США залишаться світовим лідером. Україна програє?

США залишаться світовим лідером. Україна програє?

Вівторок, 18 січня 2011, 15:41 -
Україна по суті не має належного експорту на ринки США. Адже в останні 5 років частка українського експорту у США складала менше 3% від загального. На жаль, так і не зрозуміло, з чим Україна може вийти на найбільш динамічні і продуктивні ринки світу. Як наслідок - країна і далі залишається на узбіччі глобалізованих світогосподарських зв'язків.

Попри економічні ускладнення, США залишаються найбільшою економікою світу, і саме економічні успіхи США визначають і глобальні економічні перспективи.

Більше того, на сьогодні серед розвинутих країн не видно жодної країни, яка могла б перейняти лідерські позиції. І жодна з розвинених економік не змогла "компенсувати" уповільнення США і стати світовим економічним локомотивом.

Водночас, не можна заперечувати феномен останнього десятиріччя - утримання високих показників зростання країн, що розвиваються, насамперед, азійських.

Зважаючи, що такі країни зазнали відносно менших втрат і навіть показали позитивні економічні показники вже у 2009 році, може скластися враження появи нових альтернативних моделей світового економічного відновлення, базованих на країнах, що розвиваються.

Китай у другому кварталі 2010 року навіть став другою економікою світу слідом за США.

Однак країнам, що розвиваються, навіть найбільшим, притаманні значні економічні і фінансові ризики. Такі країни не мають ані розвинених ринків, у тому числі фінансових, ані достатніх ресурсів для вирішення складних внутрішніх проблем. Ці проблеми можуть бути пов'язані із підвищенням заробітної плати, тобто втратою конкурентоспроможності, або освітою чи екологією.

Загалом, за відсутності надійного світового економічного лідера, яким були США у докризовий період, пошук посткризових політик може затягнутися і не принести результату.

Нагадаємо, характерною рисою останніх двох десятиліть стало стрімке зростання товарного експорту країн Східної й Південно-Східної Азії, у тому числі Китаю, на розвинені західні ринки, насамперед США.

Високий імпорт США, зумовлений високим рівнем внутрішнього поглинання: споживання та інвестицій, призвів до значних макроекономічних дефіцитів у США - бюджетного і зовнішньоторговельного.

"Дзеркальним відбиттям" таких дефіцитів США став торговельний надлишок у партнерських країнах, що розвиваються.

Саме вказане поєднання подвійного дефіциту США і високого позитивного торговельного сальдо у азійських країнах, особливо у Китаї, у сукупності створювали глобальні дисбаланси і посилювали ризики для стійкого розвитку світової економіки.

Посилення дисбалансів було зумовлене наступними чинниками.

По-перше, економіки більшості азійських торговельних партнерів США швидко зростали, саме завдяки високому імпорту США.

Однак торговельний дефіцит США не може тривалий час фінансуватися постійно зростаючим притоком капіталів. Так само і економіка, що розвивається, не може постійно "переварювати" зростаючі доларові надходження від експорту без ризику розбухання фінансових "міхурів", росту обсягів сумнівних кредитів або істотної ревальвації національної валюти.

По-друге, утворений доларовий торговельний надлишок, як результат експорту в США, повинен бути або інвестований у доларо-номіновані активи, або ж через центральний банк конвертовані у національну валюту.

При цьому, надлишок пропозиції доларів неминуче призводить до подорожчання (ревальвації) національної валюти, наслідком чого може стати втрата конкурентоспроможності.

За таких альтернатив, "меншим злом" стає саме "повернення" частини отриманих від експорту доларів в економіку США, але вже у вигляді інвестиційних капіталів.

По-третє, хоча відповідно до платіжного балансу, Китай був найбільшим в азійському регіоні експортером, а також найбільшим отримувачем прямих іноземних інвестицій, проте водночас, провідними інвесторами китайської економіки виступали найбільші транснаціональні компанії, а насамперед, США.

Тобто, китайська економіка, одним з факторів якої була дуже дешева "офшорна" праця, забезпечувала високі доходи Транснаціональних корпорацій, переважно з розвинутих країн. Останні ж водночас залишалися безпосередньо зацікавленими у стабільності й купівельній спроможності "своїх" розвинутих ринків.

Тобто, по суті, була утворена нова світова структура (віртуальне економічне утворення), яка отримала назву Кимерика (Китай + Америка) - з фінансовим центром у США і виробничим - у Китаї.

Така структура сприяла експортній експансії Китаю і високому поглинанню США, підтримувала глобальне стійке економічне зростання і забезпечувала високі прибутки для ТНК.

Водночас, така структура відтворювала глобальні дисбаланси між рівнями збереження і споживання, спрямованістю торговельних та інвестиційних потоків, які, як не дивно звучить, протягом певного періоду розглядалися як джерело збалансованості і стійкості світового зростання.

Тобто саме Кимерика стала однією з головних складових буму кредитування, розширення випуску державних цінних паперів, впровадження нових фінансових похідних, які, по суті, приховуючи, накопичували ризики.

Звичайно, таке накопичення і перерозподіл ресурсів не могли тривати нескінченно. І для населення "бум кредитування" перетворився на крах іпотечних ринків у США, які перекинулися на глобальні фінанси і, в свою чергу, стали основною причиною кризових втрат хедж-фондів, панічних настроїв серед ділових і політичних кіл, посилення недовіри між економічними агентами, а відтак і розвитку світової кризи.

В такій ситуації Кимерика, по суті, втратила всі свої вигоди, що, втім, мало й позитивні наслідки - зменшення докризових дисбалансів.

Сьогодні поступове й "обережне" економічне відновлення у США супроводжується продовженням посилення економічних позицій Китаю у світовій економіці, що дає підстави експертам визначати і подальші перспективи Китаю як економічного лідера вже за 20-30 років.

Однак доречно зазначити, що високі темпи зростання характерні для країн, що розвиваються, проте надалі граничні темпи зростання природно суттєво зменшуються. Нагадаємо, що японська економіка, яка розвивалася надзвичайно високими темпами у 1960-1980 роках, в останні три десятиріччя займала друге місце у світі (після США) за обсягами ВВП.

Більше того, у середині 1980-х років, на тлі технологічних проривів і високої експортної експансії японських виробників на ринки США, розглядалися навіть сценарії недалекого світового лідерства Японії.

Однак вже у 1990-х роках японська економіка увійшла у період затяжної стагнації, структурні зміни затягнулися на два десятиріччя, і на сьогодні питання високої економічної динаміки для Японії не стоїть на порядку денному. Подібний сценарій не виключений для Китаю.

Загалом, світове лідерство для країн, що розвиваються, видається сумнівним.

По-перше, такі країни залишаються у групі країн із середніми та низькими доходами.

По-друге, переважна більшість їх конкурентних позицій зосереджена у сировинній і низькопродуктивній ніші, без значного впливу на продуктивність та інноваційність світового рівня.

По-третє, навіть успішним країнам, що розвиваються, ще треба вирішувати питання нових конкурентних ніш, підвищення заробітних плат, суспільних витрат. А наслідком цього може стати якраз втрата конкурентних переваг.

Тому відновлення позитивної динаміки світового розвитку вимагає оновлення взаємодоповнення вигід і переваг, які надавалися розвинутими країнами і країнами, що розвиваються, і що спостерігалося в рамках Кимерики.

Таке оновлення стає реальністю внаслідок формування нового економічного утворення.

З 1 січня 2010 року офіційно почала функціонувати зона вільної торгівлі Китай-АСЕАН - КАФТА (China-ASEAN Free Trade Area).

Вважається, що швидкий розвиток торгівлі і посилення економічних зв'язків не лише сприятиме прискореному економічному зростанню країн регіону, але й стане стабілізаційним чинником світової економіки загалом.

За окремими оцінками найбільші вигоди у КАФТА отримає саме Китай, оскільки розширення експорту у сусідні країни дозволить певним чином компенсувати зниження поставок на ринки США та інших розвинутих країн після початку світової кризи.

Водночас, у рамках КАФТА по суті відтворюються позитиви, які були притаманні Кимериці, а поточна економічна ситуація знижує ризики останнього десятиріччя.

Загалом, можна говорити про нове "віртуальне" економічне утворення, яке можна назвати Камерика (КАФТА + Америка) і яке вже дійсно зможе стати осередком посткризового економічного прискорення.

Так, у КАМЕРИЦІ:

- відбулося зниження зовнішньоторговельних дисбалансів - дефіцит рахунку поточних операцій платіжного балансу США знизився з 5-6% ВВП (у середині 2000-х років) до приблизно 3% ВВП у останні два роки.

За оцінками міжнародних експертів, зважаючи на структуру американської економіки та її місце у господарських зв'язках, торговельний дефіцит на рівні 3% ВВП країни цілком прийнятний і не викликає занепокоєння з точки зору його фінансування.

Водночас, торговельний надлишок Китаю також знизився з 7-10% до 4-6% ВВП;

- у структурі економіки США продовжує підвищуватися частка послуг, які дедалі більше набувають глобального характеру. Це зможе стати додатковим чинником покращання торговельного балансу США;

- якщо у попередні роки азійські країни зростали значним чином завдяки високому імпорту США, то найближчими роками підвищення споживання у Китаї і торговельне розширення у рамках КАФТА стануть новими складовими вигід для азійських країн зокрема і світової економіки загалом.

Більше того, сформована зона вільної торгівлі по суті розширює можливості для збільшення внутрішньорегіональної торгівлі, що також стає чинником розвитку і зростання;

- дешева праця та існуюча висока її пропозиція, характерні для багатьох країн Східної, Південної і Південно-Східної Азії, надають довгострокові вигоди інвесторам, стримують її зростання, що забезпечує додаткові конкурентні переваги для розширення виробництва в країні.

Зміцнення китайських ТНК означає, що не лише американські великі корпорації зможуть вигравати, як від вигідного розміщення продуктивних сил так і "офшорної" дешевої праці;

- досить швидко можна очікувати відновлення динаміки прямих іноземних інвестицій, насамперед за рахунок їх притоку в країни КАФТА.

Саме регіон Східної і Південно-Східної Азії на сьогодні розглядається як найбільш динамічний. Так і стійкі вигоди від прямих іноземних інвестицій отримуватимуть найбільші інвестори, а насамперед, ТНК;

- оскільки найближчими роками бум кредитування на споживчих чи іпотечних ринках відновлено не буде, то й суттєво буде обмеженою динаміка нарощування похідних фінансових інструментів. Неконтрольоване зростання останніх було серед найвагоміших чинників розгортання глобальної фінансової кризи.

Поряд з цим, попри певне економічне послаблення, розвинуті країни (серед яких виокремлюються США) володіють значним науковим і технологічним потенціалом.

Так, на США припадає більше половини світових видатків на воєнні дослідження, дві п'ятих світових видатків на наукові і дослідницькі роботи. Звичайно, це потенціал глобального рівня, який визначатиме у найближчі десятиліття світову економічну динаміку.

Ймовірно, протягом найближчих років США вдасться задіяти нові інноваційні можливості для відновлення позитивної динаміки на цій основі.

На завершення, які ж перспективи України скористатися новою світовою економічною структурою? Варто зазначити, що Україна, по суті, скоріше втрачає свої ринки на азійському континенті.

Зокрема, експорт України в Китай в останні роки мав вкрай нестійкий характер. З 2006 по 2008 роки взагалі можна навіть назвати кризовими для України: у цей період частка товарного експорту з України до Китаю не перевищувала 1% загальноукраїнського експорту.

Подібним чином, Україна, по суті, не має належного експорту на ринки США. Адже в останні 5 років частка українського експорту у США складала менше 3% від загального.

Стосовно ж інвестиційного розвитку, то в Україні китайські інвестори не представлені, а ПІІ, походженням із США, останніми роками навіть виводяться з України: якщо на кінець 2007 року в Україну було введено трохи більше 1,4 мільярдів доларів інвестицій, що дорівнювало 4,9% обсягу всіх залучених інвестицій, то на кінець третього кварталу 2010 року загальні обсяги американських ПІІ знизилися до 1,2 мільярду доларів, або 2,9% загалом накопичених інвестицій.

На жаль, так і не зрозуміло, з чим Україна може вийти на найбільш динамічні і продуктивні ринки світу.

Як наслідок - країна і далі залишається на узбіччі глобалізованих світогосподарських зв'язків.

Василь Юрчишин, директор економічних програм центру Разумкова


powered by lun.ua
Підпишіться на наші повідомлення!