В умовах кризи головним завданням для великих промислових підприємств та представників середнього бізнесу є скорочення витрат. У вирішенні такого складного завдання може допомогти держава, яка створить умови для забезпечення постійного трансферту знань у виробництво.

Минулий досвід низки країн - Фінляндії, Данії, Кореї - свідчить, що реформи, спрямовані на розвиток інноваційної сфери, суттєво підсилюють економічний потенціал навіть в умовах кризи.

У кризі важливо шукати не лише негативні наслідки, вона може спричинити ліквідацію застарілих, неефективних систем.

Хвилі творчого руйнування, які були визначені австрійсько-американським економістом Шумпетером, не спиняються перед державними кордонами. Вони стрімко рухаються планетою, користуючись взаємопов'язаністю різних елементів світової економічної системи.

Старі та нові тенденції

Криза може стимулювати економічну реструктуризацію, оскільки під час скорочення на підприємствах до лав безробітних потрапляють раціоналізатори, які, у подальшому, знаходитимуть нову роботу на більш успішних підприємствах. Саме такі компанії складатимуть основу для економічного розвитку в Україні після кризи.

При цьому вітчизняним підприємцям слід ураховувати поведінку своїх закордонних конкурентів, які також зацікавлені в реалізації власних інноваційних проектів за рахунок українських вчених.

У більшості держав - членів Організації економічного розвитку та співробітництва (ОЕСР), у яку входять 30 найбільш розвинених країн світу, у фінансуванні науково-дослідницьких та конструкторських робіт (НДКР) зростає доля іноземних партнерів.

Іноземні компанії купують місцеві підприємства у різних країнах, які успішно працюють у сфері НДКР або створюють там дочірні підприємства.

У багатьох державах ОЕСР ринок для висококваліфікованих спеціалістів стає привабливішим з кожним роком, і додатковим стимулом для цього є нові ініціативи, спрямовані на більшу мобільність робочої сили. Тому для України принципово важливо створити привабливе середовище для захисту власного інтелектуального багатства.

Про серйозні прорахунки у цьому напрямку свідчать дані Держкомстату, які ілюструють тенденцію скорочення чисельності науковців в Україні протягом 1990-2008 років.

Якщо на початку зазначеного періоду в Україні нараховувалось 313 тисяч вчених, то на кінець періоду їхня чисельність скоротилась в 3,3 рази до 94,1 тисячі осіб. Якщо не вживати дієвих заходів, то така тенденція триватиме й надалі.

Недостатня підтримка виробництва з боку науковців може спричинити певні прорахунки у прийнятті стратегічних управлінських рішень.

За яким сценарієм сьогодні працює менеджмент великих та середніх підприємств, долаючи наслідки економічної кризи?

Перше - зменшення інвестицій в основний капітал, друге - скорочення частини персоналу, третє - використання аутсорсингу. Однак такий сценарій не є єдиним і тим більше не єдиним правильним.

Інший сценарій полягає в тому, що значна кількість компаній, які працюють у сфері технологій, спрямовують значну частку фінансових ресурсів з отриманих прибутків на проведення інноваційних розробок, які, у свою чергу, забезпечують у майбутньому скорочення витрат.

Економія на матеріалах та енергії стає вирішальним конкурентним фактором, що гарантує виживання в умовах кризи. На жаль, така далекоглядність не притаманна багатьом українським підприємствам, які часто-густо використовують застарілі технології часів "розвинутого соціалізму", а отримані надприбутки ховають в офшорах.

На користь останнього сценарію свідчить результат дослідження Фраунхоферської групи з Німеччини, що охопило 1600 українських промислових підприємств. Воно виявило позитивний зв'язок між цілісністю виробничого процесу та продуктивністю праці.

Сьогодні вимальовується нова тенденція у менеджменті підприємств - замість аутсорсингу частіше використовується інсорсинг. Досягнути конкурентних переваг також можливо за рахунок підвищення рівня кваліфікації персоналу підприємства. Тобто витрати на "супутні" інновації можуть допомогти зекономити у складні часи.

Фінанси та інновації

Політика у сфері інноваційного розвитку напряму пов'язана з глобальними викликами - зміною клімату, проблемами забезпечення енергетичними ресурсами, охороною природи, тому інноваційно-активним країнам необхідно посилювати рівень координації між собою.

У цьому контексті корисним прикладом є створення Європейської дослідницької зони (ERA). На такі інститути лягає відповідальність за успішне проведення наукових досліджень та реалізацію інновацій, що матимуть вплив на життя сотень тисяч людей.

У рамках Європейського Союзу прийнято орієнтир для визначення обсягів фінансування розвитку інноваційної складової, який до 2010 року повинен становити не менше 3% від національного ВВП. Слід зазначити, що це надскладне завдання навіть для країн ЄС, оскільки у 2006 році середній показник фінансування для ЄС становив 1,7% ВВП.

Для України у 2007 році рівень фінансування у сфері інновацій складав лише 0,85% від ВВП, і це свідчить про необхідність формування нових підходів до розвитку "розумної" економіки.

Оскільки в Україні основним джерелом фінансування інноваційного розвитку є державний бюджет, ключовою залишається роль уряду. Влада повинна стати каталізатором активізації процесу інноваційних розробок та їхньої реалізації в реальному секторі економіки.

Міністерства могли б забезпечити приплив інвестицій у науку, знизити ризики венчурних проектів, але наразі це лише теорія. Більше того, у найближчий час розраховувати на державу не варто.

Бюджет 2009 року передбачає кошторис Державного агентства України з інвестицій та інновацій у розмірі 29,7 мільйона гривень, що значно менше минулорічного показника - 329,4 мільйона гривень.

Таке різке скорочення фінансування є негативним фактором для багатьох галузей та економіки країни в цілому. Держава тримає інноваційний розвиток на голодному пайку вже не перший рік - минулорічна сума у 329,4 мільйона гривень існувала лише на папері.

Звіт агентства за 2008 рік свідчить, що з передбачених бюджетом коштів витрачено всього 27,3 мільйона гривень.

Що ж вдалося зробити чиновникам комітету? З витраченої суми 96,4% припадає на сплату комунальних послуг та зарплату, а безпосередньо на розвиток інноваційної царини - лише 3,6%, або 982,8 тисячі гривень.

З 13,3 мільйона гривень, передбачених бюджетом 2008 року на проведення досліджень, витрачено лише 7%.

Капітальні трансферти організаціям не здійснено взагалі, а це 13,1 мільйона гривень. Також не було спрямовано жодної копійки з 160 мільйона гривень внутрішніх кредитів до інноваційних підприємств.

Можна сказати, що у 2008 році фінансової підтримки інноваційного розвитку з боку держави не було.

У 2009 році, окрім витрат на утримання апарату агентства та його підрозділів у регіонах, передбачено лише 1,2 мільйона гривень на програму розвитку Національної депозитарної системи України. При цьому до держбюджету необхідно буде повернути раніше надані позики на суму 36,6 мільйона гривень.

Такі показники підтверджують сталу негативну тенденцію гальмування інноваційного розвитку в Україні, що, у свою чергу, зменшує її економічний потенціал та збільшує конкурентні переваги інших країн.

Чи є стимули в податках

Окрім фінансування інноваційних процесів із бюджету, держава використовує механізм податкових стимулів. Слід зазначити, що останнім часом саме цей важіль стає дедалі більш уживаним.

Наприклад, у 1995 році податкові стимули застосовували 12 країн ОЕСР, а в 2008 році - уже 21 держава. При цьому система пільгового оподаткування інноваційної діяльності також була розширена. Значною мірою це пояснюється посиленням міжнародної податкової конкурентної боротьби за ресурси, що будуть спрямовані на НДКР.

Спеціальний режим оподаткування є лише одним з багатьох механізмів підтримки інноваційного розвитку.

Інші важелі - дотації з бюджету, надання позик, безкоштовні ліцензії на комерційне використання винаходів, запатентованих у ході бюджетних досліджень, організація інноваційної інфраструктури, венчурних фондів, науково-технічний обмін, співпраця університетської науки та організацій, які виробляють наукомістку продукцію.

Розширення механізмів податкових стимулів у інноваційній сфері зближує наукові інститути з промисловими підприємствами, створюючи вузлові центри "розумної" економіки.

Податкові пільги на капітальні вкладення найчастіше надаються у вигляді "інвестиційного податкового кредиту". Як правило, цю пільгу отримують компанії, що направляють інвестиції на впровадження нової техніки, устаткування і технологій. Інвестиційна податкова знижка віднімається від суми нарахованого податку на прибуток компанії.

При цьому дана знижка надається лише після введення нової техніки в експлуатацію. Право на здобуття пільги настає для компанії автоматично та не потребує будь-яких попередніх доказів, оскільки така норма закріплена у відповідних національних законах.

В Україні податкове законодавство передбачає низку преференцій для інноваційної діяльності. Це інвестиційний податковий кредит, з достатньо розпливчатими формулюваннями щодо його повернення, виключення з валового доходу для спеціалізованих підприємств сум, що надаються на інноваційну діяльність, та 20-відсоткова норма прискореної амортизації основних фондів для технологічних парків.

В цілому, малий бізнес в Україні не може розраховувати на суттєву державну підтримку ні за рахунок державних фінансів, ні за рахунок системи податкових пільг.

Влада, надаючи податкові пільги для підтримки інноваційних процесів, зацікавлена в оцінці ефективності своїх дій, адже податковий тиск, що зменшується для одних, посилюються на інших. Позитивні результати в досягненні поставленої мети можуть виправдати такі кроки.

На жаль, в Україні інформація щодо ефективності застосування податкових пільг для інноваційної сфери в офіційних джерелах відсутня. ЄС ставиться до цієї проблеми значно серйозніше.

По-перше, система податкових пільг там значно ширша. По-друге, ЄС застосовує спеціальне програмне забезпечення - Європейський податковий аналізатор. За його допомогою було обраховано рівень ефективності пільгових податкових режимів, представлений у вигляді відсоткового послаблення податкових зобов'язань.

Як було з'ясовано, у дев'яти країнах з ЄС-25 взагалі відсутні податкові стимули для інноваційного розвитку. Це Кіпр, Данія, Естонія, Латвія, Литва, Люксембург, Словаччина, Німеччина та Швеція.

На відміну від них, Португалія та Чехія, використовуючи механізми податкових систем, забезпечують зменшення податкового навантаження на інноваційно-активні підприємства більш ніж на 50%.

Помірне податкове послаблення спостерігається у Франції, Австрії, Ірландії, Бельгії та Італії. Незначне зменшення податкового тиску, менше 1%, характерне для Польщі та Фінляндії.

В умовах конкурентної боротьби інноваційна політика є ключовим фактором захисту економічних інтересів не тільки для розвинутих держав, а й для країн, що розвиваються. Така політика реалізується шляхом поєднання механізмів прямої та побічної дії.

Для забезпечення інноваційного розвитку держава повинна діяти в двох основних напрямах: надавати достатній обсяг коштів із державного бюджету та створити ефективну систему податкових пільг. На жаль, для України перший напрям розтанув у 2009 році, а про ефективність другого нічого не відомо.

Криза за рік-півтора піде на спад, але за такий час державні та недержавні інститути, які формували інноваційний потенціал, можуть просто зникнути, а українські вчені працюватимуть на економіки інших країн.

  Костянтин Кузнєцов, незалежний економічний експерт