Юрій Костенко: Скасувати газові контракти і закрити збиткові шахти

Юрій Костенко: Скасувати газові контракти і закрити збиткові шахти

Четвер, 3 грудня 2009, 15:10 -
Не секрет, що всі газові угоди, які укладались раніше, в тому числі останні січневі, були результатом не професійного аналізу та відстоювання національних інтересів, а тіньових, невідомих українському суспільству домовленостей керівників уряду та держави з їхніми російськими візаві.

Друга частина відповідей кандидата від Української народної партії Юрія Костенка на запитання "Економічної правди".

З першою частиною, де кандидат відповів на запитання стосовно фінансового сектора та державних фінансів, можна ознайомитися тут.

У цій частині відповідей кандидат в президенти розповів, як він бачить реформування паливно-енергетичного комплексу, яким чином можна скасувати газові контракти та чому найбільш актульною для України сьогодні є реформа житлово-комунального господарства.

Блок 5. Паливно-енергетичний комплекс

Експорт/транзит газу

- Якою, на вашу думку, повинна бути схема постачань газу і нафти в Україну? Чи можливо досягти більшої диференціації шляхів і джерел постачання, ніж є зараз? Яким чином можна цього досягти?

- Питання постачання в Україну імпортованої нафти і газу повинні вирішуватися у відповідності до об'єктивних потреб внутрішнього енергетичного ринку, що постійно змінюється і вдосконалюється.

Погіршення цінових умов імпортування вуглеводнів, монополізація нафтового ринку і велика загроза втрати Україною ключових позицій на енерготранспортних коридорах вимагають термінового вдосконалення вже прийнятої, але не  життєздатної Енергетичної стратегії України до 2030 року, яка має запропонувати шляхи вирішення наступних питань:

- визначення чітких засад енергетичної безпеки держави;

- оптимізації енергетичного балансу України;

- досягнення сучасних рівнів енергоефективності у всіх сферах господарювання;

- ефективного використання власних енергетичних ресурсів, з активізацією використання альтернативних видів енергії;

- створення соціально орієнтованих внутрішніх конкурентних ринків всіх доступних енергоресурсів з можливістю вільного вибору постачальника;

- подолання деструктивного впливу малоефективної діяльності ПЕК на економіку України.

Саме професійне вирішення цих та ряду інших важливих питань визначить реальні потреби України в імпорті газу та нафти. А за оцінкою авторитетних експертів ці обсяги будуть значно нижчими, ніж сьогодні і не критичними для життєзабезпечення держави.

Наша енергетична політика повинна також допомогти адаптації суспільства до світових ринкових цін на енергію, з компенсацією зростаючих витрат за енергію високою культурою енергоспоживання.

Україна має всі можливості зменшити споживання, а відповідно і свою узалежненість від імпортованих нафти і газу.

Стабілізація політичної атмосфери в державі, професійний уряд допоможуть Україні успішно відновити та модернізувати діючі системи трубопроводів з їх інфраструктурою та реалізувати диверсифікаційні проекти, такі, як нафтопровід Одеса-Броди, будівництво на Чорноморському побережжі терміналу зрідженого газу, а також дозволять повернутися до участі у проектах трансконтинентальних газопроводів "Набукко", "Білий потік" та інших.

Україна має можливості вигідно для себе і партнерів видобувати вуглеводні за межами нашої держави. Проблема лише в тому, що українська енергетична політика слугує до сьогодні не державі, а окремим кланам чи політичним групам, що пов'язані з російськими монополістами.

- Чи маєте ви намір змінювати або переукладати "газовий" договір з Росією? Якщо так, то яким чином ви збираєтеся розривати нинішній? Як добитися зменшення контрактних обсягів закупівлі російського газу до рівня фактичного споживання?

- Україна повинна розривати існуючі газові контракти з Росією, як такі, що є вкрай невигідними та диспаритетними, укладеними в інтересах певних осіб, а не української держави.

Існуючі газові угоди потрібно розривати, виходячи з необхідності проведення реформи газового ринку у відповідності із зобов'язаннями, взятими Україною на себе 23 березня 2009 р. (Брюссельська декларація).

Ці зобов'язання фактично передбачають необхідність ліквідації НАК "Нафтогаз" в існуючому вигляді та створення на його базі підприємства, яке займатиметься закупівлею газу та продажу його кінцевим споживачам, і незалежного оператора ГТС України, що стосується його юридичної і організаційної форми, процедур прийняття рішень та складання бухгалтерської звітності, надавши йому можливість використовувати надходження з доходів від транспортування газу трубопроводами високого тиску, а також його збереження, і дієвими можливостями щодо підтримання фінансово сталого становища.

Отже наявна юридична передумова припинення дії існуючих газових контрактів. Очевидно, що після цього мають бути проведені переговори з Росією щодо укладання угод на умовах не гірших ніж ті, які передбачені її договорами з європейськими країнами. Необхідно також залучити до цього переговорного процесу юридичних радників, а всі умови газових контрактів мають пройти попередню експертизу міністерств та відомств.

Не секрет, що всі газові угоди, які укладались раніше, в тому числі останні січневі, були результатом не професійного аналізу та відстоювання національних інтересів, а тіньових, невідомих українському суспільству домовленостей керівників уряду та держави з їхніми російськими візаві.

При цьому керівникам НАК Нафтогазу, як правило, російською стороною надавались вже готові контракти, і реальним професійним, в тому числі юридичним аналізом до їх підписання вже ніхто не займався.

- Як, на вашу думку повинен бути влаштований внутрішній ринок газу? Чи варто зберегти статус "Нафтогазу України" як єдиного імпортера і продавця? Чи мають бути конкуруючі трейдери-продавці  на внутрішньому ринку? Чи потрібно допустити на внутрішній ринок газу іноземні компанії? Чи може Україна займатися реекспортом газу? Якщо так, то як цього досягти?

- Складність реалізації принципів, закладених у Спільній заяві (Брюссельська декларація), особливо в частині реформування газового ринку та виокремлення газового оператора транзиту блакитного палива, пов'язана з об'єктивним взаємозв'язком необхідності одночасного реформування як газового ринку, так і комунального сектору України.

Реформування газового ринку без проведення кардинальних реформ в комунальному секторі неминуче призведе  до повного банкрутства та паралічу останнього. Газовий ринок зможе нормально функціонувати лише при доступі усіх бажаючих до придбання газу на оптовому ринку (зрозуміло при наявності необхідних коштів), безумовності оплати газу, що продається і купується, та забезпечення ринкової ціни на газ на ньому, тобто ціни, яка забезпечує покриття усіх витрат, пов'язаних з придбанням та продажем газу кінцевим споживачам.

Зрозуміло, що в цьому випадку такі ж принципи мають бути забезпечені і на ринку комунальних послуг. В той же час неготовність проводити болючі реформи в комунальному секторі у українського уряду та в цілому у всієї політичної еліти країни настільки очевидна, що саме це може стати непереборною проблемою реформування і газового ринку.

Проблема монопольного статусу імпортера газу нерозривно пов'язана з умовами функціонування внутрішнього газового ринку.

На нашу думку слід говорити про таку форму організації внутрішнього газового ринку, при якій весь газ, що закуповується у газовидобувних підприємств в Україні та закордоном, буде продаватись на товарній, чи окремій газовій біржі.

І всі покупці повинні мати можливість його там купувати за умови попередньої оплати чи наявності безумовної гарантії першокласного українського чи іноземного банку щодо оплати такого.

- Якою повинна бути ціна імпортного (російського, середньоазіатського) газу для України порівняно з європейською? На які вчинки ви здатні піти, щоб добитися такої ціни газу для України?

- Ціна російського і середньоазійського газу для України, порівняно з європейською, має визначатись відповідними контрактами, що враховуватимуть обсяги закупок, сезонні коливання, термін дії контракту і т.ін., але не повинна перевищувати середньої вартості цього ж газу у країн-сусідів з врахуванням менших транспортних витрат.

- Що треба зробити для збільшення виробництва вітчизняних нафтопродуктів і збільшення їх частки на внутрішньому ринку? Як перешкодити тотальному експорту вироблених в Україні нафтопродуктів та їх заміщенню російськими?

Стабільне збільшення виробництва вітчизняних нафтопродуктів можливе лише за умови системних дій уряду і парламенту України, спрямованих на мотивацію вітчизняного нафтопереробника до активних дій та розвитку.

Необхідно переглянути державну податкову і акцизну політику в сферах виробничої діяльності підприємств і на період їх модернізації. Мають впроваджуватися спеціальні заходи із забезпечення чесної конкуренції на внутрішньому ринку нафтопродуктів.

Умови, за яких трейдерам вигідніше завозити в Україну готові нафопродукти, а не сиру нафту, ведуть  нафтопереробну галузь України до загибелі з усіма відповідними наслідками.

- Чи варто зберігати низькі тарифи на газ для населення? Якщо так, за  яких коштів має розвиватися вітчизняна видобувна промисловість?

- Низькі тарифи на газ для населення не мають економічного обгрунтування, згубно впливають на вітчизняну видобувну промисловість і носять суто популістський характер. Низька ціна на газ не стимулює розвиток альтернативної енергетики, впровадження в наше життя програм енергозбереження і енергоефективності.

Уряд повинен запропонувати програму поетапного переходу до ринкових цін для всіх категорій споживачів газу з ефективною адресною допомогою найменш захищеним в нашому суспільстві.

Але досягти цього можливо лише за умови подолання корупції, повної лібералізації ринку енергоносіїв і чіткого обліку обсягів споживання та фінансових потоків.

Вугільна галузь

- Собівартість видобутку вугілля в Україні - одна з найвищих у світі. Щорічно на дотування галузі держава витрачає понад 1,5 мільярда доларів грошей платників податків. У чому полягатиме пріоритет вашої політики у вугільній галузі: у поступовому закритті збиткових шахт і створенні альтернативних робочих місць для шахтарів, чи у підтримці існуючого рівня дотацій і збереженні існуючої кількості робітників?

- Опишіть інші свої плани та пріоритети щодо розвитку та реформування вугільної галузі.

- Саме непрозорий, "ручний" розподіл дотаційних коштів часто мотивує власників шахт до збиткової діяльності. Тому, по-перше, потрібно встановити єдину публічну процедуру надання дотацій.

По-друге, необхідно відмовитись від системи дотацій на тонну видобутого вугілля та перейти на принцип дотації на тонну реалізованого вугілля, а після цього взагалі на дотації суму коштів за реалізоване вугілля.

Тоді зацікавленість шахти буде не в тому, щоб показувати видобуток, часто густо пустої породи, а щоб реально продавалось вугілля.

Великої шкоди в отриманні позитивних результатів діяльності шахт завдає також практика отримання основних прибутків через посередників на ринку вугілля. Об'єктивна оцінка роботи шахт, відкритий продаж шахтами своєї продукції, вдосконалення нормативно-правової бази їх діяльності дозволять значно збільшити число ефективних виробництв.

Як відомо, існує три групи шахт:

1) прибуткові і вони мають перспективні поклади вугілля;

2) ті, що мають відносно незначні збитки, але при цьому мають перспективні поклади вугілля, і їх діяльність на певний час є сенс дотувати;

3) вкрай збиткові, собівартість продукції яких більш ніж на 100% перевищує відпускну ціну (на таких  видобувається  третина усього вугілля в країні).

Очевидно, що потрібно йти по шляху рішучого закриття третьої групи шахт та першочергову приватизацію другої групи шахт.

Зрозуміло, що при цьому необхідно сприяти працевлаштуванню звільнених співробітників таких шахт та навіть фінансування переселення їх та їх сімей в інші місця.

- Що ви плануєте робити з "копанками" - несанкціонованими міні-шахтами?

- "Копанки" закриють лише прийнятні альтернативи в отриманні сімейних доходів шахтарів і чіткі вимоги з боку держави до правил ведення вуглевидобувного виробництва.

Створення умов для впровадження проектів з переробки бурого вугілля в синтетичний газ та моторне паливо, видобутку із вугільних пластів метану, більш широке впровадження природоохоронних заходів у вуглевидобувних регіонах дадуть нові робочі місця сотням тисяч гірників і збережуть їх життя на виробництві.

Електроенергетика

- Яке ваше концептуальне бачення стратегії розвитку різних секторів енергетичної галузі - ядерної, гідроенергетики, теплової та альтернативної?

- Яка ваша позиція щодо створення замкнутого циклу виробництва ядерного палива в Україні? Як, на вашу думку, Україна повинна в перспективі вирішувати проблему поховання ядерних відходів, які сьогодні вивозяться в Росію у статусі тимчасового зберігання?

- Які ви бачите можливості для диверсифікації ринку енергетичних ресурсів України?

- Який напрямок є для країни найбільш виправданим: розвиток видобутку власних енергоносіїв чи запровадження енергозберігаючих технологій? Де швидше можна досягнути позитивних результатів?

- Енергогенеруючі потужності України працюють на виснаження без повного обсягу профілактичних і відновлювальних робіт, без впровадження сучасних технологій, що підвищувало б їх конкурентоздатність і забезпечувало майбутнє.

Створення конкурентних ринкових умов та сприятливого інвестиційного клімату в державі дозволять залучити до модернізації існуючих та створення нових генеруючих потужностей багатьох серйозних інвесторів, тому що потреба в електроенергії в близький післякризовий період швидко зростатиме і в Україні, і у наших сусідів. Багато таких проектів вже почали діяти і призупинені специфічними у нашій державі умовами кризи.

Україна повинна докласти всіх зусиль для створення замкнутого виробництва атомного палива і має для цього всі передумови. При цьому потрібно будувати могильники для збереження відпрацьованого ядерного палива, як цінного ресурсу, що безперечно в майбутньому  буде використовуватись.

Електроенергетика повинна активно використовувати відновлювальні, екологічно чисті джерела енергії. Ми володіємо надзвичайно великими запасами енергетично цінної біомаси, є хороші перспективи для розвитку сонячної, вітрової енергетики, малих гідроелектростанцій.

Створення конкурентного відкритого ринку електроенергії та впровадження підтримки проектів з виробництва альтернативних видів енергії на зразок закону про "зелені тарифи" та інших стимулюватимуть розвиток енергетики і економіки країни в цілому.

Ми володіємо досить потужними серед європейських держав енергетичними ресурсами. Україна повинна розвивати видобуток власних енергоносіїв і спільний з партнерами видобуток за межами держави.

В той же час в державі необхідно запровадити обов'язковий енергоаудит, норми та стандарти енергоспоживання із застосуванням стимулюючих фінансових впливів, що значно підніме культуру енергоспоживання і, відповідно, життєздатність та конкурентоспроможність держави.

БЛОК 6. Промислова політика

- Не враховуючи підприємств ВПК, Мінпромполітики сьогодні управляє лише трьома державними підприємствами. Вся інша промисловість знаходиться у приватних руках і управляється керівництвом приватних ФПГ і ВІКів. Чи вважаєте ви, що в Україні взагалі потрібна державна промислова політика? Якщо так, то в чому вона повинна полягати? Поділіться, будь ласка, своїми поглядами на держрегулювання промисловості.

- Безперечно повинна бути довгострокова державна промислова політика. Така політика повинна полягати у встановленні цілей державної промислової політики, визначенні пріоритетних галузей і напрямків розвитку промисловості та основних механізмів, за допомогою яких держава досягатиме своїх цілей.

Державна промислова політика має передбачати встановлення урядом кількісних та якісних показників діяльності промисловості, які бути досягнуті протягом певного часу. Зрозуміло, що зміна урядів не повинна призводити до постійної зміни цілей та пріоритетів державної промислової політики. Хоча  з розвитком світової та української економіки певні пріоритети, якісні та кількісні показники об'єктивно можуть змінюватись.

Основні механізми державного регулювання мають бути пов'язані  з використанням інструментів бюджетної, податкової, тарифної, кредитної та гарантійної політики.

При цьому прямий державний контроль та встановлення обмежень повинен стосуватись лише забезпечення норм антимонопольного законодавства, охорони навколишнього середовища, дотримання стандартів якості виробленої продукції.

- Які сектори промисловості є, на ваш погляд, найбільш перспективними? Якими способами з не заборонених у рамках СОТ держава має їх підтримувати?

- На жаль за часи незалежності в результаті непрофесійної, а інколи навіть абсурдної державної політики, промисловий потенціал української економіки суттєво підірваний. Це стосується як деградації та примітивізації українського виробництва, так і реального стану українського науково-дослідницького  потенціалу.

Тому, визначаючи найбільш перспективні сектори, потрібно не страждати ілюзіями і виходити з загального вкрай поганого реального стану справ в промисловості з точки зору існуючого рівня основних фондів, технологій, професійності персоналу.

При цьому існують певні точкові види виробництва, де зберігається якщо не передова, то хоча б відносно сучасна промислова база, а також існують науково-дослідницькі та конструкторські напрацювання.

Крім того наявність дуже значних покладів залізорудної породи, вугілля, сільськогосподарських земель, розмір та транзитні можливості країни об'єктивно визначають пріоритетність та перспективність певних секторів промисловості, розвитку яких держава має приділити найбільшу увагу.

Враховуючи це, до перспективних мають бути віднесені підприємства металургійної галузі, деякі окремі напрямки машинобудування (в тому числі літако-, ракето-, моторо-, турбіно-, суднобудування, виробництво залізнодорожніх локомотивів та вагонобудування, вантажного та легкового автомобілебудування, виробництво сільськогосподарської техніки та обладнання), харчової промисловості.

При цьому слід зазначити, що держава взагалі повинна максимально сприяти виробництву будь-якої конкурентоспроможної промислової експортоорієнтованої чи імпортозаміщуючої продукції, яку хочуть випускати українські, особливо, малі та середні підприємства.

Особлива державна увага та підтримка має надаватись виробництву наукоємної продукції та продукції з високим рівнем доданої вартості.

Що ж стосується державної підтримки, то у першу чергу держава має створити загальні привабливі умови для підприємницької діяльності. А державне підтримка та сприяння може здійснюватись шляхом податкового стимулювання, пільгового довгострокового  кредитування, державного страхування експорту, бюджетного фінансування та співфінансування прикладних наукових досліджень і інфраструктурних проектів.

З метою підтримки певних секторів промисловості в розумних межах може проводитись тарифне регулювання природних монополістів.

- Як вітчизняній промисловості, зокрема, металургії та хімії, уникнути загрозливої залежності від світових ринків? Як можна розширити внутрішній попит?

- До того часу поки підприємства металургії та хімії не будуть чи кардинально реконструйовані, а частина з них взагалі ліквідована, вони суттєво залежатимуть та  потерпатимуть від ситуації на світових ринках.

Відомо, чим нижче рівень переробки продукції та створюваної доданої вартості, тим більші вони залежатимуть від спекулятивного фактору на світових ринках. А практично всі українські металургійні та хімічні товаровиробники випускають продукцію на фізично та морально зношеному обладнанні, з низьким рівнем переробки.

Внутрішній попит на металургійну та хімічну продукцію уряд може стимулювати шляхом сприяння інфраструктурним проектам та проектів з енергозбереження.

БЛОК 7. Агросектор

- Сьогодні у світі, крім соціалістичних і пост-соціалістичних країн, відомо лише дві моделі державної політики: "американська" і "франко-голландська".

Американська модель передбачає державну стратегію стимулювання розвитку великих агрогосподарств, часто у складі вертикально інтегрованих компаній, які можуть бути гравцями на міжнародному ринку й успішно протистояти експансії іноземних конкурентів. Атрибутами такої моделі, як правило, є укрупнення сільгоспземель за рахунок придбання більш дрібних господарств, використання новітніх технологій, включаючи ГМО, і, як результат, досягнення найнижчої собівартості сільгосппродукції, що дозволяє успішно конкурувати на зовнішніх експортних ринках.

Франко-голландська модель має на увазі державну політику протидії укрупнення земель і акцентування на розвитку малих і середніх фермерських господарств сімейного або кооперативного типу. Ці ринки виграють в асортименті і якості продуктів і завжди програють в ціні глобальним конкурентам. Держава, що обрала  таку модель, назавжди приречена дотувати свій аграрний сектор, виграючи  лише в одному: на селі зберігається середній клас, який не перетворюється на низькооплачуваних робітників великих агровиробництв, що займаються випуском масових культур.

Скажіть, яка з цих моделей здається вам найбільш прийнятною для України? За допомогою яких інструментів стимулювання або протекціонізму ви маєте намір її втілювати, коли станете президентом?

- Якщо говорити про певні "полюсові" моделі, то мабуть американську модель варто звузити до латиноамериканської, адже саме там процес концентрації земель, вертикальної та горизонтальної інтеграції набув найбільшого розмаху. Наприклад, в Аргентині навіть окремі урядові рішення приймаються для компаній, які обробляють більше 300 тис га земель.

Натомість франко-голландська модель переросла в європейську, оскільки, наприклад, в Польщі середній розмір ферми не більший ніж у Франції, а спільна аграрна політика діє по відношенню до всіх країн ЄС.

Відповідь, мабуть закладена в самому питанні. Чи можемо ми знехтувати питаннями розвитку сільської місцевості? Очевидно, що ні. Але чи можемо ми в сучасних умовах не звертати уваги на конкурентоспроможність? Ні, ми не можемо дозволити собі таку розкіш. Україна приречена комбінувати різні елементи тих чи інших моделей, які є найбільш адекватними в нашій ситуації.

І тут питання скоріше не в тому, на що більше схожа наша модель. Питання в тому, наскільки ефективною ми її робимо. Наприклад, ми практично скопіювали модель інтервенцій на ринках аграрної продукції з європейської, але зробили одне на вигляд маленьке упущення - не прописали критерії відбору постачальників при проведенні інтервенцій.

В результаті доступ до державних грошей мають не ті, хто цього більше потребує, а ті, хто вміє сильніше штовхатись плечима, аж до найвищих рівнів. І вся ця вакханалія називається "біржовими торгами". Хто ризикне  сказати, що це європейська модель? Лише ті, хто не розуміє, як це насправді  робиться в Європі, або добре розуміє, які від цього вигоди у власній кишені.

Тому основне завдання полягає не в тому, щоб рухати Україну в бік якогось полюсу. Наприклад, євро-інтеграція країн Східної Європи відбувалась значною мірою за рахунок коштів ЄС, а хто ризикне виділити такі кошти на інтеграцію дискредитованої владними сварками нинішньої так званої еліти?

Основне завдання полягає в тому, щоб розвернути вектор інтересів при розробці і реалізації моделей в бік людей, що живуть і працюють на селі. Добродії, що наділялись найвищими посадами до останнього часу, показали свою неспроможність зробити це.

- Чи варто надавати землі статус товару? І чи плануєте ви це зробити, ставши президентом?

- Земля практично ніде в світі не має статус звичайного товару. Майже у всіх  країнах існують обмеження при набутті у власність і при користуванні, що пояснюється самою суттю землі як життєвого середовища и основного національного надбання.

Тим більше якщо ми ведемо мову про українські землі, які до початку реалізації безвідповідальної політики були найбільш родючими в світі.

Тому можна говорити про перспективу продуманого і зваженого введення земельних ділянок в економічний обіг. Саме земельних ділянок, оскільки сама земля, як і корисні копалини, залишається національним надбанням.

Насправді не варто винаходити велосипед. Є надзвичайно містка світова практика проведення земельних реформ, і є приклади, коли такі реформи забезпечували оптимальне поєднання інтересів землевласників, землекористувачів, місцевих громад і держави.

Необхідна просто зрозуміла і прозора державна політика, яка дала б людям повноцінне право власності на земельні ділянки, але не давала б можливості зловживати цим правом.

Ми не відкриємо секрету, якщо скажемо, що і закон про ринок земель, і про державний земельний кадастр вже напрацьовані, причому неодноразово в декількох редакціях.

Є дійсно фахові документи, що рівновіддалені від лобістських інтересів, але їх зараз навіть не варто вносити до Верховної Ради, бо комуністичні догми дивним чином поєднуються з олігархічними інтересами. 

УНП, в разі отримання її кандидатом владних повноважень, готова до реалізації зваженої, продуманої земельної політики, спрямованої на захист інтересів людей.

БЛОК 8. Інфраструктура

- Зважаючи на затяжну економічну кризу, в котру увійшла Украина, яким вам бачиться шлях розбудови інфраструктурних галузей країни - будівництво автомагістралей, мостів, трубопроводів, оптико-волоконних ліній, телефонних та інших мереж зв'язку, аеропортів, морських та річних портів, логістичних центрів?

- Об'єктивно фінансові можливості української держави з розбудови інфраструктури, особливо в умовах економічної кризи, досить обмежені, тому в першу чергу має бути вирішене питання щодо фінансування проектів, пов'язаних з підготовкою Євро - 2012.

До реалізації усіх інфраструктурних проектів мають залучатись приватні інвестиції. Насправді умовою успішної реалізації більшості інфраструктурних проектів є  грамотне поєднання можливостей державного та приватного капіталу.

І в даному випадку мова йде про спроможність проведення такої державної політики, яка дозволяє приватним інвесторам бути впевненими в стабільності законодавства та умов ведення бізнесу.

Це особливо важливо, коли мова йде про інфраструктурні проекти, де капітальні витрати надзвичайно великі, а термін окупності довготривалий.

- Чи повинні зрости податки, щоб бюджет міг продовжувати фінансувати найбільші інфраструктурні проекти, зберігаючи їх у державній власності, чи Україна повинна якомога ширше залучати приватні, в тому числі закордонні інвестиції для прискорення розбудови інфраструктури, не боячись втрачати над нею контроль?

- Безперечно держава має сприяти залученню приватних, в тому числі іноземних, інвестицій для розбудови інфраструктури. В той же час ми переконані в необхідності в збереженні повного контролю за тими елементами інфраструктури, що забезпечують національну безпеку країни.

В першу чергу мова йде про існуючу систему магістральних газо- та нафтопроводів, ЛЕП, аеродромів, залізницю.

Блок 9. Житлово-комунальне господарство

- З якихось не дуже зрозумілих причин  редакція "Економічної правди" не задала кандидатам в президенти України питань щодо їх ставлення до проблем житлово-комунального сектору.

На думку Української народної партії, саме не реформованість цього сектору економіки створює великі труднощі в реформуванні бюджетних відносин, соціальної системи та паливно-енергетичного комплексу. Враховуючи надзвичайну важливість цього питання з точки зору всієї економічної політики в державі вважаємо за доцільним висловити позицію УНП щодо шляхів та необхідних кроків по реформуванню ЖКГ.

Протягом всіх років української незалежності жоден уряд не наважився на реформування житлово-комунального сектору, незважаючи на величезні проблеми, які це створює для функціонування всієї економіки країни. Причина цього пов'язана з надзвичайною болючістю реформ в цій сфері.

В той же час слід усвідомлювати, що в жодній країні світу не існує такої моделі функціонування житлово-комунального господарства, яка була б приємною для всіх без винятку. Ринкова економіка передбачає жорсткі правила, де безкоштовним нічого не буває, а житлові питання дуже пов'язані з соціальними.

Реформа ЖКГ, мабуть, найболючіша та найскладніша з точки зору правового, технічного та фінансового забезпечення.

Крім того, це проблема, зміни інтелектуального та світоглядного розуміння того, яким чином має функціонувати комунальний сектор в ринковій економіці. Причому зміни не тільки на рівні урядовців та місцевих органів влади, а і на рівні кожного громадянина нашої держави.

Абсолютна більшість громадян України, і це провина всього українського політикуму, навіть приблизно не усвідомлює, що отримавши право власності на житло, вони одночасно поклали на себе спільну з іншими мешканцями багатоквартирних будинків відповідальність за підтримання цих будинків в належному стані, починаючи від труб у підвалі, і закінчуючи дахом та прибудинковою територією.

В той же час без реформування комунального сектору проблему холодної та гарячої води в кранах, опалення будинків, ліфтів тощо вирішити неможливо. Причому цю реформу неможливо провести на рівні окремо взятого міста.

Це проблема загальнодержавна, яка потребує від уряду розробки та впровадження низки законів та програм, пов'язаних з:

  • 1) визначенням в цивільному законодавстві чіткого алгоритму реалізації прав та обов'язків співвласників у багатоквартирних будинках (існуюче законодавство щодо діяльності ОСББ та житлово-будівельних кооперативів вкрай недосконале і практично не дозволяє нормальну реалізацію прав та обов'язків співвласників, пов'язаних з функціонуванням багатоквартирних будинків);
  • 2) безумовною та спрощеною процедурою передачі ОСББ та ЖБК в оренду чи у власність земельних ділянок під будинками та прибудинкових територій, в розмірах не менших ніж це було передбачено рішеннями відповідних органів місцевого самоврядування щодо будівництва цих будинків;
  • 3) визначенням меж не лише прибудинкових територій (які, внаслідок хаотичних землевідводів без виділення ділянок в натурі, часто накладаються одна на одну, або між ними залишаються "зайві", ні до чого більше не придатні смуги землі), а й "точок перетину" комунікацій - тобто, до якого метра труби чи проводи (а карти розташування комунікацій часто виявляються втраченими) є частиною будинковолодіння, і з якого - власністю комунального підприємства чи територіальної громади;
  • 4) формуванням ринкового механізму діяльності управителів багатоквартирних будинків та створення умов для їх конкуренції за право надання послуг співвласникам будинків;
  • 5) визначенням боргу власника житла за загальнобудинкові витрати як пріоритетного обтяження; при цьому вимоги щодо відшкодування загальнобудинкових витрат повинні автоматично забезпечуватись іпотекою на користь ОСББ чи ЖБК за рахунок квартирної власності боржника щонайменше в п'ятикратному розмірі та надання їм право вимагати задоволення забезпеченої іпотекою вимоги після закінчення тримісячного попереджувального строку про обов'язкову сплату у повному обсязі боргу по загальнобудинковим витратам;
  • 6) розмежуванням функцій оптових продавців води, тепла, газу, електроенергії, їх транспортування і продажу кінцевим споживачам та формуванням конкуренції між продавцями за право укладання угод з кінцевими споживачами;
  • 7) визначенням прав власності місцевих органів влади на мережі тепло і водопостачання та проведенням конкурсів і передачею їх у концесію;

Вирішення проблеми правового регулювання прав та обов'язків співвласників багатоквартирних будинків не знімає питання відповідальності держави за існуючий вкрай поганий стан житлово-комунального фонду, бо проблеми нагромаджувались щонайменше останніх двадцять років.

За розрахунками експертів, для приведення у належний стан по всій країні будинків та внутришньобудинкових мереж з постачання води, тепла, електроенергії, ліфтового господарства потрібно щонайменше 350-400 млрд грн в цінах 2008 року. Спроба звалити всю фінансову відповідальність за приведення будинків у належний стан на власників квартир у багатоквартирних будинках може викликати соціальний вибух. 

У зв'язку з цим ще одним важливим та обов'язковим  кроком реформування житлово-комунального комплексу є створення державою та наповнення відповідними фінансовими ресурсами фондів фінансування капітального ремонту та реконструкції багатоквартирних будинків (тобто комплексу заходів, пов'язаних з капітальним ремонтом та заміною всіх внутришньобудинкових мереж, ліфтів, утепленням будинків, встановленням будинкових та квартирних лічильників води та тепла тощо).

При цьому важливо, враховуючи обмеженість фінансових можливостей держави, визначити:

- черговість фінансування робіт з капітального ремонту та реконструкції будинків та процедуру прийняття спільного рішення місцевих органів влади та власників багатоквартирних будинків з цього приводу;

- співвідношення витрат, які на себе візьмуть центральні та місцеві органи влади і товариства співвласників багатоквартирних будинків;

- процедуру визначення будівельних підрядників з виконання цих робіт;

- процедуру  надання пільгових кредитів товариствам співвласників багатоквартирних будинків на їхню частку витрат по капітальному ремонту та реконструкції будинків;

- обсяги цільових довгострокових пільгових кредитів (не менше 15-20 років), які Національний банк зможе щорічно видавати комерційним банкам, з метою кредитування заходів товариств співвласників багатоквартирних будинків  з капітального ремонту та реконструкції будинків (при цьому краще, щоб Національний банк  не напряму кредитував комерційні банки, а робив це через Національний банк реконструкції для розвитку, про який говорилось у другому блоці відповідей); 

- процедуру надання цільових субсидій тим власникам квартир, які не зможуть оплачувати житлово-комунальні послуги з урахуванням їхніх додаткових витрат на капремонт.

Для УНП очевидно, що необхідність реформування житлово-комунального комплексу давно вже перезріла. Але для здійснення необхідних реформ в цій сфері  потрібно мати глибоке усвідомлення всього комплексу проблем, пов'язаних з функціонуванням ЖКГ, розуміння, що реформу можна здійснити тільки, приймаючи виважені, професійні рішення у перше чергу на рівні уряду країни, та головне,  мати політичну волю з проведенням надзвичайно болючої, але невідворотної  реформи ЖКГ.

І чим далі уряд з популістських причин відкладатиме реформування ЖКГ, тим більших жертв, і не тільки фінансових, але і людських, прийдеться всім громадянам країни принести до початку та під час цієї неминучої у подальшому реформи.