Така близька і далека Європа

Така близька і далека Європа

Вівторок, 31 березня 2015, 17:21 -
Українським редакціям слід відправляти кореспондентів до Брюсселя. Тоді вони зможуть відстоювати інтереси країни і поширювати правдиву інформацію про ЄС. Наразі реалії інші. В Україні існує лише один спеціалізований інтернет-ресурс.

"Це були люди, які уже "лизнули" Європи. Навчалися у європейських вузах або закінчили кафедру європеїстики в одному з польських навчальних закладів.

Саме вони займалися євроінтеграцією, а після вступу Польщі до ЄС - обійняли посади у владі", - розповідає кореспонденту ЕП житель Варшави Анджей.

Він певен: обравши шлях євроінтеграції, Польща і поляки все зробили правильно.

Аргументи: з 2004 року, року приєднання до ЄС, життя поляків покращується, реформи проведені, ВВП росте, корупція слабне, уже два роки дефляція.

Поляки хвилюються, що коли-небудь все це може закінчитися.

Проблеми, з якими країна зіткнулася після євроінтеграції, безперечно, були, є, і будуть. Уваги заслуговує інше.

"Любов до Європи" у поляків з'явилася не на порожньому місці. Вона виховувалася, шліфувалася, а іноді безцеремонно пропагувалася роками.

З 1994 року, коли Польща заявила про курс на євроінтеграцію, і до її вступу в ЄС у 2004 році в країні була проведена масштабна і недешева інформаційна кампанія. Її основна мета - ознайомити народ з європейськими реаліями і переконати у тому, що євроінтеграція - це те, що йому потрібно.

Ще одна ціль - розворушити пасивну частину населення і забезпечити достатню явку на референдумі - більше 50%. У 2003 році результати референдуму були на користь ЄС. Явка становила 59%, з яких 77,5% проголосували за шлях до Європи.

Проблеми з серйозністю намірів

На думку деяких європейців, євроінтеграція України зводиться до балачок. Оскільки балачки не потребують коштів, то нехай собі Україна "інтегрується". Причина такого бачення - відсутність дій, які б свідчили про зворотне.

По-перше, в Україні досі не призначено профільного віце-прем'єра. Правда, прошарок його заступників майже укомплектовано. Втім, у ключовому міністерстві - економічного розвитку і торгівлі - відсутній "європейський" торговий представник. Після звільнення з посади Валерія П'ятницького це крісло залишається вакантним.

У серпні 2014 року в Україні було створено урядовий офіс з питань євроінтеграції. У вересні його керівником призначено Наталю Гнидюк. Органу делеговано чимало суттєвих повноважень, але з їх виконанням є проблеми. До слова, офіс не може давати вказівки міністрам або змусити їх звітувати.

По-друге, Київ просить у Європи кошти на погашення дефіциту бюджету, інвестиційні проекти, абстрактний розвиток галузей, але не на конкретні проекти, які б свідчили про серйозність намірів уряду.

Наприклад, З січня 2016 року набувають чинності економічні положення угоди про асоціацію. Чому ніхто не влаштовує бізнесу майстер-класи з проходження митного контролю за новими правилами або не розповідає, які програми дотацій аграрного господарства існують в ЄС і як можна ними скористатися?

Таких питань - сотні. За відповідями на них можна і потрібно звертатися до ЄС. Про джерела фінансування таких проектів теж можна поговорити.

По-третє, незрозуміло, хто буде інтегрувати країну на практиці. Свого часу в Польщі створювалися профільні навчальні заклади, а в існуючих відкривалися кафедри європеїстики. Центром підготовки спеціалістів став Європейський колегіум в Натоліні, заснований у 1993 році.

Коли Польща уклала угоду про асоціацію, вона вже мала базовий кадровий резерв власних спеціалістів з європейського права. Це був початок 1990-х.

Україна інтегрується в період "20 років потому", коли доступ до інформації ширший, є інтернет, кордони між державами відкриті. Проте в країні досі нема жодного вузу, який би спеціалізувався на європейських стандартах.

Інформаційна кампанія

У процесі євроінтеграції Польщі можна виділити дві складові: створення комітету з євроінтеграції у структурі виконавчої влади та інформаційну роботу з населенням.

Управління розробило програму інформування суспільства, яку схвалив уряд. Серед заходів стратегії - навчання вчителів шкіл та журналістів. Для них організовували спеціальні курси, для учнів вводили "європейські" уроки. Інформаційна кампанія тривала шість років і проходила двома етапами.

Перший - з 1997 року до 2001 року - поступове знайомство поляків з Європою.

Другий - з 2001 року до 2003 року. Це був "передреферендумний" етап - кампанія проходила під кураторством прем'єр-міністра. Вона стала більш інтенсивною, політично-промоційною та подорожчала майже в чотири рази.

У перші роки інформаційна політика коштувала 1 млн євро, в останні два роки витрати зросли до 4 млн євро на рік. Паралельно відкривалися центри інформації. Деякі міста частково їх фінансували. Схема фінансування виглядала так.

Кошти виділялися з держбюджету та від ЄС. Останні надходили не в бюджет країни, а в спеціальний фонд і мали винятково цільове призначення.

ЗМІ в умах євроінтеграції

"За результатами опитування 80% респондентів відповіли, що левову частку інформації про європейські реалії вони отримали через суспільне телебачення", - говорить представник телекомпанії Telewizja Polska (TVP) Кшиштоф Тадей.

До TVP входить більше десяти спеціалізованих і стільки ж регіональних телеканалів. TVP - суспільне телебачення, яке уряд активно використовував для популяризації європейської ідеї.

В період активної фази інформаційної кампанії канали TVP транслювали кілька десятків програм на європейську тематику. Серед них - "Субота у Європі". У ній йшлося про те, як живеться в країнах ЄС, і що зміниться в житті поляків.

У ток-шоу "Європу можна любити" та "За п'ять дванадцята" відомі люди відповідали на запитання телеглядачів. Передача "Велосипед Блаже" адресувалася молоді. На фото - лише невеличка частина тематичних програм.

Натисніть для збільшення

В Україні створення суспільного телебачення впирається у дефіцит грошей та конфлікт інтересів зацікавлених бізнес-груп. У зв'язку з цим основна умова існування такого телебачення - низький рівень залежності від держави - навряд чи може бути виконана найближчим часом.

На фінансування суспільного телебачення за рахунок окремого податку на тлі загального зубожіння населення теж розраховувати не можна.

Зміни на решті медіаринку були пов'язані не стільки з євроінтеграцією, скільки з відходом країни від комуністичного минулого.

У дев'яності роки у Польщі закінчилася епоха державної монополії. Влада продала ЗМІ іноземним інвесторам, у тому числі німецьким. Зараз усі регіональні польські тижневики належать німецькій видавничій групі Verlagsgruppe Passau. На запит масової аудиторії преса спростилася до таблоїдів.

Після 2000 року на розвиток засобів масової інформації вплинули цифрова революція, перехід преси в інтернет, зниження якості наповнення. Аудиторія ставала активнішою, тому набирав обертів зворотній зв'язок з нею. Поступово скорочувалися тиражі друкованих ЗМІ, з 2005 року по 2013 рік - на 46%.

"Не може бути вільних ЗМІ без бізнес-моделі. Без бізнес-моделі в медіа приходять олігархи", - говорить директор інноваційної лабораторії в "Газеті виборчій", віце-президент компанії Agora Foundation Гжегож Пєхота.

У пошуках додаткових джерел фінансування польські ЗМІ запустили механізм платного контенту. Він поступово набирає обертів, хоча наразі частка користувачів, які готові платити за інформацію, невелика.

"У нас 12 млн онлайн-користувачів, з них 50 тис користується платним контентом. Система - як в New York Times: десять матеріалів безкоштовно, а потім доступ платний. Вартість - 20 злотих (3 дол) на місяць. Якщо таких клієнтів буде 200 тис - нам вистачить. Плануємо досягти цього показника за три роки", - каже Пєхота.

"Газета виборча" - не єдина, хто розвиває платний доступ до інформації. Це практикує і газета "Річ посполита".

При цьому держава нікого не змушувала займатися пропагандою євроінтеграції, говорить головний редактор відділу медіа Polska Agencja Prasowa - РАР - Катержина Бушковська. РАР - провідне агентство новин Польщі, яке існує 95 років. Там працює 200 співробітників, з них 40 - за кордоном, три-чотири - у Брюсселі.

"Для нас інформування людей про ЄС було своїм Майданом. Польські медіа самі розуміли: людям важливо пояснювати, що це таке. Перед вступом Польщі до ЄС ми мали в Брюсселі своїх постійних кореспондентів. Вони лобіювали інтереси країни, брали коментарі у європейських експертів.

Так само потрібно робити українським редакціям: відправляти кореспондентів до Брюсселя. Тоді вони зможуть відстоювати інтереси країни та поширювати правдиву інформацію про ЄС", - говорить Бушковська.

Наразі реалії зовсім інші. В Україні існує один спеціалізований інтернет-ресурс - "Європейська правда". У редакціях друкованих ЗМІ та інформаційних агентствах є кореспонденти, як займаються міжнародною політикою, у тому числі відносинами України з ЄС. Існують рубрики, присвячені темі зовнішніх відносин України.

Однак висвітлення європейських тем - досі не пріоритет.

Зустрічі кореспондента "Економічної правди" з представниками польських ЗМІ відбулися за сприяння Фонду міжнародної солідарності (Solidarity Fund PL) та Агентства США з міжнародного розвитку (USAID).

Варшава, березень 2015 року


powered by lun.ua
Підпишіться на наші повідомлення!