — ограничение на работу компаний типа "Шлембергер".

Если вы когда-нибудь окажетесь на большой нефтяной промышленной выставке, то вы точно обнаружите, что это настоящий хай-тек, и по большей части того, что вы увидите вы даже не сможете задать вопрос: "Для чего это?". Это реально очень сложный сектор.

— Если почитать практически любой учебник по экономике, там есть обычно глава про протекционизм и свободную торговлю. Целую главу будут рассказывать о преимуществах свободной торговли, а в конце такая маленькая вставка — что у протекционизма тоже есть некоторые свои преимущества. И глава на этом обычно заканчивается. Вы можете поподробнее рассказать о преимуществах протекционизма — есть ли они?

— Действительно есть. Мне кажется, что про преимущества протекционизма более подробный рассказ на самом деле должен быть примерно такой, как в учебнике. Есть такой нобелевский лауреат, Пол Кругман, который специализируется на исследовании возможных преимуществ протекционизма. Он сделал карьеру на этом.

И вот этот самый авторитет, который занимается исследованием некоторых исключений из принципа, говорит, что, тем не менее, мы должны учить наших студентов тому, чему когда-то учили Рикардо и Смит, — то есть, на самом деле, вот этой вот теории сравнительных преимуществ.

То, что в учебниках так освещают тему протекционизма на самом деле не случайно. Что по-настоящему, на мой взгляд, важно в жизни — это изучить правила, типичный ход развития событий, типичные возможности. В некоторых случаях ты можешь сделать ошибочное решение.

Вот смотрите, у меня папа когда-то заканчивал МФТИ, Московский физико-технический институт. Папа мне рассказывал про очень интересную возможность — в детстве такие штуки запоминаются: "Ты знаешь, а стул ведь может прыгнуть". Вы же помните про броуновское движение - то, что выглядит как стул, в реальности атомы и пустота.

Все атомы движутся случайно, но раз они движутся случайно, значит, они случайно все могут подвинуться в одну сторону, и вот это и будет прыгающая табуретка. В принципе такие возможности можно изучать, и их изучают, отчего, собственно, папа их знает и может рассказывать о них сыну.

Наука, поэзия и художественная литература совершенно правильно посвящены исследованию интересных возможностей: "Что было бы, если..?" Но политика должна основываться не на интересных возможностях, а на том, что скорее всего произойдет, а скорее всего произойдет то, что из-за протекционизма страна станет беднее.

Коротко о том, какие аргументы приводят. Например, говорят, что есть какая-то зарождающаяся отрасль, и если в какой-то определенный момент мы предприятие, которое только появилось, защитим от конкуренции, оно вырастет и потом станет полноценным конкурентом.

Разумеется, этот сценарий развития возможен, но этот сценарий предполагает, что правительству удалось увидеть какую-то возможность, которую до сих пор не заметил никто, в том числе банкиры, которые могли дать предприятию деньги. Может ли такое быть? В принципе, конечно, может.

Проблема в том, что так бывает редко, или почти никогда не бывает. Людей, которых набирают в политику, набирают точно не на основе способности принимать такого рода решения — о перспективности того или иного бизнеса.

Поэтому в некой теории все это есть: субсидия может помочь, протекционизм может помочь, еще что-то может помочь, — но типичный ход событий обычно совершенно другой.

***

Вадим Новіков, антимонопольний експерт. З циклу лекцій "Економічна лабораторія".

Найближчі лекції:

15.10 "Кого захищає протекціонізм?", Олена Беседіна, старший науковий співробітник Київської школи економіки.