ПДВ: реформувати не можна скасувати

ПДВ: реформувати не можна скасувати

Вівторок, 16 березня 2010, 17:30 -
І підприємці, і уряд мають зрозуміти, що серед різних видів податку з обороту ПДВ є максимально оптимальним. Він збалансовує фіскальні потреби уряду та необхідність створення умов для розвитку бізнесу. Тому дискусію про скасування ПДВ слід замінити дискусією про підвищення його ефективності.

Новому уряду дістався у спадок розбалансований бюджет з надмірно роздутими зобов'язаннями та вузькою дохідною базою.

Оптимізація видатків містить вкрай обмежений ресурс, оскільки більшість статей є захищеними або надто важливими з електоральної точки зору, а на корінне реформування податкової системи у нової коаліції наразі немає часу.

Отже, мобілізацію додаткових ресурсів необхідно здійснювати, передусім, за рахунок підвищення фіскальної ефективності наявних податків.

Головним "фіскальним" податком у вітчизняній системі оподаткування є ПДВ. Надходження від його сплати у 2009 році сформували 57% всіх податкових надходжень і майже 38% загальних доходів державного бюджету.

Обсяг мобілізації податку до державної казни складає більш ніж 8% ВВП. Ці дані свідчать, що ПДВ сьогодні є головним джерелом формування бюджету та фінансовою базою уряду, тому будь-які зміни до порядку чи механізму його справляння мають здійснюватися вкрай обережно.

Водночас в останні роки ПДВ почав обростати комплексом проблем, результатом яких стало зниження його фіскальної ефективності та продуктивності, ускладнення адміністрування, зростання обсягу невідшкодованого податку. Це активізувало питання про необхідність удосконалення ПДВ.

Доволі радикальні пропозиції лунали не тільки від чиновників уряду Юлії Тимошенко, але й від представників нинішнього Кабміну.

Зокрема, віце-прем'єр Сергій Тигіпко, від ідеології якого значною мірою буде залежати економічна політика влади, напередодні президентських виборів відстоював тезу про необхідність "негайного та суттєвого реформування ПДВ, процедури його адміністрування".

Нинішній президент Віктор Янукович під час передвиборної кампанії теж обіцяв реформувати ПДВ - знизити номінальну ставку до 17% і ще суттєвіше скоротити ефективну ставку через надання широкого переліку пільг із сплати цього податку.

Через критичну масу нарікань на ПДВ і з боку підприємців, і з боку уряду останнім часом все активніше лунають заклики про його скасування і заміну податком з обороту. Якщо представники нинішньої влади не забудуть своїх передвиборних гасел, невдовзі може постати питання, бути чи не бути ПДВ в Україні.

Податок на додану вартість є найновішим, проте, за переконанням багатьох фінансистів, найдосконалішим варіантом внутрішніх універсальних акцизів. Його впровадження було продиктоване винятково фіскальними мотивами, хоча постфактум ряд експертів обґрунтував і регуляторний потенціал ПДВ.

Уперше він був запропонований в Німеччині у 1919 році, коли зруйнована війною та обтяжена контрибуцією країна потребувала додаткової мобілізації фінансових ресурсів до бюджету для фінансування непомірного обсягу своїх зобов'язань.

ПДВ мав стати удосконаленим податком з товарного обороту, який був запроваджений у 1916 році теж з фіскальною метою - для ведення війни.

Проте через складність адміністрування ПДВ він не став відразу популярним, а більшість країн, в тому числі Німеччина, Франція, Бельгія та значна кількість штатів США у першій половині 20 століття запровадили податок з брутто-обігу.

ПДВ ж певний час апробувався у різних модифікаціях в англосаксонських країнах, а масового поширення набув лише після Другої світової війни, коли уряди знову потребували додаткових фінансових ресурсів.

Це було продиктовано необхідністю фінансувати післявоєнну відбудову, розширенням соціальних функцій держави та укріпленням ідей кейнсіанства про конструктивну роль держави в економіці, що призвело до зростання її економічних функцій і, відповідно, до додаткових фінансових потреб.

Сьогодні ПДВ майже повністю витіснив інші види універсальних акцизів, ставши ключовим непрямим податком в ЄС, Японії, Китаї та Росії. Серед економічно розвинутих країн він не застосовується тільки у США, Канаді, Швейцарії та Австралії. У США введення ПДВ стримується необхідністю змінювати Конституцію.

Популярність цього податку обумовлена його перевагами порівняно з альтернативними видами універсальних акцизів. Попри їх значну кількість, крім ПДВ, найбільш відомими з них є одностадійний податок з брутто-обороту - податок з продажу, а також багатостадійний податок з брутто-обороту - податок з обігу.

Для внесення ясності слід відзначити, що усі названі податки включно з ПДВ є різними видами податку з обігу. Різниця у тому, що ПДВ є податком з нетто-обігу. Тож коли українські урядовці говорять про необхідність заміни ПДВ податком з обороту, це залишає широкий простір для фантазії стосовно їх справжніх намірів.

Враховуючи, що більшість чиновників обтяжені досвідом планової економіки, швидше за все, мається на увазі податок з обороту в СРСР, який сплачувався в основному з товарів масового споживання - групи Б - і коливався від 2% до 10%.

Оскільки суть пропозицій урядовців наразі незрозуміла, то в контексті питання про долю ПДВ варто розглянути позитивні та негативні аспекти всіх трьох податків.

Багатостадійний податок з обігу

Базою оподаткування, як правило, є валова виручка, а податкові зобов'язання нараховуються на кожній стадії виробництва.

Його плюси - значна фіскальна віддача, простота адміністрування і стимулювання вертикальної інтеграції виробництва, оскільки зменшення операцій між юридично незалежними суб'єктами звужує базу оподаткування. Податок зручний для фірм, оскільки він гармонізує податкову, фінансову і бухгалтерську звітність.

Водночас, недоліки цього податку перекривають його позитивні аспекти. Головною проблемою є те, що при використанні багатостадійного податку з обороту виникає кумулятивний ефект, тобто послідовне збільшення податкового навантаження на кожній наступній стадії виробництва і обігу продукції.

При цьому на вищих стадіях податок з обороту нараховується також і на податок з обороту, сплачений на попередній стадії виробництва. Важливою його вадою є також порушення принципу нейтральності щодо різних галузей економіки: фірми з вищою стадією обробки продукції відчувають більше фіскальне навантаження.

Наприклад, виробники літаків будуть плати у декілька разів більший податок, ніж металургійні компанії навіть за вищої економічної ефективності. Це робить більш привабливими інвестиції у сировинні активи та експорт напівфабрикатів. Крім того, цей податок пригнічує спеціалізацію економіки - головний фактор розвитку.

Недоліки багатостадійного податку з брутто-обороту роблять його неефективним для економіки в цілому, що підтверджує масова відмова країн ЄС у другій половині 20 століття від практики його справляння.

В Україні фінансисти, близькі до колишнього уряду Юлії Тимошенко, пропонували запровадити багатостадійний податок з обігу як "мінімальний податок". Його мета - зменшити стимули підприємств до мінімізації сплати податку на прибуток.

Компанія мала заплатити мінімальний податок, який опирався на тверду базу - валову виручку і не залежав від фінансового результату. Якщо ж нарахований податок на прибуток був би більшим за нарахований податок з обігу, до бюджету останній не стягувався би.

У такому вигляді податок з обігу видавався цікавою ідеєю, проте вона не знайшла підтримки у владних колах, перенасичених представниками бізнесу.

Одностадійний податок з обороту

Базою оподаткування тут є одна із останніх стадій руху продукції, як правило, роздрібний або оптовий продаж.

Порівняно з багатостадійним податком з обороту він характеризується меншою фіскальною віддачею, оскільки охоплює тільки одну, а не кожну стадію виробництва. Водночас, даний податок має переваги.

По-перше, він зменшує затрати компаній на підготовку податкової звітності, оскільки агентом з перерахування податку до бюджету є лише підприємства торгівлі. Нескладно уявити, настільки б зменшилися адміністративні затрати українських підприємств, якби з податкової звітності був би виключений ПДВ.

По-друге, за однакових номінальних ставок одностадійний податок є більш ефективним з фіскальної точки зору, аніж ПДВ, через менші трансакційні втрати.

Податок з продажу стягується на кінцевій стадії виробництва, що позбавляє стимулів інших виробників штучно звужувати базу оподаткування для його нарахування. ПДВ ж мінімізується на кожному етапі його сплати. Чим більше стадій виробництва у ланцюжку, тим більші втрати бюджету від мінімізації.

По-третє, зникає проблема з відшкодуванням податку експортерам, оскільки вони при закупівлі матеріалів не платять податків, що мають бути вирахувані.

По-четверте, цей податок не створює перешкод для спеціалізації виробництва, є нейтральним щодо підприємств різних стадій виробничого ланцюжка, крім торгівлі.

Недоліки даного податку криються, в основному, у техніці оподаткування. На відміну від ПДВ та багатостадійного податку з обороту, одностадійним податком складно охопити відразу всю сферу реалізацію продукції.

Так, у США діє податок з роздрібного продажу, що відкриває можливість для мінімізації оподаткування операцій з оптового продажу. До речі, ця особливість непрямого оподаткування стала чинником популярності у США гіпермаркетів.

У Швейцарії, навпаки, об'єктом оподаткування податку з обороту є оптова торгівля, проте при цьому сектор послуг фактично вилучається з об'єкта непрямого оподаткування. Попри названі недоліки, одностадійний податок з обороту все ще залишається популярним у багатьох країнах світу.

Податок на додану вартість

ПДВ є складним податком з економічної точки зору. Він сплачується на всіх етапах руху товарів, робіт та послуг. У той же час, ПДВ є одним із непрямим податків, тому фактичним суб'єктом оподаткування є кінцевий споживач, а не підприємство, що його сплачує.

Кожне підприємство у виробничому ланцюжку при сплаті ПДВ до бюджету виступає лише податковим агентом кінцевого споживача і не сплачує власних коштів, за винятком випадків, коли воно є кінцевим споживачем. Отже, компанії лише перераховують до бюджету суму ПДВ, сплачену їм кінцевими споживачами.

Створена додана вартість не є об'єктом оподаткування, вона є лише критерієм розподілу повноважень податкового агента. Чим більша створена додана вартість, тим більша частина ПДВ, сплаченого кінцевим споживачем за готову продукцію, опиняється на рахунках підприємства, який воно має сплати до бюджету.

ПДВ має кілька важливих переваг.

По-перше, як і багатостадійний податок, ПДВ має широку базу оподаткування, бо охоплює предмети широкого споживання і всі стадії руху продукції.

По-друге, як і у випадку з одностадійним податком, податкове навантаження з ПДВ на кінцевий товар не залежить від числа оборотів і стадій створення вартості. Вертикальна інтеграція означає, що вартість на кількох стадіях стягується лише на останній стадії інтеграції, проте базою оподаткування буде вартість усіх стадій.

По-третє, для ПДВ характерна нейтральність щодо фірм різних стадій виробництва. Виняток - сировинні компанії, що експлуатують природні ресурси. За вузького податкового кредиту зобов'язання з ПДВ у них досить високі, що робить менш привабливими інвестиції у галузь. Це ще одна позитивна сторона ПДВ.

По-четверте, ПДВ позитивно впливає на процеси нагромадження, оскільки менше зачіпає прибуток, який є одним з головних джерел акумуляції капіталу. Фонди останнього використовуються для інвестицій у виробництво.

Таким чином, ПДВ поєднав ключові позитивні риси перших двох податків з обігу і при цьому залишив осторонь їх головні деструктивні аспекти. Недоліком цього податку є складність адміністрування - значні втрати бюджету від його мінімізації та проблеми з відшкодуванням, що особливо актуально для України.

Крім того, він соціально несправедливий, оскільки характеризується регресивністю щодо доходів споживачів: чим нижчі доходи, тим більші витрати на сплату ПДВ. Ця проблема теж болюча для України, де більшість населення має низькі доходи.

Тим не менш, завдяки своїм важливим позитивним рисам в останні десятиріччя ПДВ став найважливішим універсальним акцизом податкових систем різних країн і відіграє провідну роль у системі державних доходів. Відповідно до директив ЄС, усі країни співдружності зобов'язані використовувати саме ПДВ.

В Україні цей податок сформував комплекс негативних проблем, через що його ефективність поставлена під сумнів. Водночас, недоліки ПДВ в Україні є наслідком не недосконалості самого податку, а національними особливостями його справляння та специфікою податкової культури бізнесу.

Уряд розглядає ПДВ як нескінчене джерело бюджетних доходів, тому постійно розширює його базу оподаткування. Вітчизняні підприємці, у свою чергу, утримують колосальні штати спеціалістів з мінімізації сплати цього податку.

Проте і підприємці, і уряд мають зрозуміти, що серед різних видів податку з обороту ПДВ є максимально оптимальним. Він збалансовує фіскальні потреби уряду та необхідність створення умов для розвитку бізнесу. Тому дискусію про скасування ПДВ слід замінити дискусією про підвищення його ефективності.

Далі буде...

Олексій Молдован, Центр антикризових досліджень