Богдан Данилишин: я вірю в правову систему України

Богдан Данилишин: я вірю в правову систему України

Четвер, 28 жовтня 2010, 10:52 -
Зважаючи на особистий шантаж колишнього прем'єр-міністра України деякими народними депутатами України, я був вимушений передати функції державних закупівель заступнику міністра та звільнити директора департаменту. Мені особисто в моєму ж кабінеті погрожували вбивством. Записи цих погроз є в Генеральній прокуратурі України.

Якщо буде опубліковано цей матеріал - значить я ще живий і маю надію на своє повернення в Україну. Сьогоднішня ситуація, що склалася навколо мене, викликає більш ніж обґрунтовану тривогу.

Я не хочу сказати, що я "святий", але, знаючи всіх сьогоднішніх і колишніх високопосадовців, думаю, Господь Бог не поставить мене в один ряд із більшістю з них... Але зараз крику навколо мене найбільше. А хто, до речі, кричить?

Скажу відверто - в політику я потрапив випадково, все життя пропрацював в науковій сфері, автор більше 350 публікацій, майже 20 монографій. В 32 роки став доктором наук, в 44 - академіком Національної академії наук України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, заслужений діяч науки і техніки України.

Ніколи ні від кого протекції не мав, так як мої батьки - прості люди з найвіддаленішого прикарпатського села. Мої праці опубліковано в 16 країнах світу. Це до того, що я був відомий широкій науковій громадськості ще до розшуку Інтерполу.

Не вважаю свою роботу на посаді міністра економіки України втраченим часом. Все, що було напрацьовано мною в науковій сфері, я старався застосувати на практиці. Нічого нового та кращого сьогодні не придумано.

А це більше 50 Законів України, десятки рішень Уряду, які діють і зараз. Навіть Закон України "Про державне прогнозування та стратегічне планування в Україні", ініціатором якого я був, уже видають за свій.

Те, що зараз розглядають в якості дерегуляції підприємницької діяльності Мінекономіки та Держпідприємництва, було розроблено ще в 2009 році, включаючи і закон "Про державно-приватне партнерство".

Я нікому не побажаю працювати міністром економіки у найважчі кризові роки, в які довелося працювати мені. Як би зараз не старалися очорнювати діяльність уряду в 2008-2009 роках, говорячи про падіння ВВП та інше - скажу прямо: ми не допустили дефолту і вистояли.

У цей період жодна найдосконаліша антикризова програма об'єктивно не була б здатна запобігти тим процесам, які мали місце в Україні. Весь час протягом 2008-2009 років уряд працював в умовах колосальної політичної блокади, ветування урядових рішень і кадрових призначень.

Але не зважаючи на це урядова антикризова програма продемонструвала достатньо сильну, прагматичну та відкриту політику, націлену на захист національних інтересів. За відносно короткий період Уряд забезпечив:

по-перше, припинення стрімкого падіння в базових галузях економіки і відновлення загального зростання економіки (у розрахунку квартал до попереднього кварталу) вже починаючи з ІІ кварталу 2009 року. Як результат, Україна зайняла місце у групі країн світу, глибина падіння в яких зменшувалась з кожним кварталом (Франція, Італія, Німеччина);

по-друге, в кризовий період Уряд забезпечив утримання цінової стабільності. Інфляція на рівні 12,3% є цілком прийнятною, зважаючи на те, що у 2007-2008 роках вона була суттєво вищою - 16,6% та 22,3% відповідно;

по-третє, уряд України на відміну від ситуації, яка спостерігалась у багатьох розвинених країнах світу, не допустив масового безробіття.

Попри песимістичні прогнози, Україна у 2009 році залишилася серед країн з низьким рівнем безробіття, який становив 8,6%, в той час як в Іспанії - 17,7%, Латвії - 16,2%, Естонії - 13,2%.

Незважаючи на складну економічну ситуацію, Урядом не було закрито жодного підприємства, сформовано спеціальні антикризові заходи для металургії, хімічної промисловості, підтримки машинобудування та державного оборонного замовлення, не зменшено жодної пенсійної виплати, збережено пенсії для працюючих пенсіонерів та забезпечено перегляд розміру пенсії з урахуванням індексу споживчих цін.

Вважаю, що тут є певна і моя заслуга як міністра економіки і в цілому попереднього уряду України.

І за все це - не те, що подяки, але й жодного хорошого слова не почуєш.

Зараз я, за офіційними твердженнями - злодій, оголошений у міжнародний розшук поряд з відомими терористами, вбивцями, ґвалтівниками та серійними злочинцями.

Запитання: навіщо? Кому я заважав в Україні та як я зараз туди повернуся, коли не можу виїхати з жодної країни світу?!

Я ніколи не був членом жодної політичної партії. Виходить, що зараз мене в Україні не хоче бачити ніхто: опозиція вважає, що багато знаю, правляча верхівка непокоїться, щоб я не зміг використати свій науковий потенціал для обґрунтування окремих програм опозиційних сил.

Тут свою роль зіграли мої інтерв'ю УНІАН, газеті "День" та деяким іншим виданням. Зараз говорю відкрито і чесно - дайте мені повернутися в Україну і працювати на її благо.

А тепер дещо про справу. Звинувачення мене в злочинних діяннях на посаді міністра, а також працівників Департаменту державних закупівель Мінекономіки України, обшуки в моєму кабінеті директора Інституту та оселях співробітників, нічні допити й таке інше не мають під собою жодних правових підстав.

Більше того, хочу наголосити, що завдяки мені та Департаменту державних закупівель після ліквідації Тендерної палати вдалося розпочати рух в напрямку створення системи цивілізованого використання бюджетних коштів у сфері державних закупівель.

Всі ми пам'ятаємо історію з тендерною мафією. Скільки в 2007-2008 роках говорили про Тендерну палату, який галас тоді стояв! Згідно з інформацією, яка була у всіх на вустах, третина усіх коштів, які виділялися на потреби державних закупівель - розкрадалися. А хоча б одна справа є? А де керівники - і почесні і непочесні, а також президенти Тендерної палати? ДЕ?

Форми і методи розкрадання були різноманітними, але досить вишуканими. Обсяги розкрадання - десятки мільярдів гривень щорічно. І про все це не писав тільки лінивий.

З передачею функцій держзакупівель до Міністерства економіки України були зроблені перші кроки до правового регулювання процедур державних закупівель. В Мінекономіки було утворено департамент, який мав унормувати зазначені процедури.

Ми зуміли підібрати молодих фахівців, які почали чесно виконувати покладені на них зобов'язання  зі створення правової бази державних закупівель.

Але з перших же своїх кроків у цьому напрямку зустріли шалений по своїй суті, методах і формах здійснення опір з боку тих, хто до цього часу наживався на державних закупівлях. В першу чергу це були колишні керівники Тендерної палати.

Застосовувалися всі можливі й неможливі шляхи, аби поставити штучні перепони в роботі департаменту у зв'язку з тим, що до цього "тендерного" угруповання входили представники всіх найбільших депутатських фракцій.

А тому фактично кожний нормативний акт, підготовлений департаментом, завдяки лобіюванню "своїми" представниками в процесі узгоджень набував абсолютно протилежного, на їхню користь, змісту.

В хід пускалося все - запити народних депутатів, їх колективні листи, звернення до Генпрокуратури, СБУ й тому подібне. Вимагалося звільнення співробітників департаменту, заступників міністра, самого міністра.

Створювалися всілякі робочі групи, які мали вплив на роботу департаменту. Був час, коли за один день від окремих народних депутатів України надходило більше 80 запитів.

Дійшло навіть до того, що народні депутати разом зі своїми помічниками і охоронцями робили обшуки в приміщеннях департаменту, вимагали віддати конкретні справи, по яких їм не подобалися рішення не на їх користь.

Апогеєм стало блокування роботи департаменту з боку все тих же осіб з метою винести з міністерства всі справи по державних закупівлях. За такого розвитку подій я як міністр був вимушений звернутися за допомогою до МВС і протягом декількох діб департамент, його співробітники та матеріали щодо закупівель охоронялися більш ніж сотнею озброєних бійців спецпідрозділів МВС України - охоронялися від народних депутатів України і їхніх помічників.

Документи вивозилися за межі Міністерства і в час, коли я вже не був міністром. Скажіть мені - в якій країні може відбуватися щось подібне!? Тоді Генеральна прокуратура не зреагувала ніяк.

Але всі дії по захисту державних коштів та наведенню порядку в державних закупівлях отримували з боку тендерної мафії все більш жорсткий супротив та опір - уже й Прем'єр-міністр не завжди мала можливість допомогти.

Зважаючи на особистий шантаж колишнього прем'єр-міністра України деякими народними депутатами України, я був вимушений передати функції державних закупівель одному із заступників міністра та звільнити директора департаменту.

Далі більше - мені особисто в моєму ж кабінеті погрожували вбивством. Записи цих погроз є в Генеральній прокуратурі України.

Замість того щоб допомогти, підтримати мене правоохоронні органи відкрили справжнє полювання на співробітників департаменту. Керівництво департаменту не виходило з прокуратури та кабінетів СБУ.

Потім за ними настала черга решти співробітників департаменту. Бажання людей чесно працювати, створити правову нормативну базу на державницьких, а не на корисливих інтересах окремих осіб, заробити стаж держслужбовця, спокійно забезпечувати свої молоді сім'ї необхідним, для чого вони працювали в середньому по 14 годин на добу, подекуди зовсім без вихідних та відпусток, поступово перетворювалося на апатію.

Настало безвір'я в те, що можливо зробити щось корисне для держави, підірвалась віра в справедливість, владу, врешті-решт у саму державу як таку. Міністр пішов, директор департаменту також, а за ними - низка співробітників.

Тепер про кримінальні справи. Із 105 мільярдів гривень, які Кабміном були виділені на потреби державних закупівель, тільки 1/6 частина проходить через Мінекономіки, а все інше - через тендери інших міністерств і відомств, без жодної участі Мінекономіки.

Я завжди старався, щоб всі документи, які проходили через Мінекономіки, були ретельно підготовлені і відповідали чинному законодавству. Також хотів би відмітити, що коли функції держзакупівель було передано Мінекономіки, я поставив завдання відразу скоротити кількість процедур з одним виконавцем.

І це дуже легко перевірити. У 2007 році, в часи існування Тендерної палати, з одним виконавцем було проведено закупівель на суму 133 мільярди гривень, або 52,7% всіх закупівель.

Якщо в першому кварталі 2008 року, коли у Верховній Раді України діяла комісія по закупівлях (Мінекономіки на той час ще не займалося цими питаннями), лише за два місяці було проведено держзакупівель на 61,3 мільярда гривень, або 77% всіх закупівель, то починаючи з квітня 2008 року мені вдалося суттєво зменшити частку цих закупівель.

Наприклад, у II-IV кварталах 2008 року таких закупівель було лише 21,7% відсотки, а 2009 року - 28,4%. З цих закупівель близько 70% були закупівлею вугілля для створення його державного запасу.

Тобто якоїсь моєї персональної участі чи зацікавленості у цьому немає. І навіть така постановка питання є некоректною, оскільки я безпосередньо з учасниками торгів не контактував.

Підкреслюю: жодного документа про процедури 2007-го та особливо І-го кварталу 2008 року не збереглося. Чому це не розслідує Генеральна прокуратура? Я неодноразово порушував питання: де ці документи? Зараз, напевно, щоб їх не шукати, роблять в усьому винним мене.

Мінекономіки розглядало тільки скарги на ті тендери, які проходять в інших міністерствах та відомствах. Розглядало також листи і в разі обґрунтованої необхідності давало погодження на безтендерну, в одного учасника, закупівлю товарів, робіт і послуг.

Хочу навести деякі юридичні аргументи. Учасник - це юридична чи фізична особа, з якою укладається угода на поставку товарів, виконання робіт чи надання відповідних послуг.

Замовник - це та державна структура, яка отримує від держави кошти на поставку товарів, виконання робіт чи послуг і яка безпосередньо укладає відповідну угоду з учасником.

Тобто замовник має кошти, а учасник є виконавцем (постачальником) замовлення. Міністерства та відомства самі вирішують всі питання через тендерні процедури - кого обрати учасником, інші фінансові питання.

Ті міністерства та відомства, які за наявних підстав вирішували, що закупівля товарів, робіт і послуг має відбуватися за участю лише одного учасника, на підставі чинного на той час "Положення про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти", затвердженого постановою Кабміну 17 жовтня 2008 року, подавали необхідні матеріали до Мінекономіки.

Але при цьому принципові питання - закуповувати в одного учасника через погодження Мінекономіки або проводити "конкурентний" тендер - вирішувало те міністерство чи відомство, якому були виділені державні кошти.

Згідно з цим положенням, зроблений замовником вибір процедури держзакупівлі не міг бути об'єктом оскарження.

Тобто ні Мінекономіки, ні я особисто нікого не змушував проводити закупівлі з одним учасником і ми не впливали на такі рішення та не мали права змінити рішення профільного міністерства або відомства в цьому питанні.

Обравши собі учасника, замовник укладав з ним угоду на виконання робіт, в якій передбачалися такі основні умови: обсяги робіт (поставок, послуг тощо), строки виконання робіт, ціна робіт, загальна сума угоди.

Згідно із законодавством усі ці параметри угоди підтверджувалися відповідними документами - протоколами відомчих тендерних комітетів, актами, довідками державних органів, торгових палат, комітетів тощо. Зазначені документи готують сотні фахівців за підписами десятків чиновників відповідних міністерств та відомств.

І всі ці документи, кожен з яких фактично по 150-200 сторінок, згідно з встановленим переліком подаються до Мінекономіки, після чого співробітники Департаменту держзакупівель перевіряють та аналізують: наявність усіх необхідних документів; відповідність поданих документів нормам і правилам щодо держзакупівель, кількість і відповідність документів встановленим формам; правильність оформлення.

За відсутності заперечень щодо правильності оформлення поданих документів співробітники департаменту відповідно до своїх функціональних обов'язків візують їх та направляють керівництву для прийняття відповідного рішення. Необхідно зазначити, що за період роботи департаменту близько половини справ поверталися замовникам для доопрацювання. А це тисячі справ.

Хочу наголосити на тому, що Мінекономіки відповідними постановами Уряду не було надано повноважень з контролю за цінами в системі держзакупівель, які встановлюються замовником і учасником - це виключно прерогатива останніх. Вони і тільки вони несли всю повноту відповідальності за прийняті рішення щодо формування ціни.

Більше того, в листі-погодженні, що його видавало Мінекономіки замовнику, прямо вказується на те, що такий лист не є підтвердженням ціни на товари, роботи чи послуги.

Тобто Мінекономіки не має повноважень і обов'язків перевірки тих параметрів закупівлі, за якими державі може бути завдано збитків.

З одного боку, це викликає певні питання, з іншого - особисто вважаю такий підхід правильним.

Якщо є зловживання з боку замовника і учасника, то для їх запобігання існують компетентні державні структури - СБУ, МВС, органи прокуратури.

Міністерству економіки не надано права призначати відповідні експертизи, здійснювати будь-які перевірки - для цього є вищезазначені структури. Департамент держзакупівель може здійснити лише аналіз наданих документів, але ні в якому разі - їх експертизу.

Виникає питання: якщо я винен в проведенні закупівель з одним виконавцем, наприклад, по аеропорту "Бориспіль", Міноборони чи інших - чому тоді в них не знайшли відповідних порушень як замовників, а все звернули на Мінекономіки?

Чому? Кошти на проведення закупівель виділяло не Мінекономіки і я особисто ні з якими коштами справи не мав.

Порядок призначення та здійснення експертиз давно врегульовано відповідними законами і підзаконними актами. Тому ніяке експертне бюро не буде здійснювати бухгалтерську, фінансову чи будь-яку експертизу без відповідного рішення спеціалістів державної структури, яка має право призначати таку експертизу.

Щоб експертизу здійснювало Мінекономіки, необхідне було виділення додаткових коштів, значне - в десяток разів - збільшення штатної чисельності департаменту з причини утворення відповідних власних експертних бюро, отримання для них ліцензії.

І тільки в такому випадку Мінекономіки зможе, при наявності відповідних повноважень, здійснювати експертні дослідження. Але, з іншого боку, тоді Мінекономіки перебере на себе невластиві йому функції.

Тому вважаю, що своєю постановою Уряд розумно розподілив обов'язки та відповідальність серед державних структур у сфері державних закупівель. І в прийнятому положенні було визначено, що адміністративну чи кримінальну відповідальність за порушення вимог законодавства у сфері державних закупівель несуть замовники та учасники.

На моє переконання, такий підхід є правильним. Адже саме ці структури отримують кошти державного бюджету та розпоряджаються ними.

Але певні запитання виникають. Чому в більшості своїй високопрофесійні юристи зі значним досвідом роботи, якими є слідчі Генеральної прокуратури, оголосили полювання на мене та моїх підлеглих?

Чому співробітників департаменту в якості свідків, але як злісних злочинців, силою доправляють до Генпрокуратури, погрожують, допитують, надягають наручники, здійснюють у їхніх помешканнях обшуки. Ніби то так і потрібно. Кому і чому?

Я впевнений, що відповідь одна - замовлення. Тепер навіть не знаю, хто має дати відповідь. Правова еліта уже долучилася до виконання цього замовлення. А хто ж буде відновлювати справедливість у цій країні?

Про кримінальне звинувачення щодо мене. У моїх діях стосовно держзакупівель у одного учасника може бути склад злочину згідно 364 статтею Кримінального кодексу України лише у наступному випадку.

Якщо б я, міністр економіки, виходив за межі своїх прав і повноважень, не виконуючи або не належним чином виконуючи свої службові обов'язки, всупереч інтересам служби діяв би на шкоду державі чи громадським інтересам.

Наприклад. Якщо б я, Данилишин, отримавши підготовлені замовником перевірені та завізовані співробітниками департаменту документи на закупівлю у одного учасника сам власноруч змінив би ціну чи обсяги робіт в бік збільшення, діяв би в інтересах третіх осіб та завдяки таким діям отримав би дивіденди (кошти чи матеріальні цінності), був пійманий за руку - тоді в моїх діях дійсно був би беззаперечний склад злочину.

Зараз ведуть розмови про те, що на окремих документах не було віз і я підписував незавізовані документи. Ще раз підкреслюю, мені ніхто в кабінет документи не заносив - всі вони надходили у встановленому порядку і реєструвалися в канцелярії.

У період 2008-2009 років та й у 2010 році в Мінекономіки були перевірки і з боку Рахункової палати і Контрольно-ревізійного управління. Чомусь тоді мені особисто ніхто не пред'являв ніяких звинувачень.

Уже після моєї відставки також відбулися відповідні перевірки, в актах яких було зазначено про відсутність зловживань з боку Мінекономіки. Це підкреслював однин із заступників Генерального прокурора України у відповіді народним депутатам України.

Пізніше, коли відкривалася кримінальна справа, були висновки окремих спеціалістів КРУ та Рахункової палати про перевищення ціни закупівель. Виходить, що також на замовлення.

Я підкреслюю, що не мав тих повноважень в сфері державних закупівель, за необережне порушення яких наставала б кримінальна відповідальність. Не мав.

Чому ж тоді такий активний пресинг, зацікавленість моєю особою? Більше того, колишнім співробітникам департаменту закупівель прямо нав'язувались позиції щодо того, нібито я особисто давав якість конкретні команди щодо погодження чи непогодження процедури закупівель. Це повна єрунда.

Користуючись нагодою, зазначу наступне. Я перебуваю у відпустці з 4 серпня, в тому числі продовжував її для лікування. Готовий з'явитися куди б то не було для дачі відповідних свідчень.

Скасуйте міжнародний розшук (це дико виглядає) - я приїду сам. І висловлюся, якщо дадуть це зробити - починаючи з того, хто благословив тендерну палату і закінчуючи тим, де, коли й чиї інтереси стояли за певними видами закупівель - не обов'язково в 2008-2010 роках.

Тут політика чи належність до коаліції або опозиції ні причому. Я надіюсь, що в нашій країні немає переслідувань за політичними мотивами і є ефективна система правосуддя, яка здатна довести мою позицію і сприяти встановленню істини.

Мною передавались відповідні звернення до Президента України, якого я знаю особисто більше 10 років. В свій час я був одним з наукових керівників Програми науково-технічного розвитку Донецької області, учасником розробки Програм діяльності Уряду Прем'єр-міністра В. Януковича та інших документів.

Сподіваюся на об'єктивний підхід Президента України до вирішення цієї проблеми, в тому числі і як науковця, дорозі якого в науковий світ сприяв і я - перезахист ним докторської дисертації відбувався у нас в інституті.

Я готовий і зараз долучитися до реалізації Програми економічних реформ, використовуючи свій науковий та практичний досвід.

Якщо ж ні - вимушений буду просити сприяння міжнародного співтовариства.

Стиль автора збережено.

Богдан Данилишин, міністр економіки України, 2007-2010 роки