Фірташ обрав тіньовий контроль за титаном

Фірташ обрав тіньовий контроль за титаном

Середа, 20 жовтня 2010, 15:43 -
Судові суперечки у галузі можна було б залагодити у будь-яку мить, підписавши мирову угоду. Якщо цього не робиться, виходить, що Фірташ зацікавлений у збереженні показового протистояння, яке заважає цивілізовано приватизувати підприємства холдингу.

Дмитро Фірташ не тільки повернув собі контроль над титановими підприємствами, які у нього намагалася відібрати за часів минулого уряду, але й прибрав до рук увесь титановий комплекс України, встановивши там своїх менеджерів.

По суті, він втілив мрію колишньої прем'єрки Юлії Тимошенко про створення вертикально-інтегрованого холдингу "Титан України", але зробив це неформально.

Фактично, з'явилася цілісна структура, яка, проте, складається як з державних, так і з приватних підприємств. І про майбутню приватизацію навіть не йдеться: "перспективного інвестора" задовольняє неформальний контроль.

За рахунок чого продукує прибутки новоутворений холдинг, з'ясувати непросто, адже титанова промисловість в Україні - одна з найбільш закритих.

Громадськості відомо хіба що про судові процеси довкола заводу Фірташа "Кримський титан", який Тимошенко намагалася відібрати на користь держави разом з родовищами титанової руди та гірничо-збагачувальними комбінатами.

Проте ані депутати, ані аналітики інвесткомпаній не знають, як функціонує ця одна з найбільших експортних галузей України.

"Титан України": мрії і реалії

Інвестор для титанової галузі потрібен, адже вітчизняні надра містять 20% світових запасів титанових руд. Крім України, значні поклади є в Австралії та Північній Америці. Тимчасом у світовому виробництві двоокису титану Київ займає лише 3-5%, зазначає керівник департаменту "Держзовнішінформу" Дмитро Гордейчук.

"Якщо зараз активно збільшувати виробництво титану, ми обвалимо світовий ринок. Розвиток галузі можна проводити лише після створення вертикально-інтегрованого холдингу. Він повинен мати чітку стратегію, яка би дозволяла уникати антидемпінгових розслідувань", - переконаний експерт.

За його словами, якщо така компанія вийде на IPO, її акції зростуть у кілька разів, адже світовий попит на титан набагато більший, ніж на алюміній. Проте держава як власник титанової галузі себе не виправдала, тож потрібен відповідальний інвестор.

На щастя, в Україні існує повний цикл виробництва титанової продукції, тобто, об'єднавши всі титанові підприємства, Україна могла би приватизувати їх за дуже великі кошти. Чого і добивалася Тимошенко.

Наразі ж ці заводи, у тому числі державні, розрізнені і діють на світовому ринку окремо. Крім того, Україна торгує переважно напівфабрикатами, а, за даними експертів, найбільше доданої вартості створюється на останніх стадіях виробництва.

Об'єднує ці компанії тільки те, що у серпні-вересні 2010 року їх очолили вихідці із структур Фірташа. Такими є кадрові призначення Мінпромполітики.

Сировинна монополія

Тепер Фірташ контролює все - від видобутку титанової руди до випуску готової продукції.

Перша ланка - це Іршанський та Вільногорський гірничо-збагачувальні комбінати, які забезпечують сировиною всі українські титанові заводи, а також експортують сировину за кордон. З 2004 року їх орендує "Кримський титан", і саме Фірташ визначає, кому і за якою ціною продавати видобуту ними руду.

Більше того, "Кримський титан" з 2009 року не платить за оренду майнових комплексів цих підприємств. У 2009 році термін оренди сплив, і ФДМ спробував відібрати комбінати. Фірташ готувався їх віддати, але потім знайшов юридичну формальність, завдяки якій повернув заводи собі.

ФДМ "забув" попередити інвестора про небажання продовжувати оренду, і олігарх відсудив собі право ще два роки користуватися майном.

"Коли я дізнався, що держава не попередила орендаря і не планує продовжувати термін оренди, то зрозумів: судові слухання щодо цієї справи безглузді. Наступного року, я впевнений, їх попередять і отримають потужності назад", - каже колишній заступник міністра промислової політики в уряді Тимошенко Сергій Грищенко.

Такий оптимізм навряд чи виправданий, якщо нинішня команда залишиться при владі. Скоріше, можна чекати переукладання договору оренди з "Кримським титаном". Адже наразі обладнанням ГЗК користуються контори, які юридично є філіями "Кримського титану". Тобто весь прибуток від руди потрапляє йому.

Витиснений "Сумихімпром"

Друга ланка титанового ланцюга - два українські підприємства, які виробляють двоокис титану: пігмент для виготовлення білої фарби. Це державне об'єднання "Сумихімпром" та "Кримський титан", у якому 50%+1 акція належать державі, але менеджмент заводу контролюється Фірташем.

Перше з них донедавна мало великі проблеми з коштами, а нині Мінпромполітики відмовляється озвучити цифру його кредиторської заборгованості. Зі слів Грищенка випливає, що Фірташ долучився до створення боргів у цього підприємства.

"Борги "Сумихімпрому" виникли через те, що 2008 року ціни на продукцію падали швидше, ніж ціни на сировину. Перед нами був вибір: зупиняти завод чи залазити в борги. Обрали другий варіант", - розповів колишній заступник міністра.

Він уточнив, що велика заборгованість також була перед білоруськими постачальниками калію. "Перед українськими продавцями титанової сировини борг був незначний, поточний. Інша річ, що довелося набрати кредитів", - пояснив він.

Виходить, ГЗК Фірташа на початку кризи викачували кошти з державних заводів, змушуючи їх брати кредити у банків для розрахунку за дорогу сировину.

Відтак, імовірно, що подібна політика провадитиметься і надалі. У рамках вертикально-інтегрованого холдингу зазвичай основна частка консолідованого прибутку припадає на одне-два підприємства, а решта виконують роль донорів.

Логічно, що при утворенні такого холдингу з державних та приватних компаній донорами спробують зробити державні підприємства.

Хоча зараз, за словами джерел "Економічної правди", державні титанові заводи працюють не у збиток: рентабельність виробництва двоокису на "Сумихімпромі" становить близько 15%, "Кримського титану" - близько 20%.

Модернізація лише з бюджету?

Третя ланка - Запорізький титаномагнієвий комбінат, який виготовляє напівфабрикат - титанову губку. В експериментальному режимі він почав переплавляти її у титанові зливки. На черзі - прокат. Саме ці продукти мали би приносити основні прибутки. Проте, за словами Грищенка, 2008 року ЗТМК, як і "Сумихімпром", загруз у боргах.

Окрім того, цей завод був другим, після судів з Фірташем, каменем спотикання при створенні "Титану України". Адже він є казенним підприємством, і його приватизація та включення до структур з іншою формою власності заборонені.

Міністр промислової політики Дмитро Колєсніков кілька місяців тому обіцяв внести до Верховної ради законопроект про зміну статусу ЗТМК, однак досі цього не зробив. А прес-служба відомства відмовилася коментувати, чому.

Навряд чи справа у боязні, що Рада проект відхилить, адже більшість у парламенті працює, як швейцарський годинник. Ймовірно, Фірташа задовольняє саме неформальний контроль.

Щоправда, ЗТМК потребує великих інвестицій у розвиток виробництва, а якщо Фірташ не володітиме комбінатом, то вкладати кошти у нові потужності не зможе.

Однак, можливо, він сподівається, що розвиток підприємства і надалі фінансуватиме держава. Принаймні 2010 року вона, як хвалився "Економічній правді" міністр, уже встановила там деяке обладнання за свій кошт.

Основний заробіток - на посередниках?

І, нарешті, четверта ланка - це збут титанової продукції. Фірташ володіє потужними трейдерами, які мають контрактну базу за кордоном. Його структури навіть за часів Тимошенко пропонували державі допомогти продавати двоокис титану. Тобто можна не сумніватися, що вони перепродають цю продукцію і зараз.

Ще одне підтвердження тому - слова заступника директора ЗТМК із зовнішньоекономічних зв'язків Костянтина Печериці.

"Уся наша продукція законтрактована довгостроковими договорами. Є сенс укладати угоди з клієнтами за стабільними цінами, а не реалізовувати продукцію на спотовому ринку, де ціни можуть бути нестійкими і низькими", - сказав він.

На роль таких клієнтів підходять посередники Фірташа. Хоча прес-служба його хімічного холдингу Ostchem відмовилася підтвердити чи спростувати це припущення.

Джерела "Економічної правди" у виконавчій владі стверджують, що експорт титанової продукції завжди відбувався за непрозорими схемами за допомогою посередників.

"Тільки протягом останньої каденції Тимошенко на посаді прем'єра у деяких заводів з'явилися прямі контракти із закордонними споживачами, але вони були не дуже значними", - розповів співрозмовник видання. Він також надав наступну таблицю.

Діапазон експортних цін на пігментний двоокис титану, доларів за тонну, 2010 рік

Виробник

Травень

Квітень

Березень

Лютий

Січень

"Кримський титан"

1 435-1 662

1 530-1 770

1 450-1 790

1 530-1 810

1 500-1 830

"Сумихімпром"

1 390-1 700

1 480-1 700

1 470-1 600

1 485-1 635

1 550-1 625

Цифри у таблиці є цінами продажу двоокису титану посередникам. однак порівняти їх із світовими котируваннями, за словами експертів, неможливо.

"Світових цін на український товар не існує, бо ми продаємо не зовсім якісну продукцію. Експортери-посередники заробляють на цінових коливаннях, адже мають дуже інерційні ціни у контрактах. Як правило, це справжні ціни, але зафіксовані рамковими угодами на нижчому рівні світової кон'юнктури", - розповіло джерело.

Фірташ підтримує фіктивну ворожнечу?

Отож, титановий вертикально-інтегрований холдинг в Україні неформально працює. "Не нам вирішувати, чи законно Фірташ отримав контроль над цими підприємствами. Можу сказати, що він обрав дуже правильну стратегію - побудову вертикально-інтегрованої компанії. Хоча ця стратегія існувала і до нього", - стверджує Гордейчук.

Формально підприємства холдингу продовжують судитися одне з одним. Проте ці війни удавані, адже усі компанії очолюють люди, що походять з однієї структури.

За словами Грищенка, будь-які судові суперечки у титановій галузі можна було б залагодити у будь-яку мить, підписавши мирову угоду. Якщо цього не робиться, виходить, що Фірташ зацікавлений у збереженні показового протистояння, яке заважає цивілізовано приватизувати підприємства холдингу.

Наразі ж діє своєрідна вертикально-інтегрована структура, у якій усі проблеми можна перекласти на її державну частину, а прибутки - на експортерів та виробників руди.


powered by lun.ua
Підпишіться на наші повідомлення!